Можливості впровадження екологічного аудиту у сфері поводження з непридатними та забороненими до використання хімічними засобами захисту рослин

Наявна на сьогодні система інструментів екологічної політики у сфері поводження з хімічними засобами захисту рослин (ХЗЗР) органічно пов’язана з іншими складовими екополітики, є складовою національної екополітики і в цілому відповідає основним принципам її формування. Водночас, зазначена система не позбавлена певних недоліків і, відповідно, може бути реформована, передусім, щодо використання економічних інструментів.

Окремі економічні інструменти екополітики у сфері поводження з ХЗЗР, зокрема, штрафи за екопорушення, ввізне мито, екологічні інвестиції та екологічне страхування, недостатньою мірою виконують покладені на них функції і потребують збільшення потенціалу управлінського впливу.

Також доцільним є впровадження нових для екополітики у сфері поводження з ХЗЗР економічних інструментів, а саме, екологічного аудиту, екологічного податку на продукцію та екологічної застави.

Передусім екологічний аудит доцільно використовувати у сфері поводження з непридатними та забороненими до використання ХЗЗР. Метою здійснення екологічного аудиту у зазначеній сфері є забезпечення відповідності вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та відповідності іншим критеріям екологічного аудиту [1].

Об’єктами екологічного аудиту у зазначеній сфері можуть виступати технологічні об’єкти поводження з такими відходами, економічні суб’єкти поводження з ними, а також процес поводження з усією сукупністю непридатних та заборонених до використання ХЗЗР, які утворюються, зберігаються, захороняються та знешкоджуються на даній території, а також переміщуються через неї транзитом, з детальним дослідженням усього технологічного ланцюга поводження з непридатними та забороненими до використання ХЗЗР та ступеня відповідності окремих технологічних операцій, об’єктів, які при цьому використовуються, та діяльності суб’єктів, що їх здійснюють, вимогам екологічної безпеки та вимогам до систем управління навколишнім середовищем.

Екологічний аудит процесу поводження з непридатними та забороненими до використання ХЗЗР може також бути складовою частиною місцевої програми комплексного екологічного аудиту, до завдань якої входить оцінка стану та обґрунтування пропозицій щодо менеджменту відходів [2, с. 125-126].

До завдань екологічного аудиту поводження з непридатними та забороненими до використання ХЗЗР належать:

збирання достовірної інформації про екологічні аспекти діяльності об’єкта екологічного аудиту та формування на її основі висновку екологічного аудиту;

встановлення відповідності об’єкта екологічного аудиту вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту;

оцінка впливу діяльності об’єкта екологічного аудиту на стан навколишнього природного середовища;

оцінка відповідності процесу експлуатації місць зберігання та захоронення, а також установок для знешкодження непридатних та заборонених до використання ХЗЗР встановленим вимогам;

оцінка ефективності, повноти та обґрунтованості заходів, що вживаються для охорони навколишнього природного середовища та забезпечення відповідності об’єкта екологічного аудиту сучасним національним та міжнародним природоохоронним вимогам;

оцінка ризику виникнення надзвичайних ситуацій у місцях зберігання, захоронення та знешкодження непридатних та заборонених до використання ХЗЗР;

надання разом з висновком екологічного аудиту рекомендацій щодо заходів, які необхідно вжити для усунення виявлених невідповідностей;

надання рекомендацій щодо екологічно безпечного захоронення або знешкодження непридатних та заборонених до використання ХЗЗР, а також щодо очищення забруднених пестицидами земель сільськогосподарського призначення.

