Напрямки реформування АПК України в умовах ринкової економіки

Таким чином взятий реформою курс на розвиток підсобних господарств населення вірний. Якби не було передачі землі підсобним господарствам, то спад виробництва в Україні був би ще відчутнішим. За розрахунками, було б виробленя на 8% менше продукції. Особисті підсобні господарства сьогодні є стабілізуючою формою господарювання. У сучасних умовах вони гальмують спад виробництва сільськогосподарської продукції у всіх категоріях господарств і за умов безробіття стримують від різкого спаду рівень життя сільського населення, забезпечують додатковий заробіток до мізерних пенсій та оплати праці у громадському виробництві.

Отже, і надалі слід вживати заходи щодо створення для них необхідних умов. Такий підхід відповідає прагненням селян. Опитування показало, що більшість з них не прагне бути фермерами, які вийдуть з громадських господарств, але бажає розширити свої підсобні господарства до 1-1, 5 гектара, що відповідає нормам, встановленим Земельним кодексом. Для цього слід було б: збільшити площі їх землекористування, розширити розміри землекористування за рахунок земельних часток (паїв) ; забезпечити всім бажаючим виділення земельних ділянок під житлове будівництво на селі, всім бажаючим громадянам України – для садівництва й городництва; передбачити надання земельних ділянок для спільного використання під випасання худоби й сінокосіння; створювати безприбуткові кооперативи по закупівлі продукції, технічному й технологічному обслуговуванню; організовувати матеріально-технічне постачання; забезпечити ветеренарне обслуговування, підвищення рівня племінної справи, організацію штучного осіменіння тварин; організовувати технологічне й технічне забезпечення виконання потрібних сільськогосподарських робіт, транспортне й сервісне обслуговування; організувати виробництво міні-техніки й технологічного устаткування для механізації трудомістких процесів.

Слід зазначити, що у господарствах населення є свої проблеми: сомоексплуатація праці, домінування ручної праці, невеликі розміри виробництва. Проте в умовах слабкої матеріально-технічної бази великих громадських господарств, неврегульованості економічних відносин є загальна потреба розвивати такі господарства. На нашу думку, їх можливості вичерпуються і вони можуть бути оптимальними, коли їх частка в землекористуванні становитеме 17-20%.

Особливу увагу слід звернути на розвиток фермерства як нової для нашої країни форми господарювання. Фермерські господарства відрізняються від особистих підсобних господарств населення лише більшими розмірами землекористування, що дає змогу застосовувати техніку, працювати ефективніше.

Нині функціонує понад 35 тис. фермерських господарств. Проте ефективність використанняними землі ще надто низька. Займаючи 2, 6% сільськогосподарських угідь вони виробили у 1997 р. 0, 7% валової продукції. Вони виробляють на одиницю площі менше продукції, ніж громадські господарства. Такий стан можна пояснити тим, що фермерським господарствам надані гірші землі. Крім того, вони змушені приховувати результати своєї роботи у зв’язку з невдалою податковою системою.

Враховуючи прийняті Президентом України і Верховною Радою України заходи щодо звільнення сільськогосподарських товаровиробників від сплати податків, а на подальшому застосування єдиного податку на гектар землі з урахуванням її якості, фермерам не буде сенсу приховувати від обліку вироблену продукцію.

Ефективність фермерських господарств залежить від розмірів їх землекористування. Вони зросли з 22, 6 га у 1995 р. до 27 га у 1997 р. Опрацьована методика визначення оптимальних розмірів фермерських господарств, які перебувають у межах 300-400 га. Досягти таких розмірів можна на основі кооперації та оренди землі, земельних часток (паїв). Це дасть змогу фермерству розвиватися як самостійній формі і в конкурентній боротьбі довести свою життєздатність.

На основі поєднання приватної власності на земельну частку (пай) і колективних форм организації виробництва можна зберігти існуючі організаційно-господарські структури. Для цього законодавча база у нас є. Законодавством України передбачено створення індивідуальних, сімейних, приватних, колективних, державних, спільних та орендних підприємств, а також господарських товариств: акціонерних, з обмеженою відповідальністю, додатковою, повною і командні.

Тому реформування можна проводити у трьох напрямах.

Перший, коли всі власники є членами колективу, беруть участь у виробництві своєю землею, майном і працею. До них можна віднести існуючі колективні сільськогосподарські підприємства, акціонерні товариства закритого типу, сільськогосподарські виробничі кооперативи.

Економічні відносини між учасниками колективного, кооперативного чи акціонерного формування повинні відбуватися на основі оплати праці за виконану роботу, розподілу прибутку на основі фонди або орендної плати.

Другим напрямом реформування колективних сільськогосподарських підприємств є створення на їх базі приватного підприємства. Керівник КСП може стати власником своєї частки (паю), заснувати приватне підприємство та орендувати в інших членів підприємства земельні частки (паї) і майно. При формуванні таких підприємств слід мати на увазі, що більшість людей, вихованих ідеологією колективної участі у виробництві, поки що не завжди сприяють одного власника.

Третім напрямом реформування є створення нового підприємства кількома власниками, а земля й майно орендуються у їх власників. Цьому напряму відповідають товариства з обмеженою відповідальністю (ЛТД), проте з соціальної точки зору, це теж не досить стабільна система. Він має такі ж проблеми, як і в другому напрямі. Різниця між ними полягає у тому, що там один власник, а в ЛТД – кілька.

Таким чином, найсприятливішими на сучасному етапі будуть формування, які основані на приватній власності на землю і майно та колективних формах організації виробництва, за яких кожний учасник такої кооперації одержує плату залежно від розміру вкладеного у загальне виробництво капіталу і праці. При цьому не виключені й орендні відносини. Якщо селяни надаватимуть перевагу іншим формуванням, вони законодавчо мають право