Мазепа і мазепинство

Актуальність теми і стан дослідження проблеми. Однією з найскладніших проблем історії будь-якого народу є втрата своєї державності. Велика відповідальність за це лягає на емігрантський уряд. Для українського народу така сторінка історії пов’язана з іменем гетьмана Пилипа Орлика та феноменом мазепинства. Політична еміграція, яка виникла в результаті поразки курсу гетьмана І.Мазепи, спрямована на відокремлення Лівобережної України від Росії, розпочала активну діяльність з 1709 р. Політичний та організаційний характер діяльності мазепинців визначався тим, що територію Лівобережної України І. Мазепа залишив з частиною генеральних старшин, полковників, кошовим отаманом Запорозької Січі, а також значною частиною козацтва.

Актуальність дослідження діяльності мазепинців зумовлена й тим, що довгий час їх дії оцінювалися досить неоднозначно. Об’єктивне і неупереджене висвітлення подій 1708-1740-х років допоможе ліквідувати стереотипи у сприйнятті цих подій та сприятиме науковому з’ясуванню багатьох політичних процесів, які відбувалися в Україні. 

Опрацювавши в ході роботи історіографічні надбання з означеної проблеми, слід відзначити, що найширшим джерелом інформації стала література вітчизняних істориків дорадянського періоду. Однією з найбільш інформативних праць того часу є монографія історика й археографа Д. Бантиш-Каменського "История Малой России". Автор дає детальну характеристику подіям, що відбувалися в Гетьманській Україні, але наголошує на вирішальному впливі постійних "зрад", зловживань козацької верхівки, які нібито створили підґрунтя для падіння давніх народних прав. Цінною монографією, яка стосується життя та діяльності Пилипа Орлика, є праця В. Різниченка "Пилип Орлик (Гетьман-Емігрант)". Ідейна спадщина мазепинства відображена в праці Ф. Уманця "Гетьман Мазепа". У радянський період дана тема вивчалася обмеженим колом дослідників, причому обов’язково з класових позицій. Гетьмана Івана Мазепу вважали "зрадником", а його прибічників і послідовників - "бунтівниками" та "політичними злочинцями". Зокрема, діяльність еміграційного уряду досліджували Л. Гісцова, О. Заікіна, В. Дядиченко, Л. Окиншевич. Частина цих досліджень містить елементи аналізу окремих аспектів діяльності еміграційного уряду та біографічні дані окремих осіб. Здобуття Україною незалежності стало поштовхом для критичного переосмислення низки положень і стереотипів радянської історіографії. Найбільш помітними монографічними дослідженнями цього періоду зазначеної проблеми є праці С. Зеркаля, О. Кресіна, Т. Чухліба, у яких зроблено важливі наукові висновки стосовно політики "мазепинців" і гетьманів України. Автори дають також об’єктивну характеристику діяльності запорозького козацтва. Слушно зосереджено увагу на реалізації урядом української політичної еміграції концепції балансування між визнанням протекції двох монархів задля збереження власної влади.

Більш глибоко проблема виникнення й діяльності мазепинців розглядалася в публікаціях, виданих українською діаспорою. До них належать дослідження М. Андрусяка, М. Битинського, І. Борщака, М. Василенка, М.Возняка, І. Джиджори, Б. Крупницького, О. Оглоблина, О. Пріцака, О. Субтельного та ін. Останній – автор монографії "Мазепинці", який, на наш погляд, дав об’єктивну оцінку цієї трагічної сторінки історії українського народу.

Джерельну базу дослідження складають архівні документи, опубліковані збірники документів, мемуарна література. З опублікованих документів варто відзначити "Універсали гетьмана Мазепи", збірку листів "Переписка и другие бумаги шведского короля Карла ХІІ, польського Станислава Лещинского, татарского хана, турецкого султана, Генерального писаря Ф. Орлика и Киевского Воеводы", збірник документів "Політична історія Гетьманщини ХVІІІ ст. Документах і матеріали".

При дослідженні даної теми принципове значення мало листування гетьмана-мазепинця Пилипа Орлика та членів його уряду. На жаль, повного видання листів П. Орлика на сьогодні немає, але окремі з них надруковані в збірці "Orlikiana" (Опис невиданих матеріалів про гетьмана Орлика, його родину й оточення за редакцією І. Борщака). Велика частина листів зібрана в збірнику "Матеріали до історії Козаччини з 1709-1722 рр.".

Отже, наявні праці вітчизняних і зарубіжних дослідників, різноманітні та різнопланові джерела дозволили глибше вивчити й науково висвітлити тему, яка стосується діяльності мазепинського руху.

Мета дослідження. На основі вивчення цілого ряду доступних на сьогодні документів і архівних матеріалів та опублікованих джерел здійснити комплексний аналіз й визначити роль і місце уІвана Мазепи та його послідовників у політичному житті України у першій половині ХVIII ст., з’ясувати значення мазепинства для підтримання в народі ідеї української державності.

Відповідно до мети в роботі нами було поставлено такі завдання: 

• висвітлити момент і умови появи І. Мазепи на політичній арені;
• дослідити стосунки Мазепи з Петром І;
• вивчити контакти Мазепи з С. Лещинським і Карлом XII;
• з’ясувати участь запорозьких козаків у мазепинському русі;
• дослідити бендерський період мазепинства, обрання Пилипа Орлика гетьманом;
• проаналізувати співпрацю мазепинців з Кримом і Туреччиною;
• охарактеризувати польські зв’язки мазепинців;
• окреслити особливості капітуляції мазепинців і П. Орлика, виникнення першої хвилі української політичної еміграції;
• дослідити кінець мазепинського руху і наслідки його поразки для України.

Об’єктом дослідження є період гетьманування І. Мазепи та мазепинського руху на чолі з Пилипом Орликом у першій половині ХVІІІ ст.

Предметом дослідження стали передумови появи феномену мазепинства, стосунки між мазепинцями і еміграцією, гетьманами та урядами України, а також вплив мазепинського руху на політичне становище в Україні у першій половині ХVIII ст.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є принципи історизму та наукової об’єктивності, які грунтуються на пріоритеті задокументованих фактів. З метою реалізації завдань дослідження використовувалися проблемно-хронологічний та порівняльно-історичний методи аналізу подій та процесів, пов’язаних із розгортанням діяльності представників мазепинського руху. 

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1664 р. - від виходу Мазепи на політичну арену, і до 1740-х рр. - смерті керівника мазепинського руху, гетьмана-емігранта Пилипа Орлика. 

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дослідження можуть бути використані при підготовці науково-методичних посібників з історії України ХVIII ст., лекційних курсів, спецкурсів, рефератів тощо. 

Структура роботи зумовлена метою, завданням і характером дослідження. Дипломна робота складається зі вступу, трьох поширених розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 104 сторінки.