Напрями девіантної поведінки. Фактори, які впливають на молодь

Під девіантною (лат. deviatio – відхилення) поведінкою слід розуміти:

1) вчинок, дії людини, які не відповідають офіційно встановленим або фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам);

2) соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим або фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).

Соціологія девіантної поведінки відноситься до «наскрізних» теорій. Специфіка її предмету полягає в тому, що коло досліджуваних явищ історично мінливе і залежить від сформованих у даний момент у конкретному суспільстві соціальних норм.

Напрямки дослідження девіантної поведінки виділяються за різними видами відхилень.

1. Культурні і психічні відхилення. Соціологів цікавлять, насамперед, культурні відхилення, тобто відхилення даної соціальної спільності від норм культури. Психологів же цікавлять психічні відхилення від норм особистісної організації: психози, неврози і т. д. Люди часто намагаються пов'язувати культурні відхилення з психічними. Наприклад, сексуальні відхилення, алкоголізм, наркоманія і багато інших відхилень у соціальній поведінці пов'язують з особистісною дезорганізацією, інакше кажучи, з психічними відхиленнями. Однак особистісна дезорганізація далеко не єдина причина девіантної поведінки. Звичайно психічно ненормальні особистості виконують усі правила і норми, прийняті в суспільстві, і, навпаки, для психічно нормальних особистостей бувають характерними дуже серйозні відхилення. Питання про те, чому це відбувається, цікавить як соціологів, так і психологів.

2. Індивідуальні і групові відхилення:

індивідуальні, коли окремий індивід відкидає норми своєї субкультури;

групова конформна поведінка члена девіантної групи стосовно її субкультури (наприклад, підлітки з важких родин, які проводять велику частину свого життя в підвалах. «Підвальне життя» здається їм нормальним, у них існує свій «підвальний» моральний кодекс, свої закони і культурні комплекси. У даному випадку спостерігається групове відхилення від домінуючої культури, оскільки підлітки живуть відповідно до норм власної субкультури).

3. Первинне і вторинне відхилення. Під первинним відхиленням мається на увазі поведінка особистості, яка у цілому відповідає культурним нормам, прийнятим у суспільстві. У даному випадку вчинені індивідом відхилення настільки незначні і терпимі, що він соціально не кваліфікується девіантом і не вважає себе таким. Для нього і для навколишніх відхилення виглядає просто витівкою або ексцентричністю. Вторинним відхиленням називають відхилення від існуючих у групі норм, яке соціально визначається як девіантне.

4. Культурно схвалювані відхилення. Девіантна поведінка завжди оцінюється з погляду культури, прийнятої в даному суспільстві, сюди відносять зверхінтелектуальність, зверхмотивацію, особистісні якості.

У соціології девіантної поведінки виділяються кілька напрямків, які пояснюють причини виникнення такої поведінки. Так, Р. Мертон, використовуючи висунуте Е. Дюркгеймом поняття «аномія» (стан суспільства, коли старі норми і цінності вже не відповідають реальним відносинам, а нові ще не затвердилися), причиною девіатної поведінки вважає неузгодженість між цілями, висунутими суспільством, і засобами, які воно пропонує для їх досягнення. Інший напрямок склався в рамках теорії конфлікту. Відповідно до цієї точки зору, культурні зразки поведінки є девіантними, якщо вони засновані на нормах іншої культури. Наприклад, злочинець розглядається як носій визначеної субкультури, конфліктної стосовно домінуючого в даному суспільстві типу культури.

У сучасній вітчизняній соціології найбільший інтерес представляє позиція Я. І. Гілінського, який вважає джерелом девіації наявність у суспільстві соціальної нерівності, високої ступеня розходжень у можливостях задоволення потреб для різних соціальних груп.

Загальною закономірністю девіатної поведінки виступає факт стійкого взаємозв'язку між різними формами девіацій. Ці взаємозв'язки можуть носити вид індукції декількох форм соціальної патології, коли одне явище підсилює інше, наприклад, алкоголізм сприяє посиленню хуліганства. В інших випадках, навпаки, встановлена зворотна кореляційна залежність (рівні вбивств і самогубств).

Існує і залежність усіх форм прояву девіації від економічних, соціальних, демографічних, культурологічних і багатьох інших факторів. Особливої гостроти ця проблема набула сьогодні у нашій країні, коли всі сфери громадського життя переживають серйозні зміни, відбувається девальвація колишніх норм поведінки, сталі способи діяльності не приносять бажаних результатів, а неузгодженість між очікуваним і реальністю підвищує напруженість у суспільстві і готовність людини змінити модель своєї поведінки, вийти за межі сформованої норми. В умовах гострої соціально-економічної ситуації істотні зміни перетерплюють і самі норми. Найчастіше відключаються культурні обмежники, слабшає вся система соціального контролю.

  

 

Проблеми девіантної поведінки: історія, теорія, практика: Матеріали Всеукр. наук. -практ. конф., 25-27 листоп. 2002 р. / Інститут психології ім. Г. С. Костюка АПН України; Українська секція міжнародного товариства прав людини; Інформаційно-методичний центр «Дебати»; Комітет сприяння захисту прав дитини – К. : Міленіум, 2002. – 424 с.

Соціальна педагогіка / за ред. А. Й. Капської. – К. : Лібра, 2000. – 434 с.

Теорії і методи соціальної роботи: підр. для студ. ВНЗ / за ред. Т. В. Семигіної, І. І. Миговича. – К. : Академвидав, 2005. – 328 с.

Тюптя Л. І., Іванова І. Б. Соціальна робота: теорія і практика: навч. пос. – К. : Знання, 2008. – 574 с.