Загальні умови виникнення права приватної власності у громадян

 

1. Права споживачів на придбання товарів належної якості

2. Права споживачів на достовірну інформацію про товари та послуги і їх належну якість та безпеку

 

 

Право громадян-споживачів на придбання товарів належної якості в незалежній Україні стало одним з основних конституційних прав громадянина, реалізація якого потребує встановлення певних гарантій. Так, у ст. 50 Конституції України зазначено: «Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена».

У законодавстві радянського періоду теж містилися норми, спрямовані на підвищення якості виготовлених товарів, якості торговельного обслуговування. Однак в умовах планової командно-адміністративної системи, відсутності конкуренції серед товаровиробників і у сфері торгівлі, загального дефіциту багатьох товарів народного споживання ці заходи були малоефективні. У новому ринковому законодавстві України закладено принципово нові підходи до вирішення цієї проблеми. Хоча й вони поки що не досягли належного рівня. Останніми роками ринок насичений та перенасичений різноманітними товарами вітчизняного та іноземного походження, що не завжди мають належну якість, про що свідчать скарги споживачів та перевірки Державного комітету у справах захисту прав споживачів. І все-таки конкуренція товаровиробників, вимогливість споживача та наявність у нього можливостей вибору товару є тими ефективними впливовими засобами, які в кінцевому підсумку сприятимуть насиченню ринку України високоякісними товарами.

Право громадянина на безпечне для життя довкілля і на інформацію про якість товарів є соціально-економічним правом, оскільки може бути реалізоване насамперед завдяки відповідному рівню матеріального виробництва та соціальних відносин у суспільстві. Водночас наведену конституційну норму не можна вважати такою, що зобов'язує державу забезпечити громадянина якісними товарами. Держава бере на себе обов'язок встановлювати для виготовлювачів певні вимоги щодо якості товарів і зобов'язувати виробників та продавців надавати споживачам усю інформацію щодо ступеня корисних та інших властивостей пропонованого товару. З цією метою держава приймає відповідні закони, створює спеціальні органи контролю за якістю продукції та захисту прав потерпілих тощо. Споживач самостійно приймає рішення щодо придбання товару з урахуванням своїх потреб, фінансових та інших можливостей.

З огляду на викладене постає питання про відповідність норм Закону України «Про захист прав споживачів», що визначають право споживачів на якісні товари, положенням Конституції України. Так, відповідно до ст. 3 цього Закону споживачі мають право на належну якість товарів торговельного обслуговування, їх безпеку, необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент.

Визначити зміст поняття «право на належну якість» неможливо без розкриття змісту поняття «якість товару (продукції) «. Це водночас дає змогу визначити, що таке належна якість товару (продукції). В юридичній та економічній літературі радянського періоду ця проблема досліджувалася доволі активно.

Проблема якості товарів (продукції) та її правового врегулювання зберігає актуальність і в умовах ринкових реформ, оскільки її вирішення дуже важливе для громадян-споживачів. Чинне законодавство так само має прогалини і нечіткості з цього питання, а тому потребує вдосконалення. Так, в економічній літературі минулих років якість продукції, зокрема, визначалась як сукупність властивостей і ознак, які зумовлюють ступінь придатності продукції для її споживання за призначенням, як ступінь задоволення споживчої вартості певної суспільної потреби або як сукупність корисних властивостей чи сукупність усіх функціональних, естетичних і економічних показників продукції. Як бачимо, наведені визначення принципово не різняться. В одних випадках йдеться про властивості продукції задовольняти потреби громадян, в інших – про характеристики вказаних властивостей, що зумовлюють здатність продукції задовольняти потреби суспільства, але об'єднуючим фактором в усіх випадках є здатність продукції забезпечувати відповідні потреби людини. У багатьох випадках економічна категорія якості ставилась у залежність від ступеня розвитку виробничих відносин і технічного прогресу на тому чи іншому етапі розвитку суспільства. Те, що вчора вважалось якісним товаром, сьогодні може не відповідати технічним новинкам, здатним краще задовольняти щораз вищі потреби споживачів. Особливо це виявляється в галузі комп'ютерної техніки, телерадіотехніки, де відбувається технічна революція. Як правило, у згаданих економічних визначеннях домінували дві ознаки: сукупність корисних властивостей продукції і здатність продукції задовольняти особисті й виробничі потреби. Якість продукції в цьому стандарті визначалась як сукупність властивостей продукції, що зумовлюють її здатність задовольняти відповідно до призначення потреби людей.

Проблема якості продукції (товарів) була предметом і правових досліджень, адже від правильного визначення поняття «якість продукції» залежить формування відповідних вимог і правил щодо кількісних і якісних показників, яким має відповідати та чи інша продукція.