Організаційно-економічні засади впровадження екологічного аудиту у сфері поводження з ХЗЗР повинні включати:

встановлення мети та завдань екологічного аудиту у даній сфері;

визначення можливих об’єктів екологічного аудиту у сфері поводження з непридатними та забороненими до використання ХЗЗР;

визначення замовників екологічного аудиту, якими можуть бути зацікавлені органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, а також фізичні особи;

встановлення правил підготовки та перепідготовки екологічних аудиторів, що матимуть право здійснення екологічного аудиту у сфері поводження з непридатними та забороненими до використання ХЗЗР;

врегулювання відносин між замовниками та виконавцями екологічного аудиту на основі договору про виконання аудиту з відповідними додатками;

встановлення змісту звіту про екологічний аудит та аудиторського висновку залежно від особливостей можливих об’єктів екологічного аудиту у сфері поводження з непридатними та забороненими до використання ХЗЗР;

розмежування випадків, у яких має застосовуватися обов’язковий або добровільний екологічний аудит, а також внутрішній або зовнішній екологічний аудит;

удосконалення законодавчо-нормативної бази, відповідно до якої мають здійснюватися процедури екологічного аудиту в цілому і, зокрема, у сфері поводження з непридатними та забороненими до використання ХЗЗР;

удосконалення законодавчої бази та нормативно-технічної документації, яка регламентує різноманітні аспекти поводження з ХЗЗР і на з’ясування ступеня відповідності якій фактичного стану об’єктів екологічного аудиту і спрямоване його використання;

удосконалення інформаційного забезпечення у сфері поводження з непридатними та забороненими до використання ХЗЗР і, відповідно, зростання достовірності звіту про екологічний аудит та цінності аудиторського висновку та внесених рекомендацій;

встановлення вартості послуг екологічного аудиту та джерел їх оплати.

Надзвичайно вагомою складовою звіту про екологічний аудит об’єктів, пов’язаних зі сферою поводження з непридатними та забороненими до використання ХЗЗР, є рекомендації екологічного аудиту, які подаються у складі його висновку [3]. У рекомендаціях може бути оцінена доцільність впровадження найкращих з економічної та екологічної точки зору доступних технологій знешкодження непридатних та заборонених до використання ХЗЗР, величина інвестицій та можливості економії коштів і отримання додаткових доходів, а також запропоновані інші заходи. Здійснення екологічного аудиту потенційно небезпечного об’єкта поводження з відходами може бути підґрунтям для його ідентифікації як об’єкта підвищеної небезпеки [4, с. 16].

Таким чином, у сфері поводження з непридатними та забороненими до використання ХЗЗР України утворилася ситуація, що свідчить про посилення негативного впливу функціонування зазначеної сфери на навколишнє природне середовище та здоров’я населення. Дана ситуація дозволяє зробити висновок про необхідність та дієвість використання процедур екологічного аудиту у даній сфері як такої функції екологічного менеджменту, що дає можливість оцінити ступінь відповідності наявних об’єктів поводження із зазначеним відходами, діяльності підприємств, що належать до зазначеної сфери, а також процесу поводження з утвореним обсягом непридатних та заборонених до використання ХЗЗР в цілому вимогам стандартів та додаткової нормативної документації.

 

 

Про екологічний аудит: Закон України від 28 червня 2004 року [Текст] // Урядовий кур’єр. – 2004. – № 150. – 11 серпня.

Екологічний менеджмент та аудит рекреаційних територій (концептуальні засади та організаційний механізм) [Текст] / За ред. д. е. н. Т. П. Галушкіної. – Одеса: Видавництво ТОВ «ІНВАЦ», 2006. – 184 с.

Методичні рекомендації щодо підготовки, здійснення та оформлення звіту про екологічний аудит. Затверджено на секції стратегічного планування та економіки природоохоронної діяльності Науково-технічної ради Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, протокол № 4 від 27 грудня 2005 року [Текст]. – К., 2006. – 62 с.

Міронова, Н. Г. Аналіз впливу чинників на рівень небезпеки, яку створюють об’єкти поводження з небезпечними відходами [Текст] / Н. Г. Міронова, І. П. Крайнов, Г. А. Білецька // Екологічний вісник. – 2010. – № 2. – С. 15-16.