Завдання та повноваження прокурора в судовому процесі

Реферат на тему:

 

 

Зміст

 

Вступ

1. Завдання прокурора в судовому процесі

2. Повноваження прокурора в судовому процесі

Висновок

Список використаних джерел

 

 

Завдання прокурора, який приймає участь у судовому розгляді справи, полягає в забезпеченні правильного застосування законів з тим, щоб кожний, хто скоїв злочин, був підданий справедливому покаранню.

Прокурор – це Генеральний прокурор України, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, прокурор міста Київ, районний міський прокурор, транспортний прокурор та інші прокурори, прирівняні до прокурорів областей, районних або міських прокурорів, їх заступники і помічники, прокурори управлінь і відділів прокуратур, які діють у межах своєї компетенції (п. 6 ст. 32 КПК).

Діяльність прокурора у судовому судочинстві регулюється: Конституцією України, Законом «Про прокуратуру», кримінально-процесуальним законодавством, а також цивільним, адміністративним та господарськими кодексами.

Прокуратура України – це єдина система, на яку покладено: підтримку державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень по кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру» пов'язаних з обмеженням особисті свободи громадян.

Вірно відзначається в літературі, що «правосуддя – це не тільки суд по праву та про право, це не тільки застосування того чи іншого закону до випадку злочину, що розглядається судом; правосуддя – це правий суд, справедливий суд, суд за совістю»

 

 

Визначаючи правову природу представництва прокурора поза межами кримінального судочинства, необхідно виходити із сутності інституту прокуратури як органу, який здійснює функцію охорони закону, державно-правових відносин. Вступаючи у цивільний, адміністративний, господарський процес, прокурор стає його учасником і підпорядковується тим правилам, які регулюють процесуальну діяльність суб'єктів цього процесу­ального права, але цей факт є внутрішнім стосовно того, що прокурор перш за все – представник державного органу, який виконує правозахисну функцію.

Відповідно до Конституції України (статті 121-123) прокуратура є організаційно самостійним державно-правовим інститутом влади, який не належить до жодної з її гілок (ст. 6). Представляючи в суді інтереси громадянина або держави, прокурор реалізує винятково конституційні положення, закріплені в статтях 3, 13 Основного Закону, відповідно до яких держава зобов'язана забезпечувати захист прав і свобод громадян, а також усіх суб'єктів права власності та господарю­вання.

Однак не можна ототожнювати статус прокурора зі статусом представника у процесі. Відносини між представником і довірителем засновані на договорі доручення або законі. Представник для викання своїх обов'язків наділяється відповідними повноваженнями і не може виходити за межі цих повноважень, якщо не одержить на це спеціального дозволу. Зовсім інше процесуальне становище займає прокурор.

Завданням прокурора при розгляді справ у суді є дотримання прав і законних інтересів держави, винесення судом законних і обґрунтованих рішень. Виконуючи свої функції, прокурор керується відповідним процесуальним та іншим законодавством.

Усі види представництва в суді, які закріплені поточним процесуальним законодавством, передбачають в обов'язковому порядку правові відносини між представником і особою, яку він представляє. Прокурор же діє від імені державного органу – прокуратури, на яку законодавством покладені представницькі функції. Для підтвердження своїх повноважень у господарському судочинстві прокуророві не потрібно надавати судові ніяких документів (довіреностей), оскільки він виконує обов'язки, що надані йому законом. Його діяльність може бути віднесена до представництва, яке є самостійним інститутом процесуального права, бо саме Основний Закон є правовою підставою участі прокурора в процесі.

Конституція та чинні процесуальні кодекси передусім не конкретизують, коли прокурор може представляти в суді інтереси громадянина або держави. Норма п. 2 ст. 121 Основного Закону (як і ч. 2 ст. 45 ЦПК, ч. 2 ст. 60 КАС України) є відсильною, тобто зазначені випадки повинні передбачатись у відповідних законодавчих актах.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 8 квітня 1999р. № З-рп/99 (справа про участь прокурора в арбітражному процесі) не дав офіційного тлумачення пункту 2 ст. 121 Конституції України, зокрема слів «у випадках, визначених законом». Однак це необхідно, адже і в Законі України «Про прокуратуру» має бути чітка відповідь на це питання. Практично передбачити у відповідних законодавчих актах усі випадки, коли прокурор може представляти в суді інтереси громадянина або держави, неможливо, адже як громадянин, так і держава беруть участь у численних правовідносинах, які регламентуються різними нормативними актами. Конституційне положення щодо випадків, визначених законом варто розглядати як підстави представництва у суді інтересів громадянина або держави, які мають бути закріплені у ЦПК, ГПК та КАС України.

З питанням про початок процесу пов'язані й проблеми визначення процесуального статусу прокурора у суді (під час розгляду справи). На процесуальне становище прокурора значний вплив має організаційний принцип судочинства – здійснення правосуддя тільки судом. Це виключає можливість наділення прокурора владними повноваженнями в процесі.

Він не може давати судові які-небудь вказівки, визначати будь-яку поведінку.

Найбільш цілеспрямований вплив на формування процесуального статусу прокурора у суді мають функціональні принципи судочинства: диспозитивність, змагальність, рівноправність сторін.

Отже,