Роль Запорозької Січі у національно-визвольній революції українського народу

Актуальність теми. У багатовіковій історії України важливе місце належить козацтву. За слушним висловом В. Б. Антоновича в ньому найвиразніше і найяскравіше визначилася "провідна ідея, що виявляла собою жадання народу", основою якої був принцип демократизму і рівного політичного права для кожної особистості. Грунтуючись на глибоких історичних традиціях, козацтво відродило перерваний іноземними загарбниками державотворчий процес в Україні. Вагомий його внесок у розвиток матеріальної культури та духовного життя народу. Зрештою, з середини XVII ст. козацтво почало репрезентувати перед світом український етнос, а українці дістали назву "козацького народу". 

У героїчному минулому славних козаків-запорожців і їх національному характері, душевній красі і таланті невичерпна сила українців. У своєму безсмертному творі "Тарас Бульба" М.В. Гоголь з захопленням писав про них: "Так ось вона. Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі ті горді й дужі, як леви! Ось звідки розливається воля й козацтво на всю Україну!"

Запорізьке козацтво не було історичним феноменом, роль і значення якого замикається тільки в національних межах. Майже відразу після заснування Січі Дмитром Вишневецьким воно привертає до себе увагу і за межами краю. Молдавія і Волощина, Польща і Литва, Франція і Московія, Турецька Порта і Трансільванія такий далеко не повний перелік країн в суспільно-політичних процесах яких був присутній козацький дух нескореної України. Особливу сторінку, яка стала частиною європейської історії, вписали козаки у роки боротьби українського народу від польського поневолення під керівництвом свого талановитого гетьмана Богдана Хмельницького у середині XVI ст. про неї збереглися чисельні пам’ятки і мемуари, листи, публіцистичні і художні твори, тощо.

Отже, актуальність роботи полягає у зростаючому інтересі нації до історичних коренів, свого минулого, що відображається заснуванням сучасних козацьких товариств, куренів тощо. Крім того, з кожним днем підростаюче покоління звертає все більше уваги на героїчне минуле свого народу, а тому висвітлення питання виникнення і розвитку козацтва стоїть як ніколи гостро. 

Стан дослідження проблеми. Характерною особливістю архівних джерел з даної проблематики є брак ґрунтовних і узагальнюючих відомостей. Більшість з них має фрагментарний і розрізнений характер. Часто при використанні останніх виникала потреба у зіставленні їх зі свідченнями інших видів джерел. Важливим орієнтиром у пошуку архівних матеріалів слугувала серія праць М. П. Ковальського та Ю. А. Мицика. 

Для дослідження генези козацтва використано матеріали Центрального державного історичного архіву України в Києві. Так, у фондах Житомирського гродського суду та збірках документів родин польських і литовських магнатів, зокрема, Замойських і Сапєг містяться свідчення, які дають уявлення про становище козацтва в кінці XVI - першій половині XVII ст. Цікаві інформативні дані взаємовідносин запорожців із владою та представниками інших верств, списки особового складу рядових козаків є у фондах: "Документи архівів та рукописних відділів бібліотек Польщі, які відображають історію України", "Документи і матеріали з історії Запорозької Січі" та "Колекція фотокопій документів про Визвольну війну українського народу 1648-1654 рр. "

При дослідженні історії українського козацтва до середини XVII ст., попередники звертали увагу переважно на військову діяльність запорожців, їхню участь у визвольній боротьбі проти польсько-шляхетського гноблення і турецько-татарської агресії. Проте, це зовсім не означає, що окремі питання формування козацького стану в Україні опосередковано не висвітлювались. 

Дослідницькі пошуки письменників-полемістів Герасима Смотрицького, Захарїї Копистенського, Йова Борецького зводилися до встановлення безперервності історичного процесу від княжої Русі до України. Тісні контакти з ними козацької старшини зумовили активізацію виступів запорожців проти засилля уніатства та католицизму на захист православ’я, сприяли розвитку освіти, науки й культури. Ідея відданості вірі та звичаям предків відіграла роль духовного опертя, шо протистояло асиміляторським інвективам Речі Посполитої. У боротьбі за відстоювання прав і привілеїв козацтво поступово усвідомлювало себе окремим соціальним станом.

