Соціально-економічна суть, форми і види зайнятості

 

 

Вступ

Теоретична частина

1. Соціально-економічна суть, форми і види зайнятості

2. Безробіття як соціально-економічне явище

3. Показники зайнятості та безробіття населення і динаміка їх в Україні

Аналітична частина

1. Державне регулювання зайнятості в Україні

2. Зайнятість населення міста Миколаїв

Практична частина

Виконання заходів щодо поліпшення ситуації у сфері зайнятості населення на період до 2017 року за 2015 рік

Висновки

Список літератури

 

 

Зайнятість розкриває один з найважливіших аспектів соціально-економічного життя людини, пов’язаний із задоволенням її потреб у сфері праці. Водночас трудова зайнятість населення країни забезпечує виробництво валового національного продукту, а отже – економічну основу життя суспільства. Разом з тим зайнятість має і соціальний характер: вона відображає потреби людей не лише в заробітках, але і у самореалізації через суспільно корисну діяльність.

Таким чином, зайнятість – це надзвичайно важливе явище соціально-економічного життя суспільства, яке далеко не вичерпується проблемами безробіття, а включає також такі аспекти, як раціональне використання праці; забезпечення гідного рівня життя працюючого населення; задоволення потреб економіки у робочій силі із врахуванням її кількості та якості; задоволення професійних потреб працівників, включаючи потреби у професійній освіті та підтриманні кваліфікації; соціальну підтримку у разі втрати роботи тощо.

Тому глибоке вивчення закономірностей забезпечення ефективної зайнятості та можливостей її цілеспрямованого регулювання є дуже важливим елементом професійної підготовки економістів.

При вивченні матеріалів цієї глави завдання студента полягає в тому, щоб чітко з'ясувати соціально-економічну сутність, показники і види зайнятості та безробіття, зрозуміти значення відносин зайнятості в системі соціально-трудових відносин, з’ясувати механізми регулювання зайнятості та активної політики на ринку праці, особливості її трансформації в Україні.

 

 

 

Зайнятість – це трудова діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і, як правило, приносить заробіток (трудовий дохід). Згідно з Законом України «Про зайнятість населення» відносини зайнятості в Україні ґрунтуються на таких принципах:

• виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці, заборона обов'язкової, примусової праці (крім випадків, спеціально встановлених законодавством). Цей принцип передбачає право людини працювати чи не працювати, а якщо працювати – то там і стільки, де і скільки це їй потрібно. Сфера найманої праці стає однією з рівноправних сфер суспільно корисної діяльності (як наприклад, навчання, виховання дітей, ведення домашнього господарства, зміцнення здоров'я, громадська і благодійницька діяльність, спорт та інші незаборонені види діяльності) ;

• створення державою умов для реалізації права громадян