Адаптивна стратегія систем землеробства

 

 

 

Традиційна інтесифікнація землеробства в Україні призвела до надмірного пониження агроекологічного потенціалу, потужність якого вважалась неперевершеною. Сьогодні принципи ведення землеробства потребують перегляду і максимальної адаптаці до умов навколишнього природного середовища.

Адаптація–це сукупність пристосувань, реакцій живої системи (організму, популяції, виду, біоценозу), спрямованих на підтримання функціональної стабільності за зміни умов зовнішнього середовища, а також сумісного співіснування компонентів у екосистемах певного виду.

Адаптивна здатність агроекосистеми визначається саме її пристосовуваністю до зміни умов середовища. Розширює і доповнює принцип адаптації положення про екологічну надійність агроекосистеми, під якою розуміють її здатність виконувати енергопродукційну роботу упродовж усього еволюційного і техногенно обумовленого періоду її існування.

Ландшафти, як природні комплекси, характеризуються рівновагою, що підлягає саморегуляції на основі мобілізації внутрішніх механізмів системи.

Риси адаптивної агроекосистеми–стійка, але вже керована система, яка могла б нівелювати негативні явища, що зумовлені втручанням людини (оранка, добрива ЗЗЗР і т.д.).

Адаптивний комплекс конкретної агроекосистеми ґрунтується на адаптивно-ландшафтній системі землеробства, обов'язковими складовими якої є адаптивне рослинництво.

Адаптивне рослинництво–це новий перспективний етап розвитку рослинництва, у якому використано адаптивний потенціал усіх біологічних компонентів агроекосистем для забезпечення високого рівня утилізації сонячної енергії та інших відновлюваних ресурсів природного середовища в інтересах людини.

У сучасних умовах високих технічних можливостей успішно розвивається один зі стратегічних напрямів інтенсифікації систем землеробства – точне землеробство.

Точне  землеробство–це   сучасний   тип  землеробства,   що   ґрунтується  на   оптимізації   використання технологічних матеріалів (насіння, добрив, засобів захисту, регуляторів росту рослин) на конкретній  ділянці поля відповідно до вимог певної сільськогосподарської культури, стану ґрунту і збереження довкілля.

Щоб реалізувати адаптивний потенціал рослин, треба повністю  використати  їхні біологічні можливості  не тільки для підвищення потенційної продуктивності за сприятливих умов середовища, а й для збільшення екологічної стійкості (протистояння суховіям, посухам, морозам, низьким температурам). За таких умов обов'язково зростатиме потенційна продуктивність  сорту,  агробіоценозу,  що  розглядається  як  вирішальний чинник  збільшення   врожайності. При цьому  затрати   невідновлюваної   (викопної)   енергії  на   меліорацію середовища будуть мінімальними.

Одним із виявів адаптивного землеробства є  відновлювальні системи землеробства. Розрізняють  такі їх типи: органічну, біологічну, біодинамічну. Прототипом відновлювальної системи можна вважати травопільну, засновником якої був В.Р. Вільямс.

 

 

Відновлювальна система землеробства–така система використання землі для виробництва сільгосппродукції, яка передбачає повне відтворення природного потенціалу агроекосистеми за рахунок максимальної адаптації усіх технологічних процесів до природних умов.

Сьогодні відновлювані системи землеробства ґрунтуються на впровадженні  альтернативних ресурсозберігаючих технологій, зростає частка біологічних компонентів і механізмів саморегуляції агроекосисистем. Типізація відновлювальних систем землеробства наведена в табл. 9.1.).

Відновлювальне (біологічне) землеробство–система землеробства, головним принципом якої є екологічна безпека отримуваної  сільськогосподарської   продукції  та  наслідків   аграрної   діяльності  у  навколишньому середовищі при вирощуванні цієї продукції.

1.виробництво продуктів харчування високої якості у достатній кількості;

2.конструктивна взаємодія із природними системами і кругообігом речовин та енергії зі збереженням і   покращанням різноманіття форм життя;

3.урахування  зростаючого  соціального  та  екологічного  значення  технологій  виробництва  і  переробки продукції органічного землеробства;

4.інтенсифікація біологічних циклів у межах господарства із залученням у них мікроорганізмів, ґрунтової флори і фауни, рослин і тварин;

5.збереження і підвищення родючості ґрунтів;

6.збереження природної різноманітності;

7.максимальне використання відновлюваних ресурсів агроекосистем.

Зростаюча популярність відновлювального  землеробства цілком зрозуміла,  зважаючи на  те,  що  більшість методів здавна добре відомі землеробам і перевірені багатовіковою практикою ведення сільського господарства.

Основу біологічного землеробства становлять такі головні принципи (за М.М. Городнім, 2003):

●  відмова від застосування легкорозчинних мінеральних добрив, зокрема, азотних;

●  відмова від використання синтетичних засобів захисту рослин;

● стимулювання біологічної активності ґрунту;

●  широке застосування відходів рослинництва та тваринництва (компостів, зелених   добрив тощо);

●  стимуляція фіксації атмосферного азоту бульбочковими бактеріями;

●  захист ґрунту від ерозії;

●  захист навколишніх водойм від забруднення тощо.

Відмова  від  мінеральних добрив  та  пестицидів  дає  можливість отримувати продукцію,  що  не  містить  їх рештків, і тому має вищу біологічну цінність. Часто така продукція користується високим попитом і реалізується за підвищеними цінами.

Заміна синтетичних добрив гноєм і компостами забезпечує ґрунт органікою, що сприяє ґрунтоутворенню та збільшенню біологічної активності ґрунту. Відмова від використання синтетичних сполук, таких, як мінеральні добрива і пестициди, забезпечує значну економію коштів та енергії. Ґрунтозахисний обробіток і дотримання сівозмін запобігає ерозії та сприяє зменшенню втрат поживних речовин із ґрунту.

Труднощі впровадження альтернативного землеробства.

Основу протиріч при впровадженні альтернативного землеробства становлять більш високі економічні показники традиційного землеробства. Але не враховується те, що  вони  досягаються пониженням  родючості ґрунту та забрудненням навколишнього середовища. Крім того, недостатньо уваги приділяється якості продукції. На думку екологів, її слід оцінювати за здатністю бути корисною для здоров'я людини.

 

         Питання для самоконтролю

 

1.Назвіть основні принципи та складові адаптивної стратегії функціонування стійких агроекосистем.

2.Розкрийте суть поняття «відновлювальна система землеробства» і вкажіть  основні її відмінності  від «інтенсивної» системи землеробства.

3.Охарактеризуйте основні напрямки екоконверсії у землеробстві.

4.Що таке «біогаз» і як його отримують?