Національна політика РФ у світлі Конституції 1993 року

Засадничою вимогою до програми національно-культурного розвитку кожного народу є облік органічної єдності традицій і новацій, дбайливе відношення до традицій, звичаїв і інших цінностей, а також інститутів, що відбивають особливості культури кожного народу і загальні цінності Російської держави.

Свою роль грають і заходи по підтримці різних форм місцевого самоврядування, створенню умов для прояву ініціативи і самодіяльності усіх груп населення, а також облік їх інтересів і потреб в діяльності органів місцевого самоврядування.

Міжнаціональні стосунки в країні багато в чому визначаються національним самопочуттям російського народу, що є опорою російської державності.

Потреби і інтереси російського народу відображені у федеральних і регіональних програмах, постійно враховуються в політичному, економічному і культурному житті республік і автономних утворень Російської Федерації. Не менше значення має рішення комплексу проблем народів республік, автономних утворень, а також національних спільностей, що проживають в інших суб'єктах Російської Федерації, забезпечення відповідного представництва народів Російської Федерації в органах державної влади і органах місцевого самоврядування.  

Відносно корінних нечисленних народів Півночі, Сибіру і Далекого Сходу на перший план виступають соціальні і екологічні проблеми, проблеми збереження їх мови і культури. Потрібне законодавче відображення особливостей бюджетної системи, приватизації, оподаткування, підприємницької діяльності, участі іноземних інвесторів в освоєнні природних ресурсів, традиційного використання промислових угідь і пасовищ, охорони довкілля.

В зв'язку з цим було запроектовано заходи, що забезпечують:

відновлення зруйнованих екосистем, обмеження діяльності господарських структур, що завдають непоправного збитку місцю існування;

виділення засобів на фінансування охорони здоров'я, будівництва лікарень, поліклінік, їх матеріального і кадрового забезпечення.  

Регіоном із складною етнополітичною ситуацією є Північний Кавказ. При розробці державної програми розвитку цього регіону необхідно зважати на його історико-культурну специфіку, особливе геополітичне положення, а також потребу подолання наслідків озброєних конфліктів.

Спеціальні федеральні програми розробляються по захисту прав і облаштуванню біженців і вимушених переселенців, включаючи реалізацію заходів по їх прийому і розміщенню з урахуванням потреб регіонів Росії в трудових ресурсах, а також професійної структури і національно-культурних особливостей переселенців.

Вимагає свого рішення ряд проблем репресованих народів: робиться розробка і реалізація відповідних законодавчих актів, спрямованих на усунення наслідків репресій і депортацій відносно цих народів.  

Також мова іде і про державну підтримку росіян за кордоном, передусім шляхом надання їм матеріальній і культурній допомозі, особливо етнічним росіянам, що проживають в державах – учасниках Співдружності Незалежних Держав, в Латвійській Республіці, Литовській Республіці і Естонській Республіці. На основі міждержавних домовленостей мають бути створені умови для більшої свободи пересування, розширення гуманітарних контактів, а також гарантовані права власності, погоджені питання пенсійного забезпечення і соціального захисту етнічних росіян.

 

 

Основне досягнення російської національної політики 90-х років XX століття полягає в прийнятті Конституції 1993 року та розробці відповідно їй «Концепції державної національної політики Російської Федерації», яка була схвалена Постановою Уряду Росії в травні 1996 року і затверджена Указом Президента Росії № 909 від 15 червня 1996 року. У цій концепції виділяються такі вузлові проблеми, які вимагають рішення:

розвиток федеральних стосунків, що забезпечують гармонійне поєднання суб'єктів РФ і цілісності російської держави;

розвиток національних культур і мов народів Росії, зміцнення духовної спільності росіян;

забезпечення політичної і правової захищеності нечисленних народів і національних меншин;

досягнення і підтримка стабільного, міцного міжнаціонального світу і згоди на Північному Кавказі;

підтримка співвітчизників, що проживають в країнах СНД і Балтії, сприяння розвитку зв'язків з нашими співвітчизниками з країн ближнього зарубіжжя.

