Модернізація початкової освіти на засадах компетентнісного підходу

3. На основі обговорення визначте список від групи, що включає найважливіші компетентності молодшого школяра.

4. Презентуйте ваш список колегам по групі та обґрунтуйте свою позицію.

5. Запропонуйте шляхи розвитку визначених компетентностей.

6. Презентуйте позицію вашої групи іншим колегам.

4. Практичне завдання «Результат освіти – набута учнем компетентність».

Метод навчання: робота в малих групах.

Завдання для виконання:

Опис завдання:

1. Проаналізуйте вислови: «Освіта – це те, що залишається, коли все вивчене забуто» (Макс фон Лауе).

«Навчальна діяльність є, перш за все, така діяльність, у результаті якої відбуваються зміни в самому учневі. Це діяльність із самозміни, її продуктом є ті зміни, які відбулися в ході її виконання в самому суб’єкті» (Д. Б. Эльконин).

Що ж є результатом навчання при компетентнісному підході?

2. Прокоментуйте визначення:

Компетентність – інтегрована здатність особистості, яка набута у процесі навчання. Вона охоплює знання, уміння, навички, досвід, цінності та ставлення, які можуть цілісно реалізуватися на практиці.

Компетенція – об’єктивна категорія, суспільно визнаний рівень знань, навичок, ставлень у певній сфері діяльності людини. Вона відчужена від людини, є наперед заданою соціальною нормою.

Компетенція розуміється як коло питань, щодо яких особистість має бути обізнана або певну сферу діяльності, в якій людина повинна володіти компетентністю.

Чи погодитеся ви з даним твердженням: «КОМПЕТЕНЦІЯ =

ЗНАННЯ + ДОСВІД»? Що б ви змінили? Обгрунтуйте.

3. Прокоментуйте навчальні досягнення учнів за компетентнісним підходом.

Навчальними досягненнями учнів за компетентнісним підходом є: Знання – я знаю (уявлення, факти, відомості, ознаки, поняття) ; Діяльність – я знаю, як це зробити…, я вмію…, я можу…, я роблю…; Творчість – я створюю…, я придумую…, я змінюю…, я знаходжу…, я доповнюю…; Ставлення – я прагну до…, я хочу досягти…, я ціную…, я схвалюю…, я заперечую…, я думаю інакше…

4. Практичне завдання «Шляхи формування ключових компетентностей учнів початкової школи».

Метод навчання: тематична групова дискусія.

Питання для обговорення:

1. Проаналізуйте та обговоріть у групі визначення поняття «компетентність» різних авторів. Як би ви визначили дане поняття?

Компетентність – інтегральна якість особистості, що проявляється у загальній здатності та готовності до діяльності, яка ґрунтується на знаннях та досвіді, що набуті в процесі навчання, соціалізації та орієнтовані на успішну самостійну участь у діяльності (Г. Селевко).

Компетентність – володіння людиною відповідною компетенцією, що включає її особистісне відношення до неї та до предмета діяльності (А. Хуторський, В. Крєавський).

Компетентність – сукупність особистісних якостей учня (ціннісно-смислових орієнтацій, знань, умінь, навичок, здібностей), що обумовлені досвідом його діяльності у відповідній соціально- та особистісно-значимій сфері (О. Лебедєв).

2. Проаналізуйте запропоновані вислови та за їх допомогою визначте умови формування компетентностей школярів:

1 група:

1. Навчальна діяльність – це діяльність спрямована, та, що має своїм змістом оволодіння узагальненими способами дій у сфері наукових понять. Із цього визначення випливає, що така діяльність повинна спонукуватись адекватними мотивами. Ними можуть бути лише мотиви, безпосередньо пов’язані з її змістом, тобто мотиви набуття узагальнених способів дій, або, простіше говорячи, мотиви власного росту, власного удосконалення. Якщо вдається сформувати такі мотиви в учнів, то цим самим підтримуються, наповнюючись новим змістом, ті загальні мотиви діяльності, що пов’язані з позицією школяра… Тепер позиція школяра – це не просто позиція учня, що відвідує школу і акуратно виконує розпорядження вчителя та домашні уроки, а позиція людини, яка удосконалює саму себе і тим самим здійснює суспільно значиму діяльність (Д. Б. Ельконін).

