Моделі розвитку у групі в залежності від їх форм

 

Проблема груп, у які об'єднані люди в процесі своєї життєдіяльності, – найважливіше питання соціальної психології.

Реальність суспільних відносин завжди подається як реальність відносин між соціальними групами, тому для соціологічного аналізу украй важливим і принциповим питанням є питання про те, за яким критерієм слід відокремлювати групи з того різноманіття різного роду об'єднань, які виникають у людському суспільстві.

Група – це певне об’єднання людей, яке сформувалося внаслідок соціальної, виробничої, економічної, побутовий, професійної, вікової і т. д. спільності. Відразу ж варто відзнаяити, що в суспільних науках у принципі може мати місце двояке вживання поняття “група” (з одного боку, у практиці, наприклад, демографічного аналізу, у різних галузях статистики використовується поняття умовної групи: довільного об'єднання (угруповання) людей за якоюсь загальній ознакою, необхідною в даній системі аналізу).

З іншого боку, у цілому циклі суспільних наук під групою розуміється реально існуюче об’єднання, у якому люди зібрані разом, об'єднані однією загальною ознакою, різновидом спільної діяльності або поміщені в якісь ідентичні умови, обставини, і певним чином усвідомлюють свою приналежність до цього об’єднання.

 

Традиційно в соціальній психології вивчаються окремі параметри групи: композиція групи (склад), структура групи, групові процеси, групові цінності, норми, система санкцій. Кожен з цих параметрів може набувати зовсім різного значення в залежності від того загального підходу до групи, який реалізується в дослідженні. Так, наприклад, склад групи може бути, у свою чергу, описаний за зовсім різними показниками, залежно від того, чи є важливими у кожному конкретному випадку, наприклад, вікові, професійні або соціальні характеристики членів групи. Очевидно, не може бути дано єдиного рецепту опису складу групи, особливо в зв'язку з різноманіттям реальних груп. У кожному конкретному випадку починати треба з того, яка реальна група вибирається як об'єкт дослідження.

Іноді склад мікрогрупи і відповідно структура відносин у ній носять більш складний характер. Наприклад, у старших класах школи нерідко можна зустріти об'єднання дітей, які включають по 4-5 чоловік, об'єднаних близькими дружніми зв'язками. Однак у більшості реальних груп на практиці такі об'єднання школярів зустрічаються вкрай рідко. Тому можна вважати, що групи-діады і групи-тріади являють собою найбільш типові мікрогрупи, з яких складається будь-яка мала група. Їх уважне вивчення може дати дуже багато корисної інформації для розуміння більш складної системи взаємин, які є в малій групі або колективі.

Різноманітною є й структура великих груп, у які входять малі:

соціальні класи;

різні етнічні групи;

професійні групи;

вікові групи (як групу можуть бути розглянуті, наприклад, молодь, жінки, люди похилого віку й ін.).

Безпосередньо загальні якості групи:

Інтегративність – міра єдності, злитості, спільності членів групи один з одним, (відсутність інтегративності – роз'єднаність, дезінтеграція).

Мікроклімат визначає самопочуття кожної особистості в групі, її задоволеність групою, комфортність перебування в ній.

Референтність – ступінь прийняття членами групи групових еталонів.

Лідерство – ступінь провідного впливу тих чи інших членів групи на групу в цілому в напрямку здійснення групових задач.

Інтрагрупова активність – міра активізації групою особистостей, які її складають.

Інтергрупова активність – ступінь впливу даної групи на інші групи.

Крім цих якостей розглядаються ще й такі:

спрямованість групи – соціальна цінність прийнятих нею цілей, мотивів діяльності, ціннісних орієнтацій і групових норм;

організованість – реальна здатність групи до самоврядування;

емоційність – міжособистісні зв'язки емоційного характеру, які формують емоційний настрій групи;

інтелектуальна комунікативність – характер міжособистісного сприйняття і встановлення взаєморозуміння, знаходження спільної мови;

вольова комунікативність – здатність групи протистояти труднощам і перешкодам, її надійність в екстремальних ситуаціях.

