Модель грошового ринку та перспектива розвитку

Проте вказане припущення можливе лише для закритої економіки. Оскільки економіка України відкрита і її зв'язки зі світовим ринком інтенсивно розвиваються, в модель уведені грошові потоки, які зв'язують внутрішній оборот зі світовим ринком.

Зв'язок національної економіки зі світовим ринком не обмежується імпортом, а неминуче включає й експорт, завдяки якому частина виробленого національного продукту надходить на світовий ринок, минаючи внутрішній. Оплата іноземними покупцями експортних поставок фірм створює новий грошовий потік, за яким у внутрішній оборот надходить додаткова маса грошей. Ці гроші можуть бути у формі національної валюти, якщо вона вільно конвертована і широко застосовується у міжнародних розрахунках, або ж у формі іноземної валюти. В останньому випадку фірми продадуть цю валюту на валютному ринку за національні гроші, внаслідок чого й збільшиться їх маса в обороті.

Якби обсяги імпорту й експорту в країні балансувалися, то балансувалися б грошові потоки, тобто у внутрішній оборот каналами експорту повернулося б грошей стільки, скільки їх вибуло по каналах імпорту. Проте така рівність можлива тільки випадково. Як правило, обсяги їх не балансуються, що створює певні труднощі в грошовому обороті та в реалізації національного продукту.

Якщо обсяг імпорту перевищує обсяг експорту, то в сумі чистого імпорту відтік грошей з внутрішнього ринку перевищить їх надходження зі світового ринку. У цьому обсязі бракуватиме грошового попиту на ринку продуктів, виникнуть ускладнення з реалізацією відповідної маси національного продукту, виготовленого в країні.

Ліквідувати вказаний дефіцит платоспроможного попиту на ринку продуктів можна двома способами:

1) додатковою кредитною емісією, завдяки якій фірми та уряд зможуть мобілізувати на грошовому ринку більше грошей, ніж туди надійде за потоком заощаджень сімейних господарств;

2) залученням грошових коштів у внутрішній оборот зі світового ринку.

Перший із цих способів має ті переваги, що додатковий попит можна сформувати швидко, без втрати національного продукту на виплату процентів нерезидентам. Але цей спосіб містить у собі загрозу інфляційного зростання цін. Адже в обсязі чистого імпорту зменшаться валютні запаси країни чи її національна валюта опиниться за кордоном і в будь-який час може бути використана для закупівлі національного продукту, що призведе до розбалансування попиту і пропозиції на ринку продуктів.

Тому надійнішим і доцільнішим, хоч і не таким оперативним і дешевим як перший, є другий спосіб – залучення грошових коштів на світовому фінансовому ринку. Воно може бути здійснене у вигляді одержання позичок в іноземних банках для оплати закупівель по імпорту або шляхом продажу на закордонних ринках національних фінансових активів (акцій, облігацій тощо), або обома способами одночасно. В усіх випадках формується новий грошовий потік, за яким зі світового ринку на внутрішній грошовий ринок надходить додатковий капітал. На суму цих надходжень фірми та уряд зможуть мобілізувати на грошовому ринку коштів більше, ніж туди надійшло заощаджень сімейних господарств, і збільшити свої закупівлі на ринку продуктів до рівня пропозиції, що забезпечить реалізацію всього національного продукту.

Якщо обсяг експорту перевищує обсяг імпорту, тобто виникає чистий експорт, то у величині останнього на внутрішній грошовий ринок надійде грошових коштів зі світового ринку більше, ніж було спрямовано туди у зв'язку з оплатою імпорту. У зв'язку з цим у внутрішньому обороті виявиться грошей більше, ніж потрібно, щоб сформувати платоспроможний попит на ринку продуктів, достатній для реалізації тієї частини національного продукту, яка надійде на внутрішній ринок. Виникне загроза розбалансування попиту і пропозиції на ринку продуктів і зростання цін. Уникнути цієї загрози можливо двома способами:

1) уповільненням руху грошей по каналах обороту, внаслідок чого додаткове надходження грошей осяде в поточній касі фірм та сімейних господарств і не буде пред'явлене на грошовий ринок і не надійде на ринок продуктів;

2) спрямуванням частини грошових коштів із внутрішнього грошового ринку на світовий. Воно може бути здійснене тими ж способами, якими імпортери даної країни позичали кошти на іноземних ринках: наданням банківських позичок іноземним імпортерам та купівлею іноземних фінансових активів.