2. У дитини виникає інтерес до навчальної діяльності лише в тому випадку, якщо в цій діяльності є успіх» (Ш. О. Амонашвілі).

2 група:

1. Середовище грає роль не оточення, а джерела розвитку (Л. С. Виготський).

2. Потрібно, наскільки це можливо, завчасно оточити дитину таким середовищем і такою системою стосунків, які стимулювали б найрізноманітнішу творчу діяльність дитини і поступово розвивали б у ній саме те, що у відповідний момент здатне найефективніше розвиватися (Б. П. Нікітін).

3 група:

1. Розвиткові та освіті людини може бути нанесена непоправна шкода, якщо ми її надто рано введемо в галузь абстрактного мислення, відсторонимо від чуттєвого сприйняття дійсності. У цьому випадку, людині замість їжі природовідповідної, поживної і такої, що підтримує дух, дамо їжу штучну, важку (А. Дистервег).

2. Якби мені тільки вдалося, як би мені цього хотілося, у дійсності переконати вихователів юнацтва в тому, яку шкоду приносить у ранньому віці пусте, беззмістовне словесне навчання, пустослів’я, заучування абстрактних правил і формул, я, як мені здається, міг би цим надати вчителям, так само, як і всьому юному поколінню їх учнів, дійсно неоціненну послугу (А. Дистервег).

4 група:

1. Розвиток і освіта ні одній людині не можуть бути дані або повідомлені. Кожний, хто бажає до них долучитися, повинен досягти цього власною діяльністю, власними силами, власною напругою (А. Дистервег).

2. Дитина – центр, початок і кінець всього. Аспект її особистості і характеру набагато важливіші змісту навчального предмета. Не програма, а дитина повинна визначати кількість і якість навчання (Джон Д'юі).

3. Молодший шкільний вік – це період, коли дитиною керують природні потяги: до дослідництва та висновків, конструювання, комунікації, моделювання об’єктів реального світу (Джон Д'юі).

5 група:

1. Дитина рухається від залежності до самостійності (Л. С. Виготський).

2. Людство, за багато років свого існування, все ще не навчилося вчитися (І. Єфремов).

3. Мистецтво викладання має видозмінитися у мистецтво навчання дітей того, як потрібно вчитися (Хелен Валленберг).

Умови формування компетентностей молодших школярів

Формування навчально-пізнавальної мотивації. Компетентність орієнтована на успішну самостійну участь у діяльності (Г. Селевко).

Створення розвивального навчального середовища, де дітям буде надана можливість діяти. Компетентність – інтегральна якість особистості, що проявляється в загальній здатності та готовності до діяльності (Г. Селевко).

Включення молодших школярів у самостійну навчально-пізнавальну діяльність. Компетентність орієнтована на успішну самостійну участь у діяльності (Г. Селевко).

Особистісно-діяльнісний підхід у навчально-виховному процесі. Компетентність – володіння людиною відповідною компетенцією, що включає її особистісне відношення до неї та до предмета діяльності (А. Хуторський, В. Крєавський).

5. Практичне завдання «Розробка (або аналіз запропонованих) методичних рекомендацій для здійснення компетентнісного підходу в початковій школі (у залежності від підготовленості аудиторії) «.

Метод навчання: лекція-презентація, тематична групова дискусія.

Матеріал для обговорення: компетентність являє собою складний синтез когнітивного, предметно-практичного та особистісного досвіду. Психологічний механізм формування компетентності суттєво відрізняється від механізму формування понятійного «академічного» знання. Логіку традиційного освітнього процесу можна виразити формулою: спочатку знання «про всяк випадок», а потім – «дії із застосування раніше засвоєних знань». При цьому, розв’язання навчальних проблем розглядається як спосіб, що дозволяє закріпити деякі раніше засвоєні знання.

Компетентність є особистісним надбанням школяра, тому для її формування потрібна організація особистісно орієнтованого навчального процесу.