Проблема розвитку групи ніколи не ставилася з метою з'ясувати різні рівні цього розвитку, і, надалі, розкрити специфіку різних параметрів групової діяльності на кожному з цих рівнів. Разом з тим без такого підходу картина розвитку групи не може бути повною.

Цілісне уявлення про розвиток групи за характеристикою групових процесів допускає і більш точний аналіз, коли окремо досліджується розвиток групових норм, цінностей, система міжособистісних відносин і т. д. З погляду соціальної психології дослідження характеристик великих соціальних груп наштовхується на цілий ряд труднощів. Багатство методик вивчення різних процесів у малих групах часто контрастує з відсутністю подібних методик для дослідження, наприклад, психологічного вигляду класів, націй і інших груп такого роду. Звідси іноді народжується переконання, що спільність психології великих груп не піддається науковому аналізу. Відсутність традицій в даних дослідженнях ще більше зміцнює такі погляди.

Разом з тим, соціальна психологія в точному значенні цього слова, без розділу на психологію великих соціальних груп, узагалі не може претендувати на успіх (за твердженням Ділігенського Г. Г., розгляд психології великих груп не може вважатися правомірним, тому що це не одна з проблем даної дисципліни, а найважливіша її проблема). Якою великою не була б роль малих груп і безпосередньо міжособистісного спілкування в процесах формування особистості, самі по собі ці групи не створюють історично конкретних соціальних норм, цінностей, установок. Усі ці й інші змістовні елементи суспільної психології виникають на основі історичного досвіду.

Поряд з досвідом великих соціальних груп найважливіше значення для розуміння змістовних елементів суспільної психології мають і масові соціальні процеси і рухи. Важливими є фактори, які задають весь устрій психологічних характеристик визначених груп людей: характер суспільних змін, перетворень, особиста участь у революційних рухах, складні процеси формування суспільної думки.

Розвиток колективу проходить через ряд етапів: номінальна група, група-асоціація, група-кооперація.

Від кооперації до колективу група проходить рівень автономізації, для якого характерною є досить висока внутрішня єдність за всіма загальними якостями, крім інтергрупової активності. Саме на цьому рівні члени групи ідентифікують себе з нею (моя група). Однак група-автономія може піти вбік від колективу. Можливий розвиток групи в негативному напрямку, коли розвиток групи приводить її до замкнення, внутрігрупової антипатії, яка відрізняється міжособистісним егоцентризмом і егоїзмом, агресивністю.

Соціальна колективність полягає в тому, що, поєднуючи людей загальними соціальними і виробничими інтересами, вона ставить вищою своєю метою створення умов для розкриття індивідуальності кожного члена суспільства і відповідає за реалізацію повноцінного розвитку особистості.

Термін «соціальна психологія» введено Виготським Л. С., який визначає її як психологію, яка досліджує соціальну обумовленість психіки окремої людини. Лише деяка частина особистої психології може вважатися приналежністю даної людини, і от цю частину особистої психології в умовах її колективного прояву і вивчає колективна психологія (психологія війни і т. д.).

У результаті розвитку своїх членів розвивається і сам колектив: чим яскравіша і багатша індивідуальність, чим вищий рівень розвитку кожного члена колективу, тим більше дієздатним, людяним у суспільній своїй якості є і колектив у цілому. Суть соціального колективізму не зводиться до спільної діяльності для досягнення загальної мети або до уміння жити спільно, разом вирішувати всі питання. Стан і зрілість соціальної колективності визначається тим, наскільки соціальне, суспільне перейнялося особистим, індивідуальним інтересом.

Будь-яка взаємодія людей, навіть при мінімальній їх кількості, починається з розподілу функцій. Без цього неможливе існування групи як єдиного цілого. Група може бути зрозуміла через особистість, тому що людська особистість є головним матеріалом для її створення. А. В. Петровський вважає, що при класифікації груп слід визначати ступінь їх розвитку, з огляду на характер міжособистісних відносин, які формуються в залежності від ціннісно-орієнтаційної єдності групи (оптимальний збіг цілей, які зв'язують особистість, групу, суспільство).

