Навколишнє середовище та науково-технічний прогрес

 

Мета лекції: розглянути екологічні наслідки природоперетворювальної діяльності людини; структуру, основні поняття, принципи та основні проблеми сучасної екології, ознайомитися з основними екологічними законами. 

1. Вступ. 
2. Довкілля та науково-технічний прогрес. 
3. Історія розвитку екології та об'єкт дослідження. 
4. Основні екологічні поняття та терміни. 

Проблема взаємодії людського суспільства та природи стала однією з найважливіших проблем сучасності. Становище, яке складається у відносинах людини з природою, в багатьох випадках стає критичним: посилюється засуха, відбувається опустелювання великих територій, вичерпуються запаси води та корисних копалин, гостро відчувається нестача харчування у багатьох країнах, що розвиваються, погіршується стан ґрунту, водного та повітряного басейнів, ускладнюється боротьба із шкідниками сільськогосподарських культур. Антропогенні зміни до наступного часу зачепили практично усі екосистеми планети, газовий склад атмосфери, надходження сонячної радіації та енергетичний баланс Землі. Це визначає, що стрімкий індустріальний прогрес водночас з матеріальними благами та небаченим раніше комфортом, несе нарощування забруднення середовища, зруйнування природних комплексів, виснажування природних ресурсів. 

У багатьох куточках світу вже перейдено кордон самозахисту природи, зруйнувалась її динамічна рівновага, діяльність людини вступила у суперечність з природою. Увага наукової та широкої світової спільноти прикута до найгостріших проблем екології, які є глобальними та потребують для свого вирішення об'єднання зусиль усього людства. 

Удосконалення природокористування, екологічна обґрунтованість усієї господарської діяльності суспільства – величезна задача сучасності. 

 

 

Природа являє собою організм, який характеризується різноманітністю рухомих елементів, що його складають, які постійно змінюються. До основних складників навколишнього середовища відносять повітряне (атмосферу), водне (гідросферу) середовища, тваринний та рослинний світ, надра (грунт, корисні копалини), акустичне та кліматичне середовища. 

ДОВКІЛЛЯ – середовище проживання та виробничої діяльності людини. Людина є частиною природи – вона підпорядкована її об'єктивним законам: біологічним, фізіко-хімічним та ін.; разом с тим вона активно впливає на її стан та розвиток. 

Таким чином, ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ – це складна система, в якій елементи, що її складають, знаходяться у визначеній рівновазі між собою. 

Природа існувала задовго до виникнення людини, а з розвитком людського суспільства дія людини на оточуючий її світ значно збільшується і стає більш відчутною. Вплив на природу факторів природного характеру (землетрус, виверження вулкану тощо) у порівнянні з дією, яку справляє людина (антропогенні фактори), практично непорівнянні. Перші з них порівняно короткочасні та рідкі, а інші – діють постійно, довго і у деяких випадках можуть привести до катастрофічних наслідків. 

Сучасні теорії пояснюють всю складність та різноманітність взаємовідносин людини та навколишнього середовища. В основі їх знаходиться всезагальний зв'язок предметів та явищ, як одного з найбільш суттєвих властивостей об'єктивного світу, який включає природу та суспільство, тобто все матеріальне та ідеальне (мислення). Такі зв'язки можуть бути різноманітними (фізичними, хімічними, біологічними, соціальними) і проявлятись у часі та просторі. При цьому кожен із них може взаємодіяти з іншими й у той же час бути частиною загальної взаємодії так, що при вивченні прояву одного конкретного зв'язку необхідно враховувати не тільки його роль та характер, а й співвідношення усіх зв'язків у загальній системі поданої взаємодії. 

Наука, яка вивчає характер та різноманітність цих взаємозв'язків у природі та суспільстві, називається ЕКОЛОГІЄЮ. 

Важливо визначити не тільки існуючу у природі взаємозалежність зв'язків предметів та явищ, але й необхідність збереження екологічної рівноваги, яка є наслідком господарської діяльності людини та суспільства в цілому. Така діяльність повинна проводитися у визначених, розумних, науково обґрунтованих масштабах. 

Суттєвим в епоху НТР є необхідність не тільки вивчити вказані вище зв'язки предметів та явищ довкілля, але й виявити оптимальний характер взаємодії людини та природи, який не породжує причин та згубних для усього людства наслідків порушення екологічної рівноваги на нашій планеті Земля. Це особливо важливо у епоху НТР, коли на сучасному етапі прискорюючогося розвитку виробничих сил та масштабів промисловості при значній концентрації засобів виробництва у крупних промислових зонах та росту народонаселення земної кулі вже відбувається помітне порушення такої рівноваги. 

Нова наука та технологія, досягнення медицини, засоби масової інформації докорінно змінили умови життя людей, зміцнили їхню віру у могутність науки. 

Дуже часто ця віра переростає у самовпевненість та вседозволеність, наслідком чого є застосування неосвічених, нераціональних заходів природокористування та неприпустиме, недбале відношення до довкілля. 

У теперішній час зростає роль тієї частини екологічної науки, яка покликана попередити згубні наслідки екологічної кризи, а саме: пізнання та раціональне використання методів та засобів природокористування; ефективне застосування захисних заходів, які на даному етапі виключають зовсім або суттєво послабляють негативну дію антропогенних факторів на довкілля. 

Надзвичайно важливою задачею у теперішній час є також досягнення суттєвих якісних змін рівня екологічної свідомості та культури населення. 

 

 

Визначення предмета екології і його місце у системі наук не можна зрозуміти без короткого огляду його виникнення, розвитку та основних категорій. 

Екологія – відносно молода наука. З'явилася вона ненабагато більше ста років тому. Як самостійна наука сформувалася до 1900 року. Термін "екологія" був уведений у літературу у 1866 році німецьким біологом-еволюціонистом Ернстом Геккелем. 

Основи екології можна