Оскільки перший із цих способів можливий за умови збільшення попиту на гроші на внутрішньому ринку, його застосування вимагає істотного поліпшення економічної, соціальної та політичної обстановки в Україні, що малоймовірно протягом короткого проміжку часу. Тому реальнішим є другий спосіб, коли вільні кошти, насамперед валютні, розміщуються на світових ринках. У такий спосіб формується потік відпливу грошового капіталу за кордон.

Отже, через механізм урівноваження чистого імпорту притоком грошових коштів іззовні і чистого експорту відпливом грошових коштів за межі внутрішнього ринку досягається збалансування грошових потоків, які зв'язують національну економіку зі світовим ринком і, врешті-решт, збалансування всього грошового обороту країни.

Збалансування грошового обороту, а отже його нормальне функціонування, забезпечується вирівнюванням двох ключових потоків – національного доходу та реалізації національного продукту. Між цими потоками існує внутрішній зв'язок, зумовлений єдністю процесу суспільного відтворення, що створює об'єктивну основу для їх вирівнювання. Ця обставина викликає формування в процесі розподілу і використання національного доходу двох видів грошових потоків, які відносно національного доходу можна назвати потоками відпливу (втрат) і потоками припливу (ін'єкцій).

До потоків відпливу належать: чисті податки, заощадження сімейних господарств та оплата імпорту. До потоків припливу відносять: інвестиційні витрати фірм, державні закупівлі урядових структур, надходження за експортом. В обсязі потоків відпливу зменшується використання сімейними господарствами національного доходу на внутрішньому ринку продуктів, що звужує можливості реалізації виробленого національного продукту. В обсязі потоків припливу збільшується надходження грошей на внутрішній ринок, вони неначебто повертаються в основне русло свого руху, що розширює можливості реалізації національного продукту. Якщо обсяги потоків відпливу і припливу грошей будуть урівноважуватися, то потоки національного доходу і реалізації національного продукту збалансуються.

Проте урівноваженість потоків відпливу і припливу грошей автоматично не забезпечується. Вона може бути досягнута тільки через механізм грошового ринку. Цей механізм виконує дві важиливі для урівноваження вказаних потоків функції:

1) трансформує заощадження сімейних господарств у нові види платоспроможного попиту (фірм та урядових структур) ;

2) коливання ринкової кон'юнктури (попиту і пропозиції грошей) зумовлюють відплив зайвих грошей на світовий ринок або приплив їх зі світового ринку у випадку дефіциту пропозиції грошей.

Завдяки цим двом функціям грошовий ринок забезпечує збалансування національного доходу і національного продукту як необхідну передумову його успішної реалізації.

Якщо грошовий ринок не розвинутий і не виконує зазначених функцій, або виконує не повністю, то в процес балансування грошового обороту змушений втручатися центральний банк. Йому доводиться забезпечувати регулювання обороту «вручну» – шляхом додаткової емісії грошей чи вилучення зайвої маси грошей з обороту надзвичайними заходами, зокрема валютною інтервенцією. У такій ситуації в моделі грошового обороту з'являється ще один суб'єкт – центральний банк, та ще один грошовий потік – або поповнення обороту додатковою масою грошей шляхом збільшення кредитування центральним банком комерційних банків, або вилучення надлишку грошових коштів шляхом скорочення кредитування.

