Судан після епохи Середньовіччя

В давнину значну частину території сучасного Судану (що носив назву Куш, а пізніше - Нубія) населяли семіто-хамітські і кушитські племена, споріднені стародавнім єгиптянам. Нубійці торгували з давнім Єгиптом і піддавалися грабіжницьким набігам з його боку. Нащадки нубійців досі населяють долину Нила в Судані і сусідньому Єгипті (на південь від Асуана). З півдня сюди також проникали негроїдні племена (нілоти) - в даний час проживають в басейні верхнього і середнього Нила в Судані, а також в прикордонних з Суданом районах Уганди, Кенії, Танзанії, Конго, Ефіопії, Єгипту.

До VII століття н.е. Судан був невеликими розрізненими християнськими королівствами (Алоа, Мукурра, Нобатія) і володіннями. У 640-х роках з півночі, з Єгипту, почав проникати арабський вплив. Територія між Нілом і Червоним морем була багата золотом і смарагдами, і сюди стали проникати арабські золотошукачі. Араби принесли з собою іслам. Арабський вплив розповсюдився в основному на північ і захід Судану.

Історично, від Середньовіччя, на території Західного Судана знаходилися держави Малі, Сонгай, Гана, Текрур та інші, а також раньодержавні утворення багатьох західноафриканських народів.

Малі (середньовічна держава Малі) - ранньофеодальна держава, що існувала у VIII - XVII століттях у межиріччі верхів'їв річок Сенегалу і Нігеру (Західний Судан). До першої чверті ХІІІ століття перебувала у васальній залежності від держави Гана. Період найвищої могутності держави Малі припадає на першу половину XIV століття. В Малі панували феодальні відносини; існувало також рабство. Малі вела торгівлю з Північною Африкою та Єгиптом. У XVI столітті перебувала в залежності від держави Сонгай. У середині XVII століття впала під натиском об'єднаних сил бамбара і арабів Марокканського султанату.

Сонгай (Імперія Гао) - середньовічна держава в Західній Африці, яка заснована не пізніше ІХ-ХІ століть, найбільшого розквіту досягає у XV-XVI століттях. Є найзначнішою середньовічною державою регіону Західний Судан, у пору свого розквіту підкоривши і включивши до свого складу низку менших державних утворень (Малі у XVI столітті).

Столиця - місто Гао. Етнічне ядро держави становив народ сонгаї, у епоху найбільшого розквіту включала також землі сонінке, бамбара, волоф, фулані та інших народів регіону. У Імперії Гао значно розвинулися феодальні відносини і централізація влади. Великих успіхів досягли ремесла і торгівля. В 1591 році держава Сонгай зазнала навали військ султана Марокко і, не встоявши, на початку XVII століття припинила своє існування.

На початку ХІІІ століття правителі Малі, однієї з південних частин Гани, поширили владу на всю країну, утворивши нову централізовану державу.