Мова як засіб формування особистості та впливу на людей

 

1. Що значить для нас мова:

а) мета доповіді;

б) значення мови.

2. Негативний вплив деяких мовних явищ на формування особистості:

а) емоційно-експресивна лексика;

б) жаргонізми, вульгаризми та нецензурні вирази;

в) їх вплив на формування особистості.

3. Позитивний вплив мови.

4. Декілька порад щодо мови:

а) дослідження Дейла Карнегі;

б) власне поради.

5. Висновок.

6. Використана література

 

 

Мета цієї доповіді – виявити роль різних мовних явищ у впливі на формування особистості, а також звернути увагу на декілька практичних мовленевих порад щодо поводження з людьми.

По-перше, треба сказати, що згідно тлумачного словника, мова – це система звукових, словарних та граматичних засобів, об’єктивуючих роботу мислення, яка є знаряддям спілкування, обміну думками і взаєморозуміння людей у суспільстві.

По-друге, потрібно зауважити, що умови для повного розкриття життєвих сил, можливостей окремої людини (тобто розвитку особистості) створюються лише в нації. Як відомо, нація – це народ, така сучасна форма спільностей людей, що об’єднані єдиною мовою, територією, глибокими внутрішніми економічними зв’язками, певними рисами культури і характеру. Однією з найважливіших рис нації, її найпершим символом є її мова. Коли ми говоримо про націю, то перш за все маємо на увазі мову. Вона в національних відносинах відіграє дуже важливу роль. Мова виступає як засіб спілкування і тісно пов’зана з мисленням і свідомістю.

Історія української культури зберегла чимало свідчень, що влучно характеризують суспільну функцію мови в житті народу. Адже як сказав великий мовознавець О. О. Потебня: “Думка й мова завжди поруч як засоби формування, а також самовираження особистості. Мова є засобом не виражати готову думку, а створювати її…” Тобто, якщо сказати іншими словами, вона відображає не світогляд людини, який вже склався, а діяльність, що становить формування особистості.

Мова – акумулятор всіх змін у політичному й економічному житті суспільства. Вона – знаряддя розвитку мислення в процесі пізнання об’єктивного світу, отже – засіб творення духовної культури. Це складний і тривалий процес, що має різні форми вияву.

 

 

Вище приведені функції мови доводять не що інше, як досить важливу (навіть можна сказати, що основну) її роль у формуванні особистості людини. Але, нажаль, як це склалося в нашому світі, – немає нічого ідеального. І кожний (навіть позитивний) процес має свої “мінуси”, негативні сторони. Так є і в цьому випадку. Все, здається, було б добре, якби в мові не були присутні негативні елементи, такі, як вульгаризми, суржик, нецензурні вирази та ін.

Говорячи про ці явища, хотілося б звернути увагу на емоційно-експресивну лексику як таку. Емоційно-експресивна лексика крім власне називання об’єкта передбачає ще й суб’єктивну оцінку цього об’єкта, всієї повідомлюваної інформації або адресата повідомлення.

Це додаткове стилістичне забарвлення може мати якнайширший спектр – урочисте, піднесене, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе, вульгарне.

З цього широчезного спектру емоційно-експресивної лексики хотілося б звернути увагу на три такі групи, як:

жаргонізми;

вульгаризми;

нецензурні вирази.

 

Жаргонізми – це слова, властиві певній групі людей, які користуються загальновживаною лексикою, додаючи до неї лише їм зрозумілі слова.

Під жаргонізмами найчастіше розуміють слова загальнонародної мови, вжиті в спеціальному значенні (прикладом може бути “бухати”, “квасити” – алкогол., ”лаба”, ”степуха” – студ.).

Вульгаризми – це грубі лайливі слова, які не сприйняті в літературній мові. Різновидом вульгаризму є арготизми – спеціальний жаргон якоїсь відокремленої соціальної групи, що нерідко має якийсь таємничий характер (прикладом арготизмів може служити “феня” – арготизм ув’язнених).

На відміну від арготизмів, жаргонізми використовуються не для приховування інформації від чужих, а для надання експресивного забарвлення назвам предметів та явищ, важливих для членів соціальної групи, що послуговується даним жаргоном, а також для встановлення та вираження духовної єдності між ними.

Якщо подивитись тлумачний словник української мови, то ми побачимо, що слово нецензурний пояснюється як непристойний. Отже, можна сказати, що нецензурні вирази – це попросту непристойні вирази. Означення нецензурних виразів можна дати і по аналогії до вульгаризмів (грубі лайливі слова, які неприйнятні в літературній мові). В деякій мірі нецензурні вирази можна розглядати як різновид вульгаризмів.

Останнім часом серед нашої молоді проявляється тенденція до збільшення вживання в розмові нецензурних виразів. І, якщо будь-кому поставити питання доцільності їх вживання, то ми не отримаємо обгрунтованої відповіді (як цього і слід було очікувати). Жартують, що вони використовуються для зв’язки слів у реченнях, але це не смішно, бо так часто і буває.

Ще однією причиною вживання нецензурних виразів молоддю, за свідченнями психологів, є так зване самоствердження. Вживаючи їх, людина наче самоутверджується, стає “не гірше за інших”, хоча це уявлення помилкове і базується на “стадному інстинкті” (тобто робити все, що роблять інші), що наврядчи позитивно впливає на розвиток людини як особистості.

Отже, із сказаного вище можна зробити деякі висновки: жаргонізми не справляють помітного негативного пливу на розвиток особистості людини, чого не можна сказати про