Обидва ці потоки, балансуючи оборот грошей у поточному відтворювальному циклі, містять у собі загрозу порушення балансу в наступному циклі. Такі порушення можуть виникнути як унаслідок зміни обсягів виробленого ВНП, так і зміни співвідношення між обсягами експорту та імпорту. Якщо, наприклад, замість чистого імпорту в наступному циклі складеться чистий експорт, то з обороту доведеться вилучати не тільки відповідну масу грошей, а й масу грошей, яка була додатково випущена в оборот для компенсації платежів по чистому імпорту у попередньому циклі.

 

 

Грошовий ринок сегментують за:

1) видами інструментів;

2) за інституційними ознаками грошових потоків;

3) за економічним призначенням купівлі грошей.

Відповідно за видами інструментів грошовий ринок поділяють: ринок позичкових зобов’язань, валютний ринок, ринок цінних паперів.

За інституційними ознаками грошових потоків: ринок банківських кредитів, ринок послуг небанківських фінансово-кредитних установ, фондовий ринок.

За економічним призначенням купівлі грошей: ринок грошей, ринок капіталів.

Ринок грошей – це ринок, де здійснюються короткострокові (до 1року) депозитно-позичкові операції.

Класичними операціями ринку грошей є: операції з міжбанківського кредитування; короткострокові вклади фінансово-кредитних інституцій у комерційні банки; кредити комерційних банків цим інституціям. Характерна особливість: ринок грошей дуже чутливий до змін в економіці та фінансовій сфері, тому тут дуже мінливий попит, пропозиція та відсотки як ціна грошей.

На ринку капіталів купуються грошові кошти на тривалий (більше року) термін. Ці гроші використовуються для збільшення маси основного та оборотного капіталів.

Класичні операції на ринку капіталів: операції з акціями, цінними паперами, довгостроковими облігаціями; довгострокові депозити та позички комерційних банків; операції спеціалізованих інвестиційних компаній. Характерна особливість: попит і пропозиція чутливі, процентна ставка більш стабільна.

Грошовий ринок поділяють на два основні сектори:

1) сектор прямого фінансування (безпосередньо від власників до позичальників) ;

2) сектор опосередкованого (непрямого) фінансування (по яких грошові кошти рухаються від кредиторів до позичальників через фінансових посередників – банки (особливе місце), небанківські фінансові установи).

Грошовий ринок стихійно виник у кожній країні для того, щоб забезпечити проведення банківських операцій в національній валюті. На грошовому ринку здійснюються операції двох типів:

- операції комерційних банків між собою, цей сегмент ринку називається “міжбанківський ринок”;

- операції комерційних банків та уряду з центральним банком, цей сегмент ринку називається “Відкритий ринок”.

 

Рис. 1. Структура грошового ринку

 

Грошовий ринок обслуговує короткотермінові  строком від кількох годин до одного року угоди. Назва терміну не повинна вводити в оману, оскільки основними інструментами грошового ринку виступають не гроші у вигляді готівки, а різноманітні фінансові активи, які за своєю ліквідністю наближаються до готівкових грошей і порівняно легко можуть бути перетворені у платіжні засоби.

Ринок грошей у більшості країн складається із міжбанківського ринку та ринку короткострокових цінних паперів.

 

 

1. Гальчинський А. С. Теорія грошей. – К. : Основи, 1996.

2. Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник. – К. : КНЕУ, 2001.

3. Гроші та кредит. / За ред. Б. С. Івасіва. – Тернопіль: Карт-бланш, 2000.

4. Синбченко М. І. Кон’юнктурна теорія грошей. М. І. Туган – Барановського. // Фінанси України. – 2000. – №9.

5. Мельничук О. М. Законодавчі основи та найважливіші параметри грошово-кредитної політики. // Фінанси України, 2000, -№7.

6. Остапець А. І. Остапець Л. В. Банківська система України: стан і проблеми розвитку. // Фінанси України, 2000 – №8.