Недійсні правочини

Актуальність теми дослідження. Процес реформування цивільного законодавства України зумовмв оновлення інституту правочину і призвів до еволюції теоретичних положень щодо визначення його недійсності. 

У системі юридичних фактів, які лежать в основі виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин, найбільш значне місце займають правочини, оскільки саме вони частіше всього породжують відносини приватноправового характеру між суб’єктами.

Цивільно-правовий інститут правочину є складовою частиною загальних положень цивільного права. Інститут правочину, окрім норм про дійсність правочинів, містить положення про недійсність правочинів, правова природа яких викликає науковий та практичний інтерес у силу того, що відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України вони не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Оскільки суб’єкти недійсних правочинів не досягають бажаних ними результатів внаслідок застосування до правовідносин, що виникли між ними, заходів державного спонукання, яке юридичне анулює це правовідношення, дії, що підпадають під склад недійсності правочину, є неправомірними. Більшість неправомірних дій містять ознаки правопорушень і наносять шкоду стабільності як цивільному обороту в цілому, так і правам і законним інтересам його учасників.

Однак у поширених підходах вітчизняних вчених на сьогодні немає єдності щодо співвідношення цих правових категорій. Відповідно доцільним є проведення системного дослідження юридичної природи недійсних правочинів та їх місця в системі юридичних фактів.

Недійсні правочини та правові наслідки їх недійсності недостатньо досліджені українською юридичною наукою. Переважно ці питання висвітлено у навчальній літературі з цивільного права, а також у наукових публікаціях. Деякі правові проблеми недійсності правочинів були об’єктом досліджень А.В. Луця , Н.С. Хатнюк , В.Г. Олюхи , В.О. Кучера , В.І. Жекова , О.В. Семушиної . Проте багато досліджень здійснено до набрання чинності новим Цивільним кодексом України або ж не враховують останні зміни до нього. 

Наведене свідчить про актуальність, важливість та вчасність дослідження, присвяченого характеристиці недійсних правочинів, вивченню їх правової природи, особливостям регулювання відносин, що виникають внаслідок вчинення недійсних правочинів.

Мета роботи – формування концептуального підходу до регулювання визнання правочинів недійсними та наслідків такої недійсності.

Згідно з поставленою метою визначено такі основні завдання:

• уточнити підходи до визначення поняття і підстав визнання правочинів недійсними;
• проаналізувати підстави та умови нікчемності правочинів;
• з’ясувати особливості оспорюваних правочинів;
• проаналізувати, основні, додаткові та особливі наслідки недійсності правочину.

Об’єкт дослідження – цивільно-правові відносини, що виникають у результаті вчинення недійсних правочинів.

Предмет дослідження – наукові погляди, ідеї, концепції і теорії, нормативно-правові акти України та практика їх застосування щодо недійсних правочинів та правових наслідків їх недійсності.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять такі методи наукового пізнання: діалектичний, системного аналізу, історико-правовий, порівняльно-правовий, аналізу та синтезу тощо. 

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 44 сторінки, у тому числі список використаних джерел (24 найменування) і 10 аркушів додатків.