Науковий стиль

Сучасний розвиток науки і техніки, входження людства в нову інформаційну еру, інтеграція наукового знання спричинили природний сплеск інтересу до стилю наукового викладу. У його вивченні виразно виділяються два напрями – лексикоцентричний і текстоцентричний. Зарубіжні вчені [1-4] розвивають здебільшого перший напрям, обстоюючи думку, згідно з якою особлива, специфічна мова науки є головною ознакою диференціації стилю наукового викладу. Вітчизняні лінгвісти [5-10], досліджуючи результати мовленнєвої діяльності вчених, поєднують обидва підходи та розвивають теорію функціонального стилю наукового мовлення. 

В основу диференціації стилів покладено критерій функції мови (спілкування, повідомлення і впливу) в комунікативному акті або соціально-мовленнєві ситуації спілкування [11 , 6]. Згідно з цими критеріями, наукову прозу віднесено до суспільної сфери професійно-ділової комунікації, яка розрахована на раціонально-інтелектуальну форму впливу, має передумовою повідомлення фактів, ідей, що є чітко сформульованими, характеризується фактуальною точністю та є адресованою обмеженому колу осіб [12, 15 - 19]. 

Соціолінгвістичною передумовою виникнення описуваного стилю є необхідність оформлення та передачі деяких найважливіших змістів у найбільш абстрагованій, узагальненій та безособово-об’єктивованій формі у відриві від конкретної ситуації, в якій учасники цієї ситуації пов’язані особливою мережею дейктичних відношень [13,15].

Досліджуваний стиль з’явився і сформувався для задоволення соціальних потреб, які зумовили виділення та усталення особливої форми викладу для передачі наукових ідей, гіпотез, доказів і відкриттів. Розвиток стилю інтелективного мовлення відбувався відповідно до розвитку самої науки, з одного боку, збагачуючись і уніфікуючись у головних формах свого вияву, а з іншого – набуваючи індивідуальних рис відповідно до своєї основної функції. На розвиток стилю наукового викладу впливали такі чинники [14, 17]:

- розвиток наукової думки;

- стан літературної мови;

- художня майстерність автора;

- інтелектуальний рівень читача.

Отже, екстралінгвістичні стилетвірні фактори експлікують сутність мови як форми наукової свідомості та виду діяльності, що зумовлюють сферу спілкування та визначають специфічний тип мислення – логічний. Ці фактори є базовими, первинними, до яких приєднуються вторинні, що специфікують науковий стиль згідно зі змістом висловлювання, ситуацію спілкування, характеристикою учасників інформації [15, 23 - 27].

Науковий стиль, таким чином, характеризується типовим змістом висловлювання – науковим дослідженням. Пріоритетним варіантом цього стилю є писемний, мовлення є обробленим заздалегідь та реалізованим в офіційному середовищі без зворотнього зв’язку [16, 34]. Особи відправника, а також одержувача інформації, який належить до одного з відправником соціального, інтелектуального, психологічного рівня, менш впливають на лінгвістичні характеристики стилю, ніж нейтральне ставлення відправника до інформації та його бажання зробити цю інформацію прозорішою [13,20]. Лінгвістичні ознаки, які залежать від вторинних екстралінгвістичних факторів, віднесено до характерних ознак стилю [17,43 - 58]. Серед таких лінгвістичних ознак виділяють специфічність лексичних засобів (термінологія, нейтральні, книжні слова в основних прямих значеннях [18,263]) та специфічність синтаксичних засобів (різні типи підрядних, безособові та неозначено-особові речення, пріоритет форм пасиву та дійсного способу, особлива форма риторичного запитання, прямий порядок слів тощо [13;14; 17 ]). Специфічні лінгвістичні ознаки спрямовані на досягнення певної якості мовлення. Науковому стилю притаманні такі якості мовлення: неспонтанність, традиційність, нормативність, офіційність, неемоційність, безóбразність, суб’єктивна оціненість, об’єктивність [17, 73-74]. Настанову на ці якості мовлення реалізовано через різні стилістичні прийоми: книжність викладу, емоційна і суб'єктивно-оцінна нейтральність, однозначність, узагальненість викладу, композиційна чіткість, активізація уваги читача, експліцитність, економічність викладу, високий рівень стандартизації [8; 18; 19].

Узагальнюючи інформацію, можна зазначити, що в основу дефініції стилю наукової прози покладено нехудожній писемний функціональний тип мови, реалізований у стереотипі мовленнєвої діяльності вченого, яка зумовлена змістом, метою та ситуацією спілкування, тобто сукупністю екстралінгвістичних факторів та лінгвістичних ознак цього стилю, що впливають на відбір, організацію та використання мовних засобів.

Підсумовуючи основні характеристики функціонального стилю наукової мови, О.С. Троянська виділила лексичні, граматичні й синтаксичні особливості [15-16], завдяки яким наукова мова є окремим функціональним стилем наукового спілкування, що виразно протиставляється іншим функціональним стилям. 

Насиченість термінами, використання абстрактної лексики, наявність власної фразеології характеризують науковий вокабуляр. Використання більш коротких варіантних форм, форм однини іменників у значенні множини, дієслівно-іменних конструкцій, що складаються зі спільнокореневого з дієсловом іменника та іншого дієслова, яке має ослаблене значення, загальнонаукових словосполучень, у складі яких дієслово вживається в своєму загальнонауковому значенні, прикметників, що уточнюють поняття вказівкою на різні його ознаки і тим самим виконують термінологічні функції, - це перелік морфологічних особливостей функціонального стилю наукового мовлення. Серед синтаксичних ознак можна виділити тенденцію до складних побудов, специфічних для цього стилю складнопідрядних речень, вживання особливих синтагматичних послідовностей - композиційно-функціональних прошарків, що структурують текст як єдине ціле.

Специфічні ознаки наукового стилю зумовили відбір лексичних засобів, відмінних як від лексики побутового спілкування, так і мови художньої літератури. Особливе слововживання, використання мовних засобів являє собою ту основу, на якій у всіх галузях знання будується наукове спілкування [20, 15].

Більшість вітчизняних вчених схиляються до думки про розподіл лексики мови науки на три шари: загальновживаний, загальнонауковий і термінологічний [8; 15; 20-24]. До загальнолітературної лексики віднесено високочастотну лексику, що створює нейтральну “канву” наукового тексту і будь-якого іншого мовного твору, без якої немислиме саме спілкування [25, 65]. У науковому тексті до такої лексики належать в основному займенники, дієслова-зв’язки, дієслова з модальним значенням, іменники, прислівники, службові слова [26-27].

Термінологія у мові науки представлена