Педагогічні та методичні аспекти формування естетичних почуттів старшокласників у процесі навчання літератури в школі

Л. Овдійчук

 

 

У статті розглядаються ознаки та властивості естетичних почуттів з психологічної точки зору, а також розкриваються педагогічні та методичні аспекти формування вищих людських почуттів, методичні прийоми та засоби впливу на естетичні почуття старшокласників у процесі вивчення літератури.

 

В статье рассматриваются признаки и свойства эстетичных чувств с психологической точки зрения, а также раскрываются педагогические и методические аспекты формирования высших человеческих чувств, методические приемы и средства влияния на эстетичные чувства старшеклассников в процессе изучения литературы.

 

Signs and properties of aesthetically beautiful senses from the psychological point of view are examined in the article, and also the pedagogical and methodical aspects of forming of higher human senses, methodical receptions and facilities of influence on aesthetically beautiful senses of senior pupils in the process of study of literature open up.

 

Естетична свідомість як одна з форм суспільної свідомості відображає об'єктивність буття в конкретній наочно-чуттєвій формі, художніх образах, що здійснюють вплив на наші органи чуттів і викликають тим самим певну емоційну реакцію, оцінку.

Протягом тривалого історичного часу естетична діяльність суспільного суб'єкта створила цілий комплекс почуттів, уявлень, поглядів, ідей, який у науці отримав назву естетичної свідомості, тобто такого духовного витвору, що виявляє і характеризує естетичне ставлення людини чи суспільства до дійсності і відображає рівень естетичного освоєння світу.

Цей рівень залежить від естетичної практики. Чим багатша і різноманітніша естетична практика суспільства й особистості, тим складніша і багатша естетична свідомість. її основними структурними елементами є естетичні почуття, естетичний смак, естетичний ідеал.

Естетичні почуття належать до суто людських, вищих благородних почуттів і творять синтез зовнішніх (зір, слух, дотик, смак, нюх) та внутрішніх (любов, насолода, радість і т. д.). Зовнішні чуття, такі як зір, слух, дотик, «олюднюються» в процесі історичного розвитку, тоді яку відчутті смаку і нюху переважає фізіологічний рівень, бо хоч і високорозвинені тварини володіють зором, слухом (така ж анатомічна будова, яку людей), але око, яке вміє насолоджуватись красою, має лише людина, як і музичний слух.

«Формування зовнішніх чуттів – це результат тривалої біологічної еволюції, а виникнення і розвиток естетично-духовних чуттів – результат усієї соціальної історії людства. Тільки завдяки різноманітним формам діяльності розвиваються «музичне» вухо, око, що відчуває форму краси, тобто «такі чуття, які здатні до людської насолоди [2, с 84]».

Безумовно, сучасна педагогічна наука, спираючись на досвід попередників, враховує можливості формування естетичних почуттів у процесі вивчення предметів гуманітарного циклу, зокрема української та зарубіжної літератури. Відомі вітчизняні та зарубіжні педагоги апелювали не тільки до розуму, а й до почуттів школярів у процесі навчання.

Про роль почуття в естетичній оцінці мистецтва висловлюють слушні думки педагоги А. Дистервег, Ж. -Ж. Руссо, Г. Песталоцці.

«Душа, зворушена доброчесністю, повинна бути такою ж чутливою до всіх інших видів краси. Треба вчитись бачити і почувати. Витончений розвинутий зір стільки результатом тонкого і правильного почуття. Тому художник, споглядаючи прекрасний пейзаж чи прекрасну картину, впадає в екстаз від предметів, не помічених пересічним глядачем. Скільки таких речей, які можна осягнути тільки почуттям і неможливо пояснити!»[8, С. 124] – зазначає Ж. -Ж. Руссо і робить висновок, що треба тренувати свій зір, як і почуття.

Таким чином, з появою педагогічної науки естетичне виховання, в тому числі «навчання» почуттю краси, формування інших шляхетних почуттів, виходить за межі філософії та естетики.

К. Ушинський розглядає естетичне виховання, формування у людині естетичного почуття (почуття прекрасного, піднесеного, трагічного, потворного) в органічному зв'язку з моральним, але поняття «естетичного» він вважає ширшим.

Ідеї К. Ушинського знайшли своє продовження у працях інших педагогів: X. Алчевської, В. Стоюніна, В. Водовозова, В. Острогорського.

Останній мету естетичного виховання вбачав у тому, щоб зробити людину щасливою і приємною для інших, а для цього необхідно виховувати почуття краси, витонченості. Краса і прекрасне, на його думку, має нижчий і вищий ступінь, як і сприймання. Те, що ми сприймаємо лише зором і слухом, без участі розуму, належить до краси формальної, зовнішньої, яка приносить безкорисливе задоволення. Здатність відрізняти красиві предмети і милуватися ними -це перший нижчий ступінь естетичного почуття, вважав В. Острогорський. Лише вища, духовна краса, яка знаходиться у правді, істині, розумі, у почутті любові, здатна викликати високу духовну насолоду, збуджувати проникаючий у смисл життя розум і почуття любові до людини, і уяву, і фантазію, і волю: бажання, порив, прагнення. Вся духовна істота стає кращою, просвітленішою, вищою. Отож «здатність і звичка знаходити прекрасне у мистецтві, в житті, в людях, їх вчинках і стосунках, у прагненні самому завжди чинити прекрасно, тобто правдиво, гуманно, в дусі любові, причому так, щоб це вище, красиве у нашому житті стало власною потребою, постійною звичкою, і називається почуттям естетичним у вищому значенні цього слова [6, с. 22]». Ця думка актуальна, на наш погляд, і сьогодні. Саме таким має бути сформоване естетичне почуття у шкільної молоді.

На початку XX століття фундатори національної системи