Микола Антонович Онуфрійчук

Микола Антонович Онуфрійчук народився 22 грудня 1937 року в українському селі Путновичах Холм-ського повіту Люблинського воєводства (Польща) в сім’ї коваля Антона Онуф-рійчука та Марії з родини Малащуків. У листопаді 1944-го року з батьками та земляками був виселений в с. Заможне Великотокмацького району Запорізької області. У вересні 1945 року, рятуючись від голоду, батьки зуміли перебратися в місто Ківерці на Волині, де закінчив середню школу № 1. Упродовж 1955-1960 років вищу освіту здобував на історико-філологічному факультеті Лу-цького державного педагогічного інсти-туту ім. Лесі Українки (тепер Волин-ський національний університет).

Навчаючись у Луцькому педагогічному інституті, брав участь у роботі історичного гуртка, студентського наукового товариства, у хоровому, драматичному колективах, літературній студії. Пам’ятаю проведену мною 1956 року для колег-студентів першу екскурсію вуличками старого міста Луцька. 1958 року зі М.Снітчуком, Д.Антонюком, Д.Боровським брав участь в археологічних розкопках у Головнянському (нині Любомльський) районі на Волині під керівництвом наукового співробітника Інституту археології АН СРСР Кухаренка Юрія Володимировича, уродженця Хмельниччини. 

Упродовж 1960 – 1970-х років працював у Луцькому міському і Волинському обласному комітетах комсомолу, розвивав організаторські здібності, ініціативу, вчився знаходити порозуміння зі школярами, студентською, робітничо-селянською молоддю. У 1970-1972 роках закінчив відділ працівників преси, радіо, телебачення ВПШ у Києві, здобув фах журналіста. Упродовж 1972-1986 років працював у Будинку політичної освіти в Луцьку. Намагався перейти на викладацьку роботу, щоб навчатись в аспірантурі, але не відпустили. За станом здоров’я (інвалід 2-ої групи) на початку 1987 року вийшов на пенсію.

Через декілька місяців у час формування обласного відділення Українського фонду культури (УФК) був обраний заступником, а згодом і головою цього відділення і під орудою Бориса Олійника працював майже 12 років. Був удостоєний почесного звання заслуженого працівника культури України. Робота в УФК мала культурологічно-краєзнавчий характер, про що свідчать й цільові програми: «Тарас Шевченко і Волинь», «Леся Українка і Волинь», «Діти, молодь і культура», «Книга», «Відродження і розвиток», «Волинь пам’ятає», «Старе місто», «Волинь – край козацький», «Волинська ікона», «Холмщина». У ту пору я брав участь у залученні громадськості до спорудження пам’ятника Шевченкові в Луцьку, облаштування Лесиних місць на Волині, сприяв виданню краєзнавчих книг, відродженню обласних товариств краєзнавців, «Просвіти», створенню товариств «Холмщина», «Меморіал», культурних об’єднань національних меншин, хорового колективу холмщан (нині На- родний аматорський хор «Дзвони Холмщини»).

Останнім часрм років (з 2000 р.) очолює Волинське обласне ветеранське громадсько-культурне товариство «Холмщина».

У 1980-х переклав українською кілька книжок білоруських письменників: Алеся Жука, Павла Миська, Василя Хомченка. Взяв участь у перекладі оповідань молодих російських письменників, виданих у «Молоді» під назвою «Первоцвіт».

Написав і видав публіцистично-документальну повість «Солона грудка Холмської землі» (2000 р.), «Загадайлівка» (віршовані загадки для дітей з ілюстраціями талановитої художниці Валентини Михальської, 2000 р.), «Дивниця» (повість, оповідання, казки, 2001р.), «Лисі та чубаті» (гумореска, бувальщини, 2002 р.), “Холмському роду нема переводу» (розповіді про депортованих українців з Холмщини, доля яких пов’язана з Волинню, 2005 р.), “Літопис Волинського обласного ветеранського громадсько-культурного товариства «Холмщина» 1990– 2005 рр.», «Сонячний зайчик» (вірші для дітей, 2007 р.), «Ведмеже заохочення» (байки, 2007 р.).

У цілому здійснив понад 500 публікацій. За змістом вони торкалися проблем історії, культури, збереження пам’яток, рідної мови, літератури, національних традицій, присвячувалися видатним особистостям, зокрема письменникам У.Самчуку, М.Левицькому, В.Островському, О.Лятуринській, О.Стефановичу, С.Радіону, М. Калинчуку, Г. Орлівні, В. Мизинцю, Ф.Малицькому, В.Ревусі, художникам і скульпторам (Л.Молодожанину і О.Лятуринській), ученим М.Грушевському, І.Огієнку, В.Липинському, Ф.Онуфрійчуку, М.Бойку, митрополитам П.Могилі, Іларіону, народним майстрам, кіномитцям, долі української діаспори, її установам, етнічним українцям Холмщини, Підляшшя, роботі Українського фонду культури, Волинського обласного громадсько-культурного товариства «Холмщина».

Брав участь у роботі редколегій альманаху «Світязь», журналу «Волинь», газети «Живиця» (орган обласної організації НСПУ та облвідділення УФК). Окремі матеріали друкувалися в журналах і газетах під псевдонімами Микола Байрак, М.Байрак, Чук Онуфрій, Микола Антонович, М.Грудень, Антонюк М., М.О. та ін. 

 

Солона грудка Холмської землі: повість.– Луцьк: Надстир’я, 2000.– 156 с.

Загадайлівка: загадки для дітей. – Луцьк: Настир’я, 2000. – 16 с.

Дивниця: повість, оповідання, казки. – Луцьк: Надстир’я, 2001. –56 с.

Лисі та чубаті: гумореска, бувальщини. – Луцьк: Надстир’я, 2002. – 48 с.

Холмському роду нема переводу. Розповіді про депортованих українців з Холмщини, доля яких пов’язана з Волинню. – Луцьк: Волин. обл.друк., 2005.– 164 с.

Літопис Волинського обласного ветеранського громадсько- культурного товариства «Холмщина». 1990-2005 рр. – Луцьк: Волин. обл. друк., 2005. – 92 с.

Для блага рідної культури: літопис Волинського обласного відділення Українського фонду культури /1987-1997/. – Луцьк, 1998. – 49 с.

Сонячний зайчик: вірші для дітей. – Луцьк: Надстир’я, 2007. – 28 с.

Ведмеже заохочення: байки. – Луцьк: Надстир’я, 2007. – 28 с.