Вимоги до організації особостісно орієнтованого навчання (за І. Якіманською) :

навчання як соціально організований та заданий норматив пізнання повинно бути доповнено та переакцентовано на учіння як побудову самим учнем особистісно значимих індивідуальних моделей пізнання;

в учінні представлена єдність когнітивних здібностей та мотиваційних установок;

потрібно диференціювати навчальні програми, перш за все, з урахуванням суб’єктивного досвіду та способів навчальної роботи, яким надає перевагу учень, оволодіння такими способами «є основним шляхом розвитку пізнавальних здібностей»;

спосіб навчальної роботи – це не просто одиниця знання, особистісне новоутворення, де, як у сплаві, об’єднані мотиваційні, емоційні та операціональні компоненти;

основним результатом учіння повинно бути формування пізнавальних здібностей на основі оволодіння відповідними знаннями та уміннями;

принципи розробки самого освітнього процесу визначаються як «цілісна система дидактичних впливів».

При компетентнісно орієнтованому навчання змінюються методи і форми організації занять – навчання набуває діяльнісного характеру, акцент робиться на навчанні через практику, продуктивну роботу учнів у малих групах, вибудовування індивідуальних навчальних траєкторій, використання міжпредметних зв’язків, розвиток самостійності учнів та особистої відповідальності за прийняття рішень.

Основними напрямками удосконалення системи початкової освіти в напрямку компетентнісної спрямованості є впровадження у практику нових технологій навчання (технологій, що включають дослідницьку та проектну діяльність учнів, особистісно-діяльнісного навчання).

Особистісно-діяльнісний підхід в освіті дітей передбачає продуктивний розвиток дитини, підвищення можливостей формування особистості, її адаптації в сучасному динамічному суспільстві.

Особостісно-діяльнісний підхід передбачає розвиток суб’єкта діяльності як особистості, яка сама, формуючись у діяльності та спілкуванні з іншими людьми, визначає характер цієї діяльності і спілкування.

Дослідницький метод навчання будується на природному прагненні дитини до самостійного вивчення та пізнання оточуючого. За допомогою самостійного дослідження, школярі, пізнаючи оточуючий світ, відкривають для себе нові знання, а не отримують їх у «готовому вигляді».

Метод проектів займає особливе місце в формуванні в учнів молодших класів НПК. Метод проектів за своєю дидактичною сутністю спрямований на формування здібностей, що дозволяють ефективно діяти учням у реальному житті. Проектна діяльність учнів спрямована на отримання суб’єктивно нового продукту знань.

Технології розвивального навчання орієнтовані на розвиток продуктивного, творчого мислення, уяви, пам’яті, мовлення. Особливості цих технологій: гнучка структура уроку; проблемна дискусія; дидактичні ігри; інтенсивна самостійна діяльність; створення на уроці ситуацій, що допомагають кожному учневі проявляти ініціативу.

Комунікативне навчання – технологія, за допомогою якої на уроці створюються умови для навчання діалогічного та монологічного мовлення. Метод комунікації – основний інструмент організації навчально-пізнавальної діяльності учнів. У ході реалізації методу комунікації формуються навички спілкування, моральні якості особистості, уміння підкорювати свої бажання загальній меті.

Кооперативне навчання – педагогічна технологія, що застосовується у навчальній роботі учнів у групах і робить їх відповідальними за навчання один одного; при цьому, кожен учень особисто підзвітний за своє власне навчання. Кооперативне навчання є синонімом терміна «спільне навчання».

Технології ігрового навчання застосовуються в управлінні навчально-пізнавальною діяльністю школярів та застосуванні своїх знань у нестандартних ситуаціях.

Всі перелічені технології, за умілого їх використання, дають високий дидактичний ефект у формуванні навчально-пізнавальної компетентності молодших школярів.

Методичні рекомендації для вчителів, що здійснюють компетентнісний підхід:

всебічне вивчення особистісних і навчальних особливостей дитини;

поєднання ситуативної і перспективної мотивації учіння;

залучення життєвого досвіду дітей;

оновлення навчального середовища класу;

оптимізація у межах системи і окремого уроку кількості і тривалості вправ для індивідуальної роботи учнів;

забезпечення суб'єктності учіння: залучення учнів до визначення мети роботи, діалогу, ігрових ситуацій, драматизації й імпровізації, парної та групової роботи, рефлексивних суджень тощо;

зменшення ролі вчителя у контролювальній діяльності, перевага позитивного змістового оцінювання; систематичне залучення дітей до самоконтролю та самооцінювання.