Д. Гарібальді і визвольна боротьба в Італії у 1840-1960 рр.

Актуальність теми. Джузеппе Гарібальді - один з головних героїв італійського Рісорджіменто. Він представляв народний струмінь в об’єднанні країни, яка йшла під керівництвом ліберальних сил на чолі з Кавуром і під прапором П’ємонт-Сардинської монархії Віктора Еммануїла. Побачити Італію єдиною, сильною, процвітаючою державою було головним його прагненням, він готовий був іти на компроміс з різними політичними силами, у тому числі й з монархією, заради втілення своєї мрії про об’єднання Італії. При цьому за своїми політичними переконаннями він залишався протягом всього життя республіканцем, хоча й визнавав можливість тимчасового приходу до влади диктатора, який міг би провести необхідні реформи в найкоротший термін, використовуючи свої надзвичайні повноваження, але потім, на його думку, необхідність у диктатурі повинна відпасти й повинен бути встановлений республіканський лад. 

Гарібальді добре розумів потреби італійського народу, бачив важке положення селян і робітників після об’єднання країни. Він розробляв проекти демократичних реформ, спрямованих на поліпшення життя народу. Перебуваючи вже в літньому віці, Гарібальді не мав сил вести боротьбу за їх здійснення, хоча він і намагався провести деякі з них через парламент, Гарібальді був прихильником введення загального виборчого права, він захищав цивільні права, а також виступав за полегшення податкового тягаря й поліпшення економічного становища простого народу. До кінця свого життя він зберіг антиклерикальні настрої, виступаючи за остаточне відділення церкви від держави.

Сплеск популярності Гарібальді у світі були пов’язані з приходом Муссоліні до влади в Італії. При фашистському режимі в 1932 р. з великою помпезністю відзначали 50-річчя від дня смерті національного героя італійського народу, а в післявоєнній демократичній Італії в 1982 р. - 100-рычну річницю його смерты. Хоча варто відзначити, що в останні десятиліття блиск слави Джузеппе Гарібальді дещо потьмянів. Можливо, це порозумівається тим, що його ім’я в Україні сьогодні зв’язують із комуністичними ідеями, а в Італії - почасти з фашизмом. 

Проте залишається відкритим питання, чому Гарібальді був настыльки популярним не лише в Італії, але й в усім світі серед людей настільки різних, часом полярних, політичних поглядів, які повідомляли його «своїм». Особливу актуальність становить питання, якими були справжні соціально-політичні погляди самого Джузеппе Гарібальді.

Стан дослідження проблеми. Значну частку інформації про життя Джузеппе Гарібальді дають художньо-біографічні матеріали Атарова Н. С., Велінського А. К., Галло М., Дкшана А., Ігнатова І. Н., Добролюбова Н.А., Kірової К.Е., Лурьє А.Я., Невлера В. Є., Ненського А.С., Русової С. Ф., Степняка С.М., Шапіровського Є. та ін. Соціально-політична роль Джузеппе Гарібальді у боротьбі за об’днання Італії розглянута у працях таких авторів, як Мізіано К.Ф., Муромцева О.В., Невлер В.Є., Collapietra R., Ridley J., Venturi A. та ін. Історична проблема об’єднання Італії і участі у ній гарібальдійського руху висвітлена у працях таких вчених, як, зокрема, Бадов А., Кірова К.Е., Берті Дж., Верті Д., Дебідур А., Канделоро Дж., Капустін М., Кін Ц.І., Ковалевська М.І., Ковальськая М.І., Галанза П.Н., Молок А.І., Невлер В. Е., Орсі П., Серова О. В., Сіроткін В. Г., Сорен Е., Тарле Є.В., Шрейдер І., Яхимович З. П., Banti A. M. та багатьох інших.

Об’єкт дослідження - Джузеппе Гарібальді як історична постать і політичний діяч.

Предмет дослідження - роль Джузеппе Гарібальді у боротьбі італіського народу за демократичну республіку.

Мета дослідження - з’ясувати особливості військово-політичної діяльності Джузеппе Гарібальді, визначити вплив цієї особистості на формування історичної долі італійського і європейського народу.

Гіпотеза дослідження. Джузеппе Гарібальді був незамінною ланкою національно-визвольного руху в Італії часів династії Бурбонів і Віктора Еммануїла, і саме його вплив на людей, політику того часу зумовив в остаточному підсумку звільнення робітничих та селянських мас Італії від гніту, об’єднання країни в єдину державу.

Для перевірки поставленої гіпотези нами були поставлені наступні завдання дослідження:

1) проаналізувати історіографію досліжень діяльності Д. Гарібальді;

2) з’ясувати передумови формування світогляду Д. Гарібальді та революційного руху в Італії;

3) оцінити роль Д. Гарібальді на початку перших революційних вситупів і Італії;

4) охарактеризувати участь Д. Гарібальді у боротьбі за Римську республіку 1849 р.;

5) проаналізувати діяльність Гарібальді у 1859-1860 рр.; 

6) оцінити внесок Д. Гарібальді у остаточний розгром неаполітанської монархії.

Хронологічні рамки дослідження визначені з 1830 по 1864 р., тобто з часу участі Гарібальді у русі мадзіністів до моменту повалення неаполітанської монархії, хоча політична його діяльність тривала до останнього. У разі потреби залучалася інформація з попередніх років, зокрема, щодо формування політики французького і австрійського урядів напередодні повстань, що безпосередньо вплинули на долю Італії. 

Методологічною основою роботи стали принципи об’єктивності та історизму. У дослідженні були використані такі загальноісторичні методи як історико-генетичний, компаративний та системно-структурний, що дало можливість проаналізувати причини виникнення визвольного руху в Італії., розглянути його як цілісне явище, порівняти види політичної активності Джузеппе Гарібальді і реакційних кіл, що дозволило краще зрозуміти процес національно-визвольного руху італійців. Підхід до всіх військово-політичних процесів як до складного історичного явища надав можливість застосування методів системно-структурного аналізу. У процесі дослідження були використані також спеціально-історичні методи. 

Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості їх використання при розробці широкого кола проблем соціальної та політичної історії Італії та Європи загалом у ХІХ ст., при підготовці узагальнюючих наукових праць, підручників, науково-популярних нарисів.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (66 найменувань) і додатків, загальний обсяг роботи склав 101 друкований аркуш.