На думку представників юридичної науки, найважливішим критерієм якості продукції є її корисність, що виявляється у ступені придатності, а її здатність задовольняти відповідні потреби людини зумовлюється її властивостями, зокрема надійністю, довговічністю, ефективністю, які відповідають нормативним вимогам, плановим приписам і договорам. Відповідно в узагальненій формі якість продукції, як правило, розглядалася в радянській юридичній літературі як ступінь відповідності її техніко-економічних властивостей соціальним вимогам, закріпленим у юридичних нормах. Отже, у визначеннях з позицій права якості продукції основою є техніко-економічні властивості продукції, які забезпечують той чи інший ступінь її придатності для використання за призначенням. У цьому зв'язку перед юристами постало питання про можливість дати суто правове визначення поняття якості без економічного забарвлення. Правознавці у своїх визначеннях якості продукції наголошували на правових ознаках, що дало підстави для їх звинувачення в тому, що за таких умов фактично дається правове визначення якості продукції.

 

 

Права споживачів на інформацію про товари (роботи, послуги) регулюються законами України «Про захист прав споживачів» (ст. 3, 18), «Про інформацію», «Про рекламу», а також Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо поліпшення інформаційної діяльності» від 5 жовтня 1998 р. Споживач має право на одержання необхідної, доступної та достовірної інформації про товари (роботи, послуги), що забезпечує можливість їх компетентного вибору.

Оскільки процес придбання товарів починається з вирішення проблеми, який саме товар вибрати серед багатьох запропонованих, дуже важливу роль для споживача відіграє рекламна кампанія, яку запроваджують виробники та реалізатори продукції (товарів, послуг). Згідно зі ст. 1 Закону України «Про рекламу» «реклама – спеціальна інформація про осіб чи продукцію, яка розповсюджується в будь-якій формі та в будь-який спосіб з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку». До основних принципів рекламної діяльності належать:

- законність;

- точність;

- достовірність;

- використання державної та інших мов відповідно до законодавства України;

- використання форм та засобів, які не заподіють споживачеві реклами моральної, фізичної або психічної шкоди.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про рекламу» з метою захисту прав споживачів у рекламі забороняється:

- поширювати інформацію про продукцію, виробництво або реалізація якої заборонені законодавством України;

- використовувати засоби і технології, які безпосередньо впливають на підсвідомість споживача;

- наводити твердження, що дискримінують осіб, які не користуються рекламованою продукцією;

- рекламувати продукцію, яка підлягає обов'язковій сертифікації або виробництво чи реалізація якої потребує наявності спеціального дозволу (ліцензії), якщо немає відповідного сертифіката;

- імітувати (копіювати або наслідувати) загальне вирішення, текст, зображення, музичні та звукові ефекти, що застосовуються в рекламі іншої продукції, якщо інше не передбачено законодавством України про авторські та суміжні права. Дуже важливою є норма, за якою рекламодавець на вимогу

- виробника розповсюджувача реклами зобов'язаний надати йому документальні підтвердження достовірності інформації, необхідної для виробництва та розповсюдження реклами.

Недобросовісною вважається реклама, яка внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, замовчування, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження та інших вимог, передбачених законодавством України, вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам або державі.

Надання недостовірної або неповної інформації про товар та виробника (продавця) може спричинитися до такого:

- придбання товару, що не має потрібних споживачеві властивостей; у цьому разі споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків;

- неможливості використання придбаного товару за призначенням; у цьому разі споживач має право вимагати надання у розумно короткий термін, але не більше місяця, належної інформації. Якщо інформацію в обумовлений термін не буде надано, споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування збитків;

- заподіяння шкоди життю, здоров'ю або майну споживача; у цьому разі споживач має право висунути продавцю (виробнику) вимоги щодо відшкодування збитків, завданих природним об'єктам, що перебувають у його володінні на праві власності або на інших передбачених законом чи договором підставах. Збитки, завдані споживачеві товарами, придбаними в результаті недобросовісної реклами, підлягають відшкодуванню винною особою в повному обсязі.

Сплата неустойки (штрафу, пені) продавцем (виробником), як і відшкодування збитків, коли при цьому не порушується питання про розірвання договору, не звільняє продавця від виконання зобов'язання в натурі.

Споживач має право перевірити якість, комплектність, міру, масу та ціну товарів, які купує, здійснити демонстрацію безпечного та правильного їх використання. У цьому разі на вимогу споживача продавець зобов'язаний надати йому контрольно-вимірювальні прилади, а також відповідні документи про ціну товарів. Якщо під час гарантійного терміну необхідно визначити причини втрати якості товару, продавець зобов'язаний у триденний термін з дня одержання від споживача письмової заяви направити цей товар на експертизу. Експертиза здійснюється за рахунок продавця.