Пізнавальний туризм

Актуальність теми дослідження. Протягом останніх років туристична галузь України значно активізувалася, зросли обсяги як внутрішнього, так і виїзного туризму. Однак є ціла низка туристичних ресурсів України, які досі комплексно не оцінені та не задіяні, не визначені перспективні напрями їх актуалізації для розвитку туризму. Зокрема, таким видом ресурсів, які мають значні перспективи для розвитку туристичної галузі є культурні. Це пов’язане зі сприйняттям лише певної частини культурних ресурсів (здебільшого історико-культурної спадщини) як об’єкта туризму, а інші види ресурсів (творчі індустрії, організації, видатні люди, місця, події тощо) часто взагалі не розглядаються як потенційний туристичний продукт. Відповідно, розвиток пізнавального туризму в Україні, порівняно з іншими державами, відбувається значно повільніше.

Одним із напрямів туристичної галузі, який забезпечує стійкий попит та значні конкурентні переваги, порівняно з іншими видами туристичної діяльності, є пізнавальний туризм. Культурна специфіка - це унікальний ресурс окремої держави та територій для розвитку туристичної галузі, який, фактично , майже не може бути копійованим виробниками інших країн, а тому може забезпечити незаперечні конкурентні переваги для регіонального та загальнодержавного прогресу. Розвиток пізнавального туризму як пріоритетного напрямку бізнесу є важливим чинником сприяння покращенню показників соціально-економічного розвитку, інтенсифікації туропотоків, створення додаткових робочих місць, зростання ВВП та ВРП, а також підвищення іміджевої компоненти авторитету держави на міжнародному рівні.

Про прямий та непрямий позитивний економічний ефект функціонування індустрії пізнавального туризму, зазначають у своїх працях такі вітчизняні вчені як В. Кифяк [7], В.Кравців [8], О. Любіцева [14], М.Мальська [15], Г.П. Науменко [18], Н.Мікула [16] та ін. Вони також пітверджують, що сьогодні туристична галузь є перспективним сегментом формування конкуренто-спроможності в Україні на різних рівнях - від регіонального до державного. Так, В.К. Федорченко [5] окреслює значні перспективи використання історико-культурної спадщини як туристичного продукту. Як зазначає О.Кузьмук [11], активізація пізнавального туризму сприяє збереженню культурної спадщини та розвитку національної культури загалом. Саме тому багато держав приділяють особливу увагу формуванню якісної пропозиції у сфері пізнавального туризму, визначаючи власні його концепції. За твердженням Г. Андрее [1], ефективне функціонування сегменту пізнавального туризму забезпечує капіталізацію культурних ресурсів та сприяє комплексному розвитку держави.

Сьогодні актуальним є питання оцінки і використання культурного потенціалу нашої країни для розвитку туристичної індустрії, особливо у контексті підготовки чемпіонату Європи з футболу Євро-2012. Налагодження Україною міжнародних зв’язків створює сприятливі умови для її розвитку. У свою чергу туристична діяльність є однією з найважливіших галузей економіки та невід’ємною ланкою в розвитку міжнародного співробітництва та інтеграції в світову культуру та економіку для будь-якої держави.

Об’єктом дослідження виступає пізнавальний туризм як соціокультурний компонент.

Предметом дослідження є пізнавальний туризм, його теоретичні, культурологічні основи.

Мета роботи – обгрунтування теоретичних основ пізнавального туризму, узагальнення наукових підходів до дослідження цього феномена. 

Для досягнення сформульованої мети необхідно вирішити такі завдання:

• окреслити поняття, види, мета та принципи пізнавального туризму;
• проаналізувати ресурсний потенціал пізнавального туризму;
• з’ясувати вплив окремих аспектів пізнавального туризму на рівень регіонального розвитку;
• оцінити потенціал осередків народних промислів як об’єктів пізнавального туризму в Україні.

Методи дослідження. Основою загально-методологічної бази дослідження є сукупність загальнонаукових методів, серед яких виділено аналітичний метод, що дає можливість розширення поняттєво-категоріального апарату, сучасного культурологічного підходу до туризму, історико-культурний метод як основа аналізу закономірностей культурного процесу.

Структура роботи. Структура та обсяг роботи відповідають меті та завданням дослідження, робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 35 сторінок.