Етнополітична проблематика піднялася за значимістю до рівня оборонної і зовнішньої політики. У другій половині 90-х років ХХ ст. федеральної влади в якійсь мірі вдалося запобігти розростанню етнічного сепаратизму, локалізувати його і створити умови для спаду етнічного екстремізму. Але концепція державної національної політики 1996 року не стала дієвим орієнтиром для органів державної влади в рішенні етнополітичних проблем.

У 90-х роках в цілому державна національна політика носила, з одного боку, реактивний характер, спізнюючись реагувати на проблеми, що вже проявилися, і конфлікти; з іншого боку, була фрагментарною, спрямованою на рішення лише окремих завдань, вирваних із загальнополітичного контексту. Враховуючи ці обставини, державна національна політика Росії початку XXI століття має бути превентивною, передбачливою найбільш небезпечні етнополітичні проблеми, і цілісною, передбачаючою рішення цих проблем у рамках єдиної програми.

Проте при усіх недоліках цієї концепції національної політики, її можна визначити як демократичнішу, ніж та, що здійснювалася в попередні десятиліття. Це видимо через ідеологеми, що виражають суть національної політики і національних стосунків. Наприклад, в ній відсутня раніше формула «нації і народності», що широко застосовувалася, і пропонуються для вживання поняття «Російська нація» або «багатонаціональний народ Росії». Тим самим їй надається політичний сенс (тобто, йдеться про громадян Росії), а не етнічний.

У більшості країн світу термін «нація» має політичне, громадянське значення. У нашій же вітчизняній традиції нація розуміється як вищий тип розвитку етносу, тобто, соціально-культурна спільність. Нині серед українських дослідників поступово затверджується розуміння нації як політичній спільності.

 

 

І. Джерела

Закон РСФР «О реабилитации репрессированных народов» от 26апреля 1991 года № 1107-1. – [Електронний ресурс] // режим доступу: http://www.lawrussia.ru/texts/legal_689/doc689a267x252.htm 

Конституция Российской Федерации. – М. : Новая Волна, 1996. – 62 с.

Концепция государственной национальной политики Российской Федерации Утверждена Указом Президента Российской Федерации от 15 июня 1996 г. № 909 [Електронний ресурс] // режим доступу: http://www.scrf.gov.ru/documents/27.html 

Собрание законодательства Российской Федерации. 1995. № 49. ст. 4868.

Собрание законодательства Российской Федерации. 1998. № 10. ст. 1146.

Федеральный закон от 17 июня 1996 г. N 74-ФЗ «О национально-культурной автономии» [Електронний ресурс] // режим доступу: http://www.mnogozakonov.ru/catalog/date/1996/6/17/49328/ 

ІІ Монографії, посібники, статті

Акиева М. Х. Взаимодействие культур как фактор политической консолидации общества / Духовно-культурные процессы в современной России. / М. Х. Акиева. – М. : Инфра-М, 1998. – 115 с.

Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации. / Марат Викторович Баглай. – М. : НОРМА-ИНФРА-М, 2002. – 684 с.

Иванов В. Н. Россия федеративная (кризис и пути его преодоления) / В. Н. Иванов. – М. : РИЦ ИСПИ РАН, 1999. – 96 с.

Катков Д. Б., Корчиго Е. В. Конституционное право России: Учебное пособие / Отв. ред. академик РАЕН Ю. А. Веденеев. / Д. Б. Катков, Е. В. Корчиго. – М. : Юриспруденция, 1999. – 288 с.

Кокшаров Н. В. Современная национальная политика России // Credo New. Теоретический журнал. / Николай Васильевич Кокшаров. – 2009. – №5. – С. 22-26.

Кутафин О. Е. Государственное право Российской Федерации. / Олег Емельянович Кутафин. – М. : Юридическая литература, 2002. – 461 с.

Топорин Б. Н. Конституция РФ. Научно-практический комментарий. / Борис Николаевич Топорин. – М. : Юристъ, 1997. – 716 с.

Торшин А. П. Укрепление межнациональных отношений – важнейшая задача современной России // Аналитический вестник Совета Федерации ФС РФ. – 2007. – № 17 (334) – С. 19-23.