Моніторинг племінної бази спеціалізованого м’ясного скотарства

Анотація. Наведена оцінка генофонду галузі спеціалізованого м’ясного скотарства  в племінних господарствах України вказує на   значну варіативність основних показників продуктивності тварин, які залежить від генотипових та паратипових чинників.

Ключові слова: галузь м’ясного скотарства, породи, жива маса, продуктивність.

Abstract. The assessment of the gene pool of specialised meat cattle breeding in livestock hozyaistvo of Ukraine points to a considerable variability of main parameters of productivity of animals that depend on genotyping and partitioned factors.

Keywords: beef cattle industry, breed, live weight, productivity.

 

Важливим резервом при виробництві яловичини є підвищення генетичного потенціалу порід, яких розводять сьогодні в Україні. Виробництво даного виду м’яса в нашій країні здебільшого узгоджується із використанням великої рогатої худоби молочних та молочно-м’ясних порід як за чистопородного розведення, так і схрещування. Проте останні роки значним резервом яловичини є тварини спеціалізованих м’ясних порід великої рогатої худоби. В Україні галузь спеціалізованого м’ясного скотарства представлена такими породами: абердин-ангуською, волинською м’ясною, герефордською, лімузин, п’ємонтезе, південною м’ясною, поліською м’ясною, світлою аквітанською, симентальською м’ясною, сірою українською, українською м’ясною, шароле та знам’янським типом поліської м’ясної породи. Найбільша кількість племінних господарств утримує абердин - ангуську породу,   волинську м’ясну і  симентальську м’ясну. Тварини породи п’ємонтезе і герефордської  утримуються тільки в одному племінному господарстві. Безперечна перевага за кількістю племінних господарств у галузі належить Волинській, Рівненській і   Київській областям.

За  типом тілобудови, продуктивними та біологічними особливостями сучасні породи м’ясної худоби поділяють на чотири групи: скороспілі, середні, великі довгорослі і зебувидні. До скороспілих тварин, для яких характерні   невелика жива маса в дорослому віці,  дуже висока скороспілість формування й інтенсивне відкладання жиру, в Україні відносяться горефордська, абердин-ангуська, лімузин і волинська м’ясні породи. До великих довгорослих порід, для яких характерні високі прирости до 21- місячного віку, невеликий вміст жиру, достатній вихід і якість туші відносяться українська м’ясна порода, симентальська м’ясна, шароле, світла аквітанська  і п’ємонтез. Решту порід можна віднести до середніх за швидкістю росту, хоча така оцінка може бути не зовсім об’єктивною з огляду на наявність в породах особин, які ухиляються в той чи інший бік від середнього значення відповідної ознаки.

У переважній більшості порід великої рогатої худоби м’ясного напряму продуктивності  створений тип тварин   з високим генетичним потенціалом щодо виходу м’яса. Однак, щоб його реалізувати, потрібні відповідні умови, в тому числі і для вирощування більш масивних бугайців і теличок, порівняно із наявними, оскільки   інтенсивність росту тварин узгоджується із їхньою живою масою і корелює із формуванням м’язової тканини в молодому віці. Від умов вирощування молодняка залежить стан здоров’я тварин, їх продуктивність, відтворна здатність й строки продуктивного використання.  Вважається, що для   збільшення виробництва яловичини, покращення її якості, необхідно вирощувати молодняк на рівні 800–900 г середньодобових приростів. Резервом інтенсивного нарощування м’язової тканини слугує білок, який надходить з кормом, проте його значне збільшення в раціоні, з одного боку, сприяє підвищенню середньодобових приростів, передзабійної живої маси та маси туші, але з іншого - приводить до збільшення вмісту жиру в найдовшому м’язі спини та   підвищення калорійності м’яса.  Тому для запобігання негативних наслідків годівлі тварин для кожної породи великої рогатої худоби м’ясного напряму продуктивності  встановлена оптимальна жива маса в різні вікові періоди, дотримання якої забезпечить прояв генетичного потенціалу за бажаними ознаками продуктивності.

Мета роботи. Ураховуючи, що розведення великої рогатої худоби спеціалізованих м’ясних порід може суттєво впливати на вирішення проблеми забезпечення населення продукцією тваринництва як за чистопородного розведення, так і схрещування, нами був визначений стан  даної галузі за позиціями численності поголів’я в племінних господарствах,   живої маси корів і бугаїв-плідників, а також молодняка у різні вікові періоди їх росту, відтворної здатності і молочності корів. Моніторинг галузі м’ясного скотарства в суб’єктах племінної справи зроблено за зведеними звітами по бонітуванню тварин по таких породах: українською м’ясною, волинською м’ясною та її ковельським внутріпородним типом, поліською м’ясною  та її знам’янським типом, симентальською м’ясною, південною м’ясною, сірою українською і абердин-ангусою.

Результати досліджень.  На початок 2013 року в племінних господарствах України, які розводили вищевказані породи м’ясної худоби,   утримувалося 40176 голів тварин,   серед яких 434 голови (1,8%) бугаїв-плідників і 17952 голів (44,7%) корови. Українська м’ясна порода утримувалася в 5 суб’єктах племінної справи Дніпропетровської, Полтавської, Сумської і Чернігівської областей. Волинська м’ясна – 32 суб’єктах племінної справи Волинської, Київської, Львівської і Рівненської областей. Ковельський тип волинської м’ясної – 8 суб’єктах племінної справи Волинської областей. Поліська м’ясна - 16 господарствах Вінницької, Донецької, Житомирської, Львівської, Рівненської, Хмельницької і Чернігівської областей. Знам’янський тип поліської м’ясної породи в 5 господарств Кіровоградської і Чернігівської областей. Південна м’ясна - 8 господарств Донецької, Миколаївської, Одеської і Чернігівської областей. Симентальська м’ясна порода розводилася в10 господарств І.-Франківської, Київської, Черкаської, Чернівецької і Чернігівської областей. Сіра українська порода - у 3 суб’єктах племінної справи Дніпропетровської, Донецької і Херсонської областей. Абердин-ангуську породу розводили у 36 суб’єктах племінної справи Вінницької, Волинської, Донецької, Житомирської, І.-Франківської, Київської, Рівненської, Харківської, Хмельницької, Черкаської і Чернігівської областей. 

Усі бугаї-плідники вищевказаних порід належали до чистопородних тварин.  Найбільша кількість плідників,  109 і 93  голів відповідно, належали до абердин-ангуської та волинської м’ясної породи, а найменше   бугаїв-плідників, 13 і 18 голів, утримувалося в