Напрями попередження суїцидальної поведінки молоді

Не сперечайтеся

Ні в якому разі не виявляйте агресії, якщо ви присутні під час розмови про самогубство, і спробуйте не висловлювати обурення тим, що почули. Вступаючи в дискусію з пригніченою людиною, ви можете не лише програти суперечку, а й втратити людину.

Запитуйте

Найкраще запитувати прямо: “Ти думаєш про самогубство? ”. Це не викличе подібної думки, якщо раніше її не було. Але якщо людина думає про самогубство, і нарешті, знаходить когось, кому небайдуже її хвилювання і хто погоджується обговорити цю заборонену тему, то вона часто почуває полегшення, отримує можливість зрозуміти свої почуття.

Не пропонуйте невиправданих утіх

Суїциданти з презирством ставляться до зауважень на зразок: “Нічого, нічого, у інших такі ж проблеми, як у тебе” та до інших подібних кліше, оскільки вони різко контрастують з їхніми стражданнями. Ці фрази лише принижують їх почуття і примушують відчувати себе ще більш непотрібними.

Пропонуйте конструктивні підходи

Потенційному самогубцю потрібно допомогти ідентифікувати проблему і якомога точніше визначити, що її поглиблює, а також переконати в тому, що він може говорити про почуття без сорому, навіть про такі негативні емоції, як ненависть чи помста.

Вселяйте надію

Важливо допомогти суїцидальним особам зрозуміти, що не потрібно зупинятися на одному полюсі емоцій. Основи для реалістичної надії мають бути подані переконливо і м’яко. Дуже важливо, якщо ви підкреслите людські можливості й силу, а також те, що кризові стани, звичайно минають, а самогубство безповоротно.

Не залишайте людину у випадку ситуації високого суїцидального ризику

Залишайтеся з нею якомога довше чи попросіть когось побути поруч, доки не пройде криза чи не з’явиться допомога. Пам’ятайте, що підтримка вимагає від вас певної відповідальності. Ви можете скласти з людиною так званий суїцидальний контакт. Тобто попросити зв’язатися з вами перед тим. Як вона наважиться на суїцид альні дії для того, щоб ви ще роз могли обговорити можливі альтернативи.

Оцініть міру ризику самогубства

Спробуйте визначити серйозність, можливого суїциду. Адже наміри бувають різні – починаючи від скороминучих, нечітких думок про таку можливість і закінчуючи чітко розробленим планом самогубства певним способом. Незаперечним фактом є те, що чим детальніше розроблений план самогубства, тим вищий його потенційний ризик.

Зверніться за допомогою до спеціалістів

У суїцидантів звужене поле зору, своєрідна тунельна свідомість. Перше їх прохання – це часто прохання про допомогу. Хорошим помічником може бути священик, сімейний лікар. Не можна недооцінювати допомогу психіатрів чи кваліфікованих психологів. Ще однією формою допомоги є сімейна терапія. Члени сім’ї надають підтримку, висловлюють турботи і прикрощі, конструктивно визначають більш комфортний стиль спільного життя.

Важливість збереження турботи і підтримки

Якщо критична ситуація і пройшла, то спеціалісти чи сім’я неповинні дозволити собі розслаблення. Найгірше може бути попереду. Половина суїцидантів здійснює самогубство протягом трьох місяців після початку психологічної кризи.

Інколи у клопотах оточуючі забувають про людей, котрі робили суїцидальні спроби. Багато хто ставиться до них, як до невмілих і невдах. Часто вони зустрічаються з подвійним презирством: з одного боку, вони “ненормальні”, тому що хочуть померти, а з іншого – настільки “некомпетентні”, що і цього не можуть зробити якісно. Емоційні проблеми, які приводять до суїциду, рідко вирішуються повністю, навіть коли здається, що гірше в минулому. Підтримка і турбота потрібні до того часу, доки суїцидальна людина не адаптується в соціумі.

 

 

1. Виявлення учнів, які мають труднощі в навчанні, проблеми в поведінці й ознаки емоційних розладів, включає:

бесіди з класоводами, класними керівниками та вчителями – предметниками;

спостереження в класах;

тестування, соціометричні дослідження, аналіз анкет школярів;

бесіди та консультації для батьків, діти які мають труднощі в навчанні, проблеми в поведінці та ознаки емоційних розладів.

2. Визначення причин труднощів учнів можливе через:

індивідуальні обстеження цих дітей (тестування, бесіди, інтерв’ю) ;

функціональний аналіз проблем дитини, виявлення головних причин, які обумовлюють труднощі;

визначення виду девіантної поведінки та міри небезпеки.

3. Можливі шляхи подолання труднощів:

переадресування до спеціалістів – дитячого психоневролога, психотерапевта, в соціальні служби;

індивідуальна чи групова психолого – педагогічна корекція;

робота психолога із сім’єю: рекомендації щодо перебудови сімейних стосунків, зміни стилю виховання;

рекомендації учителям про вибір індивідуального педагогічного стилю спілкування з певною дитиною;

зниження вимог до виконання навчальної програми;

тимчасовий перехід на індивідуальну» домашню «форму навчання;

зміна дитячого колективу;

переведення до іншого вчителя;

заохочення до позашкільної діяльності, створення» ситуації успіху ”;

допомога сім’ї з боку вчителів, соціальних педагогів, служб з охорони дитинства, у крайньому разі;

клопотання про позбавлення батьківських прав.

4. Психологічна просвіта вчителів та батьків включає:

психолого – педагогічні семінари: « Емоційні розлади в дітей ”, « Фактори, які впливають на суїцидальну поведінку в молодому віці ”, « Шляхи допомоги при потенційному суїциді ”;

виступи на батьківських зборах, « батьківських університетах ”, де в узагальненому вигляді повідомляються дані, отримані в результаті психологічних досліджень, пропонують рекомендації для поліпшення емоційного клімату сім’ї, запобігання та корекції емоційних дитячих розладів, шляхи профілактики суїциду. На індивідуальні консультації запрошуються батьки діти, які схильні до девіантної поведінки.

Робота практичного психолога з педагогічним колективом:

психолог – педагогічний консиліум чи спеціальна рада, присвячена профілактиці суїцидів. Під час підготовки до педради проводиться вивчення психологічного клімату в учнівських колективах, розподілу ролей, виявлення учнів, які займають статус лідерів чи аутсайдерів і складання списків по кожному класу;

індивідуальні бесіди та консультації з педагогами за результатами тестувань, спостережень, рекомендації щодо вибору адекватних методів педагогічного впливу стосовно класу в цілому і окремих учнів;

педагогічні консиліуми по окремих учнях;

участь у розробці заходів з наданням допомоги дітям із соціально – неблагонадійних сімей.

Корекційні заходи з учнями:

групи психологічної корекції, тренінгові групи із залученням дітей, які виявили схильність до емоційних розладів;

групові та індивідуальні консультації з учнями;

окремі елементи соціально – психологічного тренінгу з групою учнів;

розбір кризових ситуацій в колективі класу.

Робота з батьками:

виступи на батьківських зборах;

зустрічі з членами сім’ї;

індивідуальне консультування: рекомендації з налагодження дитячо-батьківських стосунків, зміни, у розі необхідності, стилю виховання; переадресування до інших спеціалістів.

 

Васильчук М. В., Медвідь М. К., Сачков Л. С. Збірник нормативних документів з безпеки життєдіяльності. – К. : Фенікс. 2000. – 896 с.

Змановська Е. В. Девиатологія: (Психологія отклоняющегося поведе-ния) : Учеб. пособіе для студ. высш. учеб. заведений. – М. : Издательский центр» Академия ”, 2003. -288с.

Максимова Н. Ю. Воспитательная работа с социально дезадаптированными школьниками: Методические рекомендации. – К. : ІЗМН, 1997. – 136 с.

Овчарова Р. В. Технологии практического психолога в образовании: Учеб. пособие для студ. вузов и практических работников. – М. : ТЦ» Сфера ”, 2000. – 448 с.

Организация и содержание деятельности психологической службы образования. Методические рекомендации для руководителей средних общеобразовательных учреждений – Одесса: ИУУ, 1999 – 76 с.

Пачковський Ю. Ф., Корнієнко І. О Проблеми молоді: соціолого – психологічні аспекти вивчення та діагностики // Збірник науково – методичних матеріалів для роботи з дітьми, що зазнали насильства. – Львів: ВНТЛ, 1999 – 68 с.