Лінгвістичні особливості діалектизмів у творах Володимира Лиса

Актуальність теми дослідження. Народ безперервно творить свою мову. Залежно від його історії народна мова може мати більш або менш виявлені місцеві відмінності. Мова народу з розвитком його культури набуває особливого вияву - літературної мови. Виникнувши на основі народної мови, літературна мова весь час живиться джерелами народних говорів. Ось чому глибоке знання народної мови,- хоча б одного з її діалектів,- має виняткове значення і для творчого володіння літературною мовою.

Ніна Гуйванюк та Наталія Руснак у своїй статті «Діалектний текст як лінгвокогнітивна одиниця» зазначили: «Діалект – той складник національної мови, у якому чи не в первозданному вигляді збереглися психологічні та культурні особливості певного етнічного угрупування, в усій повноті виражається дух нації, що, власне, і є її самобутністю. Саме цим, напевне, можна пояснити  тенденцію в усьому світі до пошанування діалектів, і, відповідно, посилюється інтерес мовознавців до проблем, пов’язаних з діалектами» [8, с. 102].

Діалектизми (від грец. διάλεκτοζ -говір, наріччя) - це слова, вживання яких характеризується територіальною обмеженістю і більш-менш різко контрастує з прийнятими в літературній мові нормами. Наприклад: трепета- осика, блават - волошка (південно-західні говори); конопляник - горобець, клювак - дятел (північні говори); баклажан - помідор, калачики - кукурудза (південно-східні говори). Діалектизми виділяються на всіх рівнях мови - акцентуаційному, фонетичному, словотвірному, фразеологічному, лексичному та граматичному [43].

Діалект, або говір, існує як загальне поняття - вияв мови народу, а разом з тим і як часткове, окреме - вияв місцевих, специфічних рис. Найменш дрібною одиницею в діалектних виявах мови є говірки - мова окремого населеного пункту чи навіть окремої місцевості. Обидва поняття досить часто вживаються в синонімічному значенні, але інколи їх розділяють. Діалект відрізняється від говірки розміром охопленої ним території (говірка може бути поширеною в межах навіть одного села, а діалект може утворювати сукупність однорідних говірок). Різниця між діалектом та говіркою є і в характері спільності, яка пов'язує людей, що знаходяться в постійному й безпосередньому мовному контакті (говірка пов'язана лише з поняттям території). Діалекти певної місцевості, що мають спільні специфічні риси і свої особливості формування, становлять собою теж своєрідний діалектний вияв мови народу й називаються діалектною групою, або наріччям [17, с. 9].

І. Г. Матвіяс у праці «Засади української діалектології» наголошує, що межі між територіальними діалектними одиницями, як правило, не визначаються абсолютно точно. Так, немає загальновстановленого чіткого критерію, за яким говірки відмежовуються одна від одної. Інколи важко встановити, де закінчується одна говірка і починається інша. Зрештою, дослідження народних говорів виразного розмежування говірок і не вимагає; для наукового аналізу діалектної мови потрібнішим стає виділення говорів і наріч [31, с. 8].

Термін українська діалектна мова (на позначення сукупності всіх територіальних говорів української мови) цілком правомірний. І. Г. Матвіяс у тій же статті пише: «Українська діалектна мова складається не тільки із суми особливостей різних говірок, говорів і наріч, але й із великої кількості загальноукраїнських мовних рис, спільних для всіх говірок, говорів і наріч і для літературної мови, і це дає підстави для існування поняття і відповідного терміна «діалектна мова» [31, с. 6].

Літературна мова завжди виростає на основі розмовної певних центрів чи місцевостей, вбираючи в себе елементи й інших діалектів (зокрема лексичні). Найбільше ж вбирає в себе діалектні елементи мова художньої літератури. Літературна мова, якого б ступеня вона не досягала, весь час живиться розмовною мовою переважно одного якогось центру (чи центрів) або певної місцевості. У цьому виявляється її сила і новизна [17, с. 15].

Темою нашого дослідження є особливості використання діалектизмів у романах сучасного українського письменника Володимира Лиса. 

Актуальність теми дослідження зумовлена потребою проаналізувати функціонування діалектизмів у літературній мові та їх стилетворчу роль у романах Володимира Лиса.

Мета роботи – дослідити особливості діалектизмів у творах сучасного українського письменника Володимира Лиса.

Для досягнення мети поставлено такі завдання:

• скарткувати досліджений матеріал;
• провести класифікацію діалектизмів;
• показати їх різновиди;
• визначити лексичні групи діалектизмів;
• з’ясувати роль діалектизмів у романах.

Об’єктом дослідження є романи Володимира Лиса «Століття Якова», «Соло для Соломії», «Іван та Чорна пантера», «Із сонцем за плечима».

Предмет дослідження – діалектний склад романів письменника сучасної української літератури Володимира Лиса «Століття Якова», «Соло для Соломії», «Іван та Чорна пантера», «Із сонцем за плечима».

Джерело дослідження – роман Володимира Лиса: «Століття Якова»  (Лис В. С. Століття Якова [текст] / передм. О. Забужко; внутр.. оформл. Т. Коровіної. – Харків : Книжковий Клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2011 – 240 с.), «Соло для Соломії» (Лис В. С. Соло для Соломії : роман / Володимир Лис; передм. Т. Прохаська. – Харків : Книжковий Клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2013 – 368 с.), «Іван і Чорна Пантера» (Лис В. С. Іван і Чорна Пантера / Володимир Савович Лис. – Харків : Книжковий Клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2012. – 320 с.),  «Із сонцем за плечима. Поліська мудрість Пелагеї» (Лис В. С. І сонцем за плечима. Поліська мудрість Пелагеї / Володимир Лис; худож. А. Печенізький, Г. Печенізька, Ю. Печенізька. – Харків : Книжковий Клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2014 – 240 с. : іл..)

Володимир Лис – журналіст, прозаїк і драматург. З мовознавчого кута зору прозовий доробок письменника цікавий вживанням справжнього західнополіського діалекту, який і досі активно вживають на території  Західного Полісся. Дослідження індивідуального лексикону Володимира Лиса дало можливість визначити у ньому велику кількість діалектизмів, але їх часте використання не є недоліком романів, а навпаки – передають точність і багатство волинської говірки, а отже й роблять характери персонажів яскравими й неповторними. Мова творів Володимира Лиса не є штучно «олітературнена» або ж, навпаки, якось ненатурально «осучаснена», а, так би мовити, природна – така, що не викликає відторгнення. «Для мене мова - це не тільки мій робочий інструмент, а наче ніжний паросток, дитя, яке треба ростити й оберігати. Вважаю, що діалекти - це своєрідні, дуже важливі обереги української мови. Доки вони живуть, доти мова живе, розвивається й збагачується», – зазначає   сам Володимир Лис [47]. І хоча перенасичення тексту діалектизмами може знизити його художньо-естетичну вартість, вживання волинської говірки у романах сучасного письменника є виправданим і доцільним, бо немає кращого способу передати особливості волинського краю та волинян, аніж через їх самобутню мову.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що мова творів сучасного українського письменника Володимира Лиса, а саме використання діалектизмів, є недослідженою, оскільки романи побачили світ недавно.

Практичну цінність роботи визначає те, що зібраний і проаналізований матеріал може бути використаний у процесі створення узагальнювальних праць та навчальних підручників з української діалектології, для підготовки відповідних курсів вищої школи чи їх розділів, під час читання спецкурсів і спецсемінарів, присвячених взаємодії української літературної мови і говорів. Результати дослідження можуть бути використані в лексикографічній практиці, зокрема при укладанні словника діалектизмів.