З середини 80-х років починають з’являтися праці, в яких знайшли відображення окремі аспекти генези козацької верстви. Зокрема, у дослідженні В. А. Смолія зазначається, що в середині XVII ст. козацтво "з гнаного і переслідуваного перетворилось у привілейований стан... Воно посідало особливе місце серед інших станових груп населення України. Підпорядковане у військово-адміністративних справах лише гетьманському правлінню, козацтво користувалося значними економічними і правовими привілеями". [37, с. 71] Окремою верствою "військового прикордонного населення" вважає козацтво Я. Р. Дашкевич, виводячи це явище з геополітичного становища України. [21, c.42]

Важливе значення для комплексного дослідження формування козацької верстви мають положення і висновки у працях попередників, що стосуються окремих аспектів проблеми. Вже на початку XX ст. з’явилися розвідки, присвячені процесові легітимації козацтва у Великому князівстві Литовському та Речі Посполитій через прийняття запорожців на державну службу. Андрій Яковлів акцентував увагу на причинах цього явища і зусиллях урядовців по реалізації ідеї протягом першої половини XVI ст.. Грунтовний аналіз так званої "Баторієвої реформи" здійснили А. В. Стороженко, В. М. Доманицький, І. П. Крип’якевич, довівши безпідставність теорії про реформування козацтва в часи правління Стефана Баторія. Зокрема, І. П. Крип’якевич зробив слушне зауваження: "Козацтво, як кожда молода суспільність, мала в собі багато елементарної енергії і дуже легко та скоро вміла реалізувати свої бажання. Але світогляд козацтва - знов як кождої молодої громади - навіть у часах Баторія не був викінчений, не стояв ще твердою ногою. Щоби козацтво могла виробити собі тверді основи, потреба було, щоби вона перейшла цілу дорогу перешкод і утисків, аж по багатьох роках проби могла сконсолідуватися в сильне громадянство". [38, c.12] Подібних поглядів на "реформу" Стефана Баторія дотримувався й Александр Яблоновський, називаючи її "легендою" або ж "байкою". Однак він вбачав у козаках виключно воїнів, яких обходили справи релігійні чи національні. На думку вченого лише у Зборівській угоді 1649 р. вперше було зафіксовано причетність козаків до "народу руського". 

Генези українського козацтва стосуються також праці М. П. Василенка, Д. І. Дорошенка та інших вчених.

Мета роботи - вивчити і проаналізувати феномен українського козацтва з точки зору дослідження його джерел, історичних і соціальних причин виникнення та ролі у формуванні української держави. 

Об’єкт дослідження - історичні джерела та матеріали, які стосуються періоду виникнення козацтва і Гетьманської республіки на території сучасної України.

Предмет - козацтво як історичний феномен у світлі формування української державності. 

Відповідно до теми, мети, об’єкта і предмета дослідження визначено наступні завдання:

1) визначити передумови і причини виникнення козацтва;

2) дослідити процес утворення Запорізької Січі та її природно-географічне розташування;

3) охарактеризувати Запорізькі Січі як прообраз української козацької держави;

4) проаналізувати участь запорожців у війні під проводом Богдана Хмельницького;

5) провести аналіз дій запорожців у селянських повстаннях;

6) дати характеристику Зборівської битви і Зборівсього договору як моменту утворення Гетьманської держави;

7) визначити історичне значення Зборівського договору;

8) проаналізувати роль Запорозької Січі в умовах українсько-московського договору 1654 р.

Формування козацького стану територіально окреслюється Центральною Україною та Поділлям, що за тогочасним адміністративним поділом відповідало Київському (з 1635 р. і Чернігівському), Брацлавському та східним районам Подільського воєводства. Разом з тим, у цьому процесі взяли участь вихідці з інших теренів України та сусідніх земель. 

Хронологічні рамки дослідження. Нижня хронологічна межа дослідження періоду, окресленого в роботі, сягає появи українського козацтва у кінці XV ст., коли воно стало об’єктом геополітики країн центрально-східноєвропейського регіону. Верхньою межею є середина XVIІI ст., коли у процесі прийняття "Березневих статей" за участю Богдана Хмельницького відбувся переломний момент у піднесенні Гетьманщини.

Методична база дослідження включає методи аналізу історичних літературних та архівних джерел, монографія, періодичних видань, а також методи узагальнення.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (53 найменування) і додатків. загальний обсяг роботи складає 96 сторінок.