Ієрархія реальних контактних груп може бути представлена у такий спосіб:

Дифузійна група – у ній взаємини опосередковуються не змістом групової діяльності, а лише симпатіями й антипатіями.

Асоціація – група, у якій взаємини опосередковуються тільки особисто значимими цілями.

Корпорація – взаємини опосередковуються особисто значимими, але асоціальним за своїми установками змістом групової діяльності.

Колектив – взаємодії опосередковуються особисто значимим і суспільно цінним змістом групової діяльності (бригада, екіпаж, розрахунок). У них оптимально можуть сполучатися особисті, колективні і суспільні цілі і цінності.

Досі ми виходили з того, що група в цілому ставить своєю задачею досягнення максимального наближення в поглядах і виборах, прагнучи виробити загальну позицію. Однак нам відомо, що це припущення вірне лише частково. У дійсності при безлічі різних обставин і особливо якщо потрібні зміни, відбувається зворотне: переважає напруга і розбіжність у думках. Значне число соціальних установок людини має відношення до однієї або декількох соціальним груп або пов'язані з ними.

Характер цього зв'язку не є простим і чітким. З одного боку – установки людини пов'язані із соціальними установками, які звичайно виявляються в групах, до якої вона належить. З іншого боку – зміна впливу престижу, лідерства думок, відкидання членських груп тими, хто займає в них низький статус, а також вплив зовнішніх груп на рівень домагань показує, що соціальні установки часто бувають пов'язані з нечленськими групами.

Визнанням цього факту є термін “референтна група”, вперше вжитий Хаймоном, який став використовуватися для позначення будь-якої групи, з якою індивід співвідносить установки. Одночасно стала розвиватися загальна теорія референтних груп. Це поняття використовується для позначення двох видів відносин між індивідом і групою.

Помічено закономірність: чим ближче за рівнем свого розвитку група знаходиться до колективу, тим більше сприятливі умови вона створює для прояву кращих сторін особистості і гальмування того, що в ній є гіршого. І навпаки, чим далі група за рівнем свого розвитку стоїть від колективу (а ближче до корпорації), тим більше можливостей вона дає для прояву в системі взаємин гірших сторін особистості з одночасним гальмуванням кращих прагнень.

Дослідники, які розробляють критерії відбору і комплектування малих груп, вважають, що не можна на підставі лише індивідуальних характеристик учасників спільної діяльності прогнозувати успішність їх групової роботи. Суспільство не складається з індивідів, а виражає суму тих зв'язків і відхилень, у яких ці індивіди знаходяться один відносно одного.

Розходження між індивідами є основним двигуном розвитку їх взаємодій і їх самих як особистостей. Протилежності (але не крайності) породжують розвиток системи, у даному випадку – групи людей. Навіть мовчазна присутність групи людей змінює психічну діяльність людини, змушуючи поводитися інакше.

Таким чином, у регуляції ефективності колективістської діяльності беруть участь різні системи факторів:

Позагрупові (фізичні і соціальні)

Внутрігрупові (норми, міжособистісні відносини)

Позаособистісні (однорідність-різнорідність індивідуально-психологічних параметрів)

Внутріособистісні (індивідуально-психологічні особливості членів групи, їх стан, вихідні думки, оцінки)

Фактором, який пов'язує всі перераховані системи, є фактор суспільної значимості, спільної діяльності групи людей. Він є стрижнем, що оптимально сполучає особисто значимі і суспільно цінні орієнтації групи.

 

 

Андреева Г. М. Социальная психология. – М. : Наука, 1989.

Социальная психология. Под ред. В. Е. Семенова, Кузьмина Е. С. и др. – М. : МГУ, 1984.

Социальная психология/под ред. Предвечного Г. П., Шерковина Ю. Н. – М. : Политиздат, 1985.

Фридман Л. И., Кулагина И. Ю. Психологический справочник учителя. – М. : Просвещение. 1991.