Науковий вісник «Асканія-Нова»

На велику рогату худобу припадає близько 30% світового виробництва м’яса. Вітчизняний та світовий досвід ведення м’ясного скотарства свідчить про те, що для успішного розвитку цієї галузі необхідно мати спеціалізовані породи і типи м’ясної худоби, які добре пристосовані до природно-кліматичних  умов регіону,  сучасні _л ловитратні та енергозберігаючі технології, сталу кормову базу. Головні виробники та постачальники світового ринку яловичини – Австралія,   Бразилія,   Нідерланди,  Канада,   США,   Аргентина  [3].  Окремо слід зазначити Китай. Аналітики прогнозують, що найближчим часом тваринництво та виробництво його продукції саме цією державою займатиме провідне місце у світі. 

Уряди цих країн забезпечують підтримку виробників, їхнє стимулювання та покращення генетичних ознак стада. Відбувається відродження тваринництва Австралії після минулої посухи та пом’якшення заборони на торгівлю яловичиною у Північній Америці, що було обумовлено «коров’ячим сказом». 

Традиційними імпортерами яловичини залишатимуться Японія і Південна Корея. Серед експортерів яловичини ФАО відзначає Нову Зеландію. Ця країна стрімко нарощує свій експорт. Очікується зниження імпорту яловичини країнами Євросоюзу, а також, водночас, постачання м’яса на світовий ринок Парагваєм та Уругваєм [4]. Найбільше поголів’я великої рогатої худоби на м’ясо розводять у Латинській Америці (Бразилія, Аргентина, Мексика, Уругвай) і Східній Африці (Ефіопія), поголів’я овець і кіз в країнах Південно-Західної і Південної Азії (Іран, Туреччина, Індія, Пакистан).     

Свинарство – важлива галузь, тварини якої відрізняються високою  плодючістю та енергією росту і нетривалим періодом відгодівлі. Ці обставини є вирішальними факторами швидкого відродження та поповнення м’ясних ресурсів  для  забезпечення  потреб в продуктах тваринного походження, що зростають кожного року, та ліквідації дефіциту білка. Розв’язання  проблеми, як свідчить досвід провідних країн світу, неможливе без розвитку цієї галузі. Свинарство добре розвинене в країнах з великою щільністю населення, тому що для відгодівлі свиней широко використовуються відходи харчової промисловості та харчові залишки. Галузь дає 40% світового виробництва м’яса, значну частину шкіряної сировини, щетину. Дві третини поголів’я свиней сконцентровано в  Азії, а саме в Китаї, де уряд країни ввів систему субсидій, стимулів, страхування, а також вакцинації тварин для подолання кризи, що була спричинена захворюванням тварин. Свинарство розвинене в США, Бразилії, Германії, Росії, Україні, Польщі [4].

Високий рівень виробництва свинини забезпечується комплексним вирішенням низки проблем: покращанням структури годівлі тварин, цілеспрямованою селекційно-племінною роботою, розробкою нових та удосконаленням традиційних технологій виробництва, безпечним ветеринарно-санітарним оточенням.  Тому,  для збільшення обсягу виробництва свинини, разом з удосконаленням існуючих генофондів важливого значення набуває створення нових високопродуктивних порід, типів і ліній свиней з поліпшеними показниками росту, розвитку та підвищеними характеристиками якості м’яса.

Вівчарство – це найменш вимоглива до природних умов та кормової бази галузь тваринництва, має великий ареал розповсюдження. Найбільший розвиток вівчарство отримало в країнах, де посушливі степи, напівпустелі та гірські райони займають великі території. Вівці використовуються для отримання м’яса, молока, вовни. Значні райони товарного м’ясо-вовнового вівчарства знаходиться в посушливих частинах помірної та субтропічної зон Південної та Північної Америки, Австралії, Південної Європи, Центральної та Середньої Азії, Південної Африки. Дві п’ятих світового поголів’я овець сконцентровано в Азії. Велике поголів’я мають Австралія, Нова Зеландія, Індія, Туреччина, Казахстан, Росія, Монголія, Аргентина, Уругвай. Головні виробники і експортери баранини – Австралія, Китай, Нова Зеландія, Аргентина. Ці ж країни покривають більшу частину світового попиту на вовну. За виробництвом вовни перше місце належить Австралії. На сьогоднішній день в лідери-виробники виходять: Китай, Пакистан, Іран. ФАО вважає, що світовий експорт баранини і козлятини знизиться на 6%, і, в першу чергу, із Австралії та Нової Зеландії. Щодо імпортерів, то слід зазначити США. У цій країні спостерігається підвищений попит. Тому  імпорт  зросте на 2%. В ЄС він буде без змін. ФАО нагадує, що Євросоюз залишатиметься одним з головних покупців баранини на світовому ринку. Останнім часом зазначено певне зростання цін на це м’ясо, що становить 17%. Для порівняння – ціни на яловичину зросли на 7%, десь в тих же межах – на свинину. Тож бачимо, що в цьому випадку попит випереджає пропозицію.

Особливістю сучасного вівчарства є ріст виробництва ягнятини  і молодої баранини. В більшості країн виручка від реалізації  м’яса становить 90% і більше, а від вовни лише біля 10%. Тому набуває розвитку скороспіле м’ясне та м’ясо-вовнове вівчарство. При цьому в м’ясному балансі галузі підвищується питома вага ягнятини [5].

В окремих країнах світу на вівчарство припадає до 25% валового продукту сільського господарства. Маркетингові дослідження у цій галузі засвідчують, що підвищити економічну ефективність можна за рахунок зростання м’ясної продуктивності і налагодження виробництва різних видів баранини: молодої і _лемзаводу_  з одночасним підвищенням смакових якостей м’яса [4].

Продовольча безпека держави – це захищеність життєвих інтересів людини, яка виражається у гарантуванні державою безперешкодного доступу людини до продуктів харчування з метою підтримання її життєдіяльності [1].

Саме тому ідеологія державної підтримки галузі тваринництва потребує кардинальної зміни, яка має бути