Роль вчителя початкових класів в соціалізації учнів

                                                                                                                                       О. Кирилович

 

 

В статті розглядається роль вчителя в соціалізації учнів початкових класів.

 

Аннотация. В статье рассматривается учителя в социализации учеников начальных классов.

 

Annotation. In clause the question of formation of skills of speech culture at the younger schoolboys is considered.

 

На сучасному етапі ситуація в Україні характеризується якісними змінами пріоритетів і цінностей, що зумовлює необхідність оновлення освітньої галузі. Але у практиці масової школи і далі існує традиційне розуміння головної мети навчання як засвоєння учнями знань, умінь і навичок, проте обсяг освітніх знань не гарантує успішної соціалізації дитини.

Основоположні думки та ідеї щодо соціального характеру, соціальної зумовленості та соціального спрямування педагогічної діяльності висловлювали свого часу європейські мислителі і педагоги (Т. Кампанелла, Ш. Фур'є, Р. Оуен, Е. Ка-бе, ЖЖРуссо. С. Фор, С. Френе, М. Монтессорі).

Значний вплив на розвиток педагогічних поглядів щодо проблем шкільної соціалізації здійснили такі відомі вчені, як Е. Дюркгейм, Ж. Фурастьє, П. Бурдьє, І. Д. Беха, В. С. Болгаріної, І. Д. Звєрєва, І. Г. Єрмаков, В. М. Мадзігон, А. Й. Капська, Л. ГКо-валь, О. Л. Кононко, В. В. Москаленко, О. Я. Савченко).

В історії педагогіки можна простежити підвищення наукового інтересу до дослідження процесу соціалізації особистості. Хоча сам термін «соціалізація» має соціологічну основу походження, педагогічна наука все частіше акцентує увагу на соціалізації дітей та молоді. Ми погоджуємося з думкою Н. М. Лавриченко, що «педагогіка освіти і виховання вочевидь розпочинає перетворюватись на педагогіку соціалізації» [4, 65]. І. Д. Бех вважає, що головною метою педагогіки соціалізації є формування незалежної особистості, здатної прийняти на себе моральну відповідальність перед усім суспільством за себе, за інших, за справу [2, 20 ].

Н. М. Лавриненко вважає, що школа є органічною часткою суспільства, його зліпком, системою організованої діяльності, яка, завдяки неперервному навчально – виховному впливу, визначає основні параметри розвитку молодої особистості та перспективи її соціалізації. Організація такого впливу і є головним суспільним завданням школи. А його провідним агентом покликаний стати вчитель [5, 101].

Аналіз методичної літератури, спостереження за роботою вчителів дають можливість зробити висновок, що на практиці не приділяється особлива увага ролі вчителя у соціалізації учнів.

Поза сумнівом становлення пізнавальних, комунікативних, творчих можливостей особистості, формування свідомості, визначення життєвих цінностей відбувається у шкільному віці. Саме вчитель початкових класів є однією з ключових фігур, що відповідають за успішну соціалізацію учня. Активність, тривалість та значущість стосунків вчителя з дітьми роблять його незамінним учасником цього процесу.

Голова міжнародної комісії «Освіта XXI століття» Жак Делор відмітив, що роль педагогів є вирішальною. Саме вчителі середньої і початкової ланки повинні знайти шляхи розв'язання тих важливих завдань, які стоять перед освітою – сприяти прогресу, формувати глобальний спосіб мислення, забезпечувати соціальну злагоду» [7].

У процесі соціалізації в учня формуються соціальні якості, знання, вміння, навички, що дає йому змогу стати дієздатним учасником соціальних відносин.

Проте, соціалізація учнів початкових класів може відбуватися як за цілеспрямованого формування особистості, так і за стихійного впливу на особистість різних обставин життя.

Роль вчителя початкових класів долучити учня до класу, допомогти стати його частиною, осягнути почуття «Ми» і почуття «Я» серед «Ми», позбавити самотності, надати відчуття сили і впевненості, спонукати до впливу на соціальне життя у групі в процесі міжособистісних контактів, сприяти набуттю індивідуального досвіду.

Вчитель початкових класів може успішно здійснювати соціалізуючий вплив на учнів лише при наявності належного рівня педагогічної майстерності та авторитету у дитини.

Як переконує сучасна педагогічна практика для цілеспрямованого й ефективного розв'язання фахових завдань, які постають перед вчителем як перед агентом соціалізації учнів, йому потрібні певні інтелектуальні здібності та особистісні якості:

• просоціальна спрямованість, готовність до співробітництва, особиста зацікавленість у добробуті інших;
• соціальна ефективність як основа успіху в розв'язанні міжособистісних проблем;
• емпатичний інтерес і особисте співчуття, які забезпечують декодування невербальних ознак емоційних переживань;
• здатність до усвідомлення ціннісних змістів ставлення як до самого себе, так ідо інших [1].

Отже, основне покликання вчителя на сучасному етапі не тільки надати потрібний обсяг освітніх знань, але й сприяти тому, щоб кожен учень міг зміцнювати свій соціальний статус, обирати напрями діяльності, збагачувати само-індефікацію. Така атмосфера викликає довіру як у стосунках вчителя з учнями, так і в стосунках між учнями. Створення такого середовища вчителем є передумовою у справі гуманістичного спрямування і позитивної соціалізації особистості.