Наукові знання Київської Русі

 

Вступ

Математика і хімія

Фізика і астрономія

Географія

Медицина і біологія

Висновки

Список використаної літератури

 

 

Дослідження проблеми витоків, традицій вітчизняної освітньої системи та науки особливо активізувалося після початку трансформаційних процесів в сучасній Україні в останнє десятиліття ХХ ст., хоча глибокі, навіть проривні статті були і раніше. Разом з тим бракує узагальнюючих матеріалів, які повинні виконувати роль своєрідних віх на шляху самопізнання, самоусвідомлення народу, повернення його до джерел.

Тривалий час ця тема не вивчалася. Відчувається гострий брак досліджень у цій галузі й сьогодні, яка є благодатною нивою для аспірантів, докторантів тощо. Дослідниками, які допомогли скласти загальне враження про науковий потенціал нашої країни в минулому, були: О. Р. Мазуркевич, В. В. Оліфіренко, М. С. Грушевський, Г. Крип’якевич та ін.

Звичайно, перелік дослідників далеко не є вичерпним, повним. Але, здебільшого саме вони дозволяють скласти певну уяву про рівень тогочасної української науки, яка головним чином була гуманітарною.

Мета цієї роботи – короткий огляд та узагальнюючий аналіз існуючого матеріалу з історії вітчизняної науки в давній Україні.

Актуальність – визначення рівня, специфіки, векторів розвитку та факторів впливу на українську науку в стародавні часи.

За Київської держави розпочався принципово важливий процес виділення науки в самостійну галузь духовної культури. Науковими центрами на Русі в період розквіту Київської держави були передовсім Київ, Новгород, а поряд з ними важливе значення мали Полоцьк, Чернігів, Галич, Володимир-Волинський. Дуже важливими були зв'язки з Візантією – головною берегинею античної спадщини, майже втраченої в Західній Європі. Отримали популярність окремі фрагменти з творів Платона, Арістотеля та Іоанна Дамаскіна (візантійський релігійний письменник). Знання про природу давали підручники, перекладені з грецької мови: «Фізіолог» і «Шестиднев». Частіше за все вчені були одночасно релігійними діячами. Так, знаменитий письменник і філософ Ілларіон був митрополитом, відомий письменник, лікар Агапіт – ченцем Печерського монастиря, оратор Климентій Смолятич – митрополитом, письменник і проповідник Кирило Туровський – єпископом.

Осереддям тогочасної науки була, звичайно, теологія, часто забарвлена філософським змістом. Спираючись на теологію, тогочасна наука опрацьовує також інші галузі знання – історію, право, природознавство, математику, астрономію – в таких більш-менш обсягах, як це було у Візантії та західноєвропейських країнах. Твори теології пов’язувались не тільки з думками святих отців церкви й античної філософії, а й з власною народною мудрістю та її оригінальним світоглядом.

Історична наука, що розвивалася в князівські часи, спиралися, насамперед, на Біблію, переклади всесвітньої хроніки Іоанна Малали, Георгія Сінкелля, Георгія Амартолла з пізнішими доповненнями, які доводили події до X ст., хроніки Констянтина Манасії (XI ст.), «Короткої Хронографії» патріарха Никифора.

Про розвиток юридичних знань на Русі свідчить поява давньоруської законодавчої пам’ятки «Руська правда». Це збірка законів звичаєвого права, що з’явилася в часи правління Ярослава Мудрого і лягла в основу Литовського Статусу, а також законодавства гетьманської доби в Україні. У ній фіксувалися правові норми тогочасних соціальних, політичних та економічних відносин.

Основи психологічних знань закладалися в «Ізборник Святослава», збірнику «Пчела» (ХІІ ст.), Посланні митрополита Никифора Володимиру Мономаху, Посланні проповідника Климента Смолятича (ХІІ ст.) тощо. Укладанням перших глосаріїв започаткувалося мовознавство.

Бурхливого розвитку в Київській Русі дістали будівельні науки. Спорудження соборів, оборонних споруд тощо свідчать про ґрунтовні знання у сфері будівельних технологій, матеріалознавстві, архітектурі, естетиці.

У літописах («Повість врем’яних літ», Галицько-Волинський літопис) знаходимо не лише багатий історичний матеріал, але й елементи літературознавства й етнографії.

Досить поширеними були знання природничих наук. Серед них медицина, астрономія, математика та ін.

 

 

Математика на Русі мала прикладний, ужитковий характер. Знання з математики використовувалися під час будівництва, та у торгівлі. Актуальною була проблема мір та ваги, пов'язана з торгівлею, монетною системою, і з побутовими потребами. Підробка еталонів вважалася за найтяжчий злочин і каралася смертю. Стародавня Русь знала і реально застосовувала різні принципи хронологічних обчислень: сонячні та місячні роки, індикти (п'ятнадцятирічні періоди, так зване Велике коло, Метонів цикл тощо), робилися розрахунки при складанні церковних календарів.

У накопиченні математичних знань провідну роль відігравали практичні потреби. Це обумовило вивчення чотирьох арифметичних дій, дробів, обчислення процента, площі круга. Причому у вимірюваннях використовувалися засоби, дані людині від природи: долоня, п'ядь (відстань між витягнутими великим і середнім пальцями), лікоть, сажень (відстань між витягнутими руками).

Про рівень тогочасних математичних знань до певної міри свідчить популярність на руських землях таких перекладних книг, як «Шестидневи», «Фізіолог», «Небеса» тощо, в яких викладено уявлення середньовічних мислителів про будову світу.

Так, «Шестидневи» розкривали історію створення світу Богом за шість днів, посилаючись при цьому не лише на Біблію, а й на праці античних мудреців.

Знання в галузі хімії середньовічне природознавство черпало з виробничої практики, пов'язаної з перетворенням одних категорій речовин на інші. Це стосується металургії, склоробної промисловості тощо. Київська Русь мала добре розвинену промислову галузь. Чорна металургія виготовляла предмети із сталі різного ґатунку. Наші предки добре зналися на технічних прийомах для перетворення однієї речовини (наприклад руди на метал) на молекулярному рівні.

Давні русичі знали про хімічні