Держави Східного Середземномор’я у давнину

Актуальність теми. Сьогодні наука виділяє шість головних ознак цивілізації як принципово нового етапу всесвітньої історії: створення виробничого господарства і раціонально організованої економіки, створення інституту приватної власності і володіння майном, поява особливого органу, який регулює соціальні відносини і конфлікти, а саме, інституту держави і права, поява міста як господарського, адміністративного, військового і культурно-релігійного центру області або регіону, можливість монументального будівництва, створення писемності. Власне кажучи, аж до наших днів суспільство йде за тим шляхом розвитку, який був намічений і з великими труднощами визначений першими цивілізаціями, які зародилися в країнах Давнього Сходу, і в цьому полягає їх всесвітньо-історичне значення.

Кожна епоха у розвитку цивілізації пов’язана з поверненням або використанням досягнень давніх цивілізацій, а говорячи про держави Східного Середземномор’я, слід також відзначити виникнення на їх теренах (Палестина) такого архіважливого для подальшого розвитку людства феномену як християнство, який визначив долю багатьох народів і країн.

Саме тому на сьогоднішньому етапі розвитку, на зламі тисячоліть слід ще раз звернутися до історії виникнення, розквіту і занепаду країн Східного Середземномор’я, динаміка життя яких передбачила на багато років уперед всі глобальні історичні процеси, які тривають і досі.

Об’єкт дослідження – держави Східного Середземномор’я.

Предмет дослідження – суспільно-політичні та соціально-культурні особливості історичного розвитку держав Східного Середземномор’я у давнину.

Хронологічні рамки дослідження. Історію народів Давнього Сходу прийнято вивчати з появи перших класових суспільств і державних утворень у долинах Ніла і Євфрату у другій половині IV тисячоліття до н.е. і закінчувати для Близького Сходу 30-20-ми роками IV ст. до н.е., коли греко-македонські війська під керівництвом Олександра Македонського захопили весь Близький Схід, Іранське нагір'я, південну частину Середньої Азії і північно-західну частину Індії. Таким чином, історія народів Східного Середземномор’я нараховує близько трьох тисячоліть.

Наукова новизна роботи. Проблема дослідження історичних особливостей держав Східного Середземномор’я у давній період достатньо розроблена вченими багатьох країн, однак в останні роки спостерігається певна хаотичність згаданих досліджень, тому наукова новизна роботи полягає в узагальненні накопичених наукових даних та їх інтерпретації з точки зору сучасної науки.

Мета роботи – вивчення суспільно-політичних та соціально-культурних особливостей історичного розвитку держав Східного Середземномор’я у давнину.

Відповідно до об’єкта, предмета і мети визначено наступні завдання дослідження:

1) проаналізувати історико-географічні умови Східного Середземномор’я та історіографію проблеми;

2) описати розвиток РАННіх державних утворень

3) у III-II тис. до н. е., розвиток ремесел и утворення міст-держав, дати характеристику країн регіону в кінці III - першій пол. II тис. до н. е.;

4) визначити історичні особливості розвитку Фінікії, Сирії і Палестини на початку I тис. до н. е. (Дамаське та Ізраїльсько-Іудейське царство);

5) проаналізувати культурну спадщину країн Східного Середземномор’я в досліджуваний період.

Історіографія проблеми та характеристика джерельної бази. Процес розвитку історіографії Давнього Сходу пройшов декілька етапів, для кожного з яких характерні свої особливості. Перший етап давньосхідної історіографії охоплює час від початку до 80-х років XIX ст. і характеризується першими кроками, першими підходами до вивчення давньосхідних суспільств. Перший період став часом нагромадження фактичного матеріалу, завдяки якому почали вимальовуватися контури давньосхідних цивілізацій.

Другий етап у науці про давньосхідну історію тривав з 80-х років XIX ст. і до початку І світової війни. Уряди Англії, Франції, Німеччини, а потім і США почали виділяти на розкопки і наукову розробку історії країн Сходу значні фінансові і матеріальні засоби, з'явилася ціла плеяда видатних вчених в області давньосхідної історіографії: Г. Масперо, Е. Мейєр, Ф. Пітрі, Б.А. Тураєв, Г. Вінклер, де Морган, Л. Вуллі, Дж. Маршалл, В. Сміт, А. Масперо та ін. Іншою особливістю давньосхідної історіографії цього періоду стало впровадження більш розробленої методики археологічного обстеження на великих площах, обробки і зберігання отриманого матеріалу, зростання інтересу не лише до монументальних будівель, творів високого мистецтва або писемних пам'яток, але й до вивчення рядового матеріалу. У світовій науковій літературі з'являються такі класичні роботи, як «Історія народів класичного Сходу» Г. Масперо (1895-1899), «Історія стародавності» Е. Мейєра (1884-1910), «Історія Давнього Сходу» Б.А. Тураєва (1912-1913), а також зведені праці з окремих регіонів Давнього Сходу. У цих роботах розробляється власне історія давньосхідних держав, закладаються основи хронологічної, фактологічної та концептуальної історії, на якій працювали вчені наступного покоління.

Третій етап давньосхідної історіографії припадає на міжвоєнний період - з кінця 10-х і до кінця 30-х років XX ст. У цей час відбулися істотні зміни у світовій історичній науці і суспільній думці, які виразилися у розколі більш-менш єдиного історіографічного потоку на декілька різних напрямків, у яких дослідження найдавніших країн велося з різних позицій: традиційної, яка продовжувала кращі традиції попередньої історіографії; марксистської, яка формувалася в СРСР; расистської, на позиціях якої стояли багато німецьких та італійських вчених. Протиборство цих напрямків супроводжувалося запеклою і політизованою полемікою, а сторони найчастіше прагнули не стільки до з'ясування об'єктивної істини, скільки до створення образу ідеологічного ворога.

ІІ світова війна перервала наукові дослідження в області історії Давнього Сходу. З її закінченням відбулися великі зміни у світі і розвитку суспільних наук, у тому числі й в історичній науці, розпочався четвертий етап розвитку давньосхідної історіографії. Головні особливості післявоєнної світової історіографії Давнього Сходу: відмова від однобічності у підході до історичного процесу різних країн, інтерес світової науки до факторів, які впливають на цей процес, зокрема, таких, як соціально-економічні відносини, тепер визнаються важливим компонентом історичного процесу поряд з політичними відносинами, сферою культури і релігією. Іншою особливістю історіографії став підвищений інтерес до доісторичних або протоісторичних коренів давньосхідних цивілізацій, викликаний великими археологічними відкриттями. Завдяки цьому з'явилася можливість досліджувати тривалі періоди історичного розвитку, відтворити його процес.

У сучасній історіографії Давнього Сходу все більше визнання одержують гуманістичні і ліберальні тенденції у підході до давньосхідної цивілізації, сприйняття її не як абстрактного і нейтрального стосовно наступного історичного процесу явища, а як однієї з важливих основ сучасної світової цивілізації в цілому.

Серед використаних у роботі літературних джерел насапмеред слід відзначити праці таких авторів, як Амусін І. Д., Бікерман Е. Васильєв Л.С., Гребенюк А.В., Бонгард-Левін Г.М., Тураєв Б.А., Ільїн Г.Ф., Дьяконов І.М., Свенціцька І.С., Неронова В.Д., Кузіщін В.І., Вігасін A.A., Кінк Х.А., Коростовцев М.А., Томсінов В. А., Струве В.В., Редер Д.Г. та ін.

Практичне значення роботи. Результати проведеного у курсовій роботі дослідження можуть бути використані студентами і педагогами, учнями загальноосвітніх та інших навчальних закладів для використання у планах роботи, вивченні основних положень історії східно-середземноморських країн Давнього Сходу, написанні рефератів та ін.