Поділи Речі Посполитої

Розділи Речі Посполитої між Прусією, Австрією й Росією, які відбулися у просвіченому XVIII столітті, належать до "вічно живих" тем європейської історії. У різних країнах видана (і продовжує виходити у світ) вражаюча кількість монографій, мемуарної літератури, архівно-документальних публікацій, присвячених як розбору обставин зникнення Польської держави з карти Європи, так і рецидивам територіального перекроювання Речі Посполитої в XIX столітті, які виявили повторюваність і розтягнутість у часі самої тенденції розділів. Саме у постійній увазі, особливо у період створення нових територіальних одиниць у світі та Європі зокрема, і полягає актуальність обраної теми.

Предметом дослідження у роботі є історичний період кінця 18 – початку 19 ст., на який і припали основні розділи Польщі, а об’єктом – польска територіально-політична організація у досліджуваний період.

Мета роботи визначається наступним чином: вивчити і проаналізувати передумови та наслідки поділів Польщі між різними країнами Європи та Російською імперією.

Відповідно до теми і мети роботи було визначено наступні завдання дослідження:

• виявити співвідношення внутрішніх і зовнішніх факторів у розділах, а потім і знищенні у 1795 році Польської держави;
• проаналізувати роль і долю України у поділах Польщі;
• оцінити наслідки поділів Польщі у формування нової карти Європи.

Джерельною базою виконання роботи стали дослідження як вчених радянського періоду, так і сучасних істориків, що дало змогу проаналізувати різні точки зору з метою встановлення якомога точнішої картини досліджуваного питання. Крім того, докладними джерелами вивчення стали документи російських (С. М. Соловйов, Н. І. Костомаров, Н. Д. Чечулін, Ф. Ф. Мартенс) та сучасних вчених (Г. А. Санін).

Доповнюють ці матеріали документи фонду "Варшавська місія". У ньому, зокрема, відклалися копії повідомлень російських дипломатичних представників у Варшаві за 1762-1795 роки, а також переписка російських послів у Варшаві з дипломатичними представниками Росії в інших країнах. 

Значна частина вітчизняних дослідників схильні пов'язувати "падіння Польщі" у першу чергу з глибокою й тривалою внутрішньою кризою, внутрішнім розкладанням польського державного ладу, всевладдям і корисливістю шляхти, які було використано сусідами Речі Посполитої, у першу чергу Прусією й Австрією, а також Росією, для територіальних збільшень за її рахунок. 

Схожої точки зору дотримувалися провідні дореволюційні німецькі (К. Шлецер, Е. Германн), частина польських ("краківська школа") дослідників, які покладали, однак, основну відповідальність за розділи на Катерину II. З іншого боку, чимало послідовників було й залишається у великого австрійського історика А. Беєра, який пов'язував причини розділів з "повним розкладанням європейської системи держав у другій половині XVIII століття й обумовленим цією бездіяльністю розділом держав". 

Не менш широкий розкид думок простежується і по інших базових аспектах проблематики розділів: 

• чи є розділи аномальним явищем у контексті загальної логіки розвитку міжнародних відносин у Європі в епоху пізнього абсолютизму або ми маємо справу із закономірним результатом її загальних тенденцій? 
• чи варто розглядати розділи 1772, 1793 й 1795 років як фази єдиного процесу ("теорія змови") чи кожен з них обумовлений своїми причинами? 
• яка міра відповідальності кожної з держав-учасниць розділів? 

Подібний підхід обумовлений тим, що при нинішньому, досить високому рівні вивченості проблематики розділів Речі Посполитої по цілому ряді її аспектів вітчизняними й закордонними істориками висловлюються різні, нерідко полярно протилежні точки зору, і відбувається це в силу відсутності архівно-документальної бази або сумнівів, які викликають ті або інші документи, уведені в науковий оборот переважно в XIX столітті. 

Методологічно дослідження побудоване на принципах історизму, об'єктивності й системного підходу до проблематики першого й наступного розділів у контексті аналізу геополітичних імперативів і загальної ієрархії пріоритетів зовнішньої політики Катерини II, складної динаміки розвитку міжнародних відносин у Східній і Центральній Європі, обумовленої гострим суперництвом великих держав за сфери впливу на "східній периферії" вестфальского простору.