Громадівський рух в Україні

Актуальнісь теми дослідження. Розвиток української державності, становлення громадянського суспільства та правової, соціально-економічної, політичної системи нашої країни обумовлюють необхідність переосмислення творчої спадщини історико-філософської та суспільно-політичної думки України. Філософські погляди українських суспільно-політичних діячів другої половини ХІХ - початку ХХ ст. мають велике значення для з’ясування закономірностей розвитку українського визвольного руху та долі демократії в українському суспільстві. Подібний історико-філософський аналіз дає можливість переглянути й сучасні історичні процеси, зокрема роздробленість демократичних сил, як однієї з причин дестабілізації у суспільстві. Без сумніву, великого значення набуває аналіз філософських та соціально-політичних поглядів «громадівців», що були яскравими представниками соціокультурного простору України другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Звернення до дослідження творчого і політичного спадку «громадівців» актуалізується тим, що через узагальнення досвіду минулих наукових розвідок стає можливим переосмислення та переведення в практичну площину ряду їх ідей та узагальнюючих положень на створення та подальший розвиток української національної ідеї, відтворення української філософської традиції та спадкоємності головних засадничих положень, які відповідають світогляду українців. Суттєвим тут постає аналіз ролі ідей громадівців у становленні громадянського суспільства в Україні, особливо в ході конституційних процесів, які набули розвитку в період формування незалежної української держави; обгрунтування філософської позиції ненасильницького способу боротьби за національне визволення, притаманного українській політичній традиції.

Ступінь розробки проблеми. Дослідженню діяльності та творчої спадщини «громадівців» присвячено досить багато наукових праць. Відомо чимало джерел та праць різного характеру: спогади, щоденники, епістолярія, автобіографії, документальні матеріали, монографії, статті, повідомлення тощо. Особливо активно ця проблема досліджувалася в перші три десятиліття та 60-і роки ХХ ст. Необхідно відзначити також і пожвавлення у вивченні цієї теми після здобуття Україною незалежності. У публікаціях джерел, наукових творах авторів різних ідейних напрямів йдеться про окремі періоди, явища, сюжети, організації і діячів українського національного руху. 

Першими спробами висвітлення цього історичного періоду стали дискусії пореформенної доби. Значний дослідний інтерес має спадщина українських діячів В. Антоновича, Б. Грінченка, М. Драгоманова, П. Житецького, М. Костомарова, П. Куліша, І. Франка, С. Подолинського та ін. Праці цієї доби грунтуються на публіцистичних роздумах, особистих враженнях і спогадах авторів та інших сучасників подій, на опублікованих матеріалах політичних процесів, пресі тощо. Більшість авторів робили спробу осмислити витоки та особливості українського народництва, філософського підгрунтя «українофільства», намітити певні етапи його розвитку, внутрішні ідейні тенденції. 

Від початку ХХ ст. дана проблема стає предметом концептуальних студій представників національно-демократичної інтелігенції. Особлива роль належить М. Грушевському, який вперше чітко окреслив українське народництво, розробив оригінальну концепцію цього історичного явища, виділив основні етапи його розвитку, визначив сутність та особливості ідеології й діяльності. 

Наступним етапом вивчення даної проблематики став період від 1917 р. до початку 1930-х рр. У цей період можна виділити праці таких українських істориків національно-демократичного напряму як М. Гніп, В. Міяковський, О. Мицюк, А. Михалевич та ін. Поряд із проблемами українського демократичного руху, ідеології та діяльності українських Громад пореформенної доби, історики та філософи розпочали вивчення революційно-народницьких гуртків, взаємозв’язків українських і російських народників. 

Необхідно зауважити, що утвердження тоталітарного режиму в Радянському Союзі негативно позначилося на подальшому вивченні цього питання, серйозна наукова робота була згорнута, а суть підмінялася ідеологічними догмами. І лише з середини 1950-х рр. вивчення народницької проблематики і громадівства відновлюється у працях таких українських вчених як у А. Волощенко, В. Дмитриченко, А. Катренко, М. Рудько, П. Манзенко, В. Сокуренко та ін. Вони зробили важливий внесок в історіографію цього суспільного руху в Україні, зокрема, виділили етапи та особливості «ходіння в народ», простежили перехід до політичної боротьби, висвітлили видавничу діяльність, «народницькі» судові процеси тощо. Проте за умов ідеологічної монополії годі було сподіватися на відхід досліджень від марксистсько-ленінської методології. 

Лише за часів «перебудови» в історіографії та філософії було визнано, що велика кількість загальних висновків щодо проблем громадівського руху в Україні не достатньо висвітлені в спеціальних монографічних працях, не визначені їх чисельність, спеціальний склад, політична сутність тощо. На загальному фоні політичної та ідеологічної заангажованості офіційної радянської історіософії слід відзначити оригінальні дослідження цієї проблеми предствників української діаспори - М. Антоновича, Дж. Грабовича, П. Мірчука, О. Пріцака, Р. Шпорлюка, Ю. Бойка, тривалий час недоступних широкому загалу в метропольній Україні. За останні роки з’явилося ряд оригінальних історичних та історико-філософських розвідок В. Горського, В. Дмитриченка, В. Довговича, О. Забужко, Л. Іванової, Р. Іванченко, Г. Касьянова, А. Катренка, О. Козирєва, О. Кухарчука, А. Пашука, М. Палієнко, Ю. Пінчука, С. Світленка, О. Супронюк та ін.

У загальному контексті обраної теми дисертаційного дослідження заслуговують на увагу матеріали та документи українського правозахисного руху 50-80-х років та сучасні наукові дослідження творчої спадщини правозахисників, пов’язаних з українською традицією ненасильницького руху опору, що був означений як характерно український спосіб боротьби за національне визволення з часів Кирило-Мефодіївського братства та його їдейних спадкоємців - «громадівців».

І. Огородником та В. Огородником, М. Русином, Ю. Федівим концептуальне осмислення творчості громадівців введено до висвітлення в підручниках та навчальних посібниках з історії української філософії.

В цілому всі опрацьовані джерела можна розділити на такі групи:

• власне, першоджерела, творча спадщина «громадівців» та їхніх ідейних спадкоємців;
• історична література;
• історико-філософські дослідження ідей «громадівців»;
• суспільно-політичні та політологічні джерела. 

Водночас доводиться констатувати той факт, що вони функціонують самі по собі, без їх системного взаємозв’язку. Вказане актуалізує поглиблене дослідження творчого спадку «громадівців», окреслюючи мету та завдання теми дослідження.

Метою дипломної роботи є здійснення системного аналізу причин зародження, соціально-політичних поглядів та ролі українських «громадівців» в історико-філософському аспекті зі з’ясуванням впливу їх провідних ідей на життя України досліджуваного періоду. 

Досягнення зазначеної мети пов’язується з розв’язанням наступних завдань:

• провести історіографічний огляд проблеми громадівського руху;
• з'ясувати причини зародження громадівського руху;
• дослідити   становлення   громадівського  руху  в   Україні,   зокрема, виникнення Київської громади;
• визначити оновні ідейно-політичні засади громадівського руху;
• оцінити    вплив    політичних    ідей    М.Драгоманова    на    розвиток громадівського руху;
• охарактеризувати розвиток ідей громадівського руху на території Галичини;
• провести аналіз причин кризи і краху громадівського руху у 1880-1890-х pp., його наслідків для України.

Об’єктом дослідження є діяльність українських громад середини ХІХ.

Предметом дослідження є суспільно-політична творча спадщина представників громадівського руху, особливості громадівських течій на Наддніпрянщині, півдні України і Галичі.

Теоретична і методологічна основа дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є ідея синтетичного теоретизування із застосуванням філософських та загальнонаукових методів: принципів об’єктивності, системності, історизму, наукової компоратистики. Джерелознавчу основу дослідження становлять праці «громадівців», нормативні та законодавчі акти, історичні документи, розробки таких відомих громадознавців як М. Антонович, Ю. Бойко, А. Волощенко, М. Гніп, В. Горський, В. Дмитриченко, В. Довгович, Р. Іванченко, А. Катренко, А. Пашук, М. Палієнко, Ю. Пінчук, М. Рудько та ін. 

Наукова новизна дослідження полягає у здійсненні системного аналізу соціально-політичних поглядів українських «громадівців» в історико-філософському аспекті з виявленням впливу їх провідних ідей на політичне і культурне життя України перехідного періоду.

Практичне значення результатів. Матеріали дисертації можуть бути використані в лекційних курсах і на семінарських заняттях з історії української філософії, соціальної філософії, політології, соціології, історії та інших гуманітарних дисциплінах, у спецкурсах для студентів та слухачів вищих закладів освіти з підготовки державних управлінців.

Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Повний обсяг роботи становить 96 сторінок, список літератури містить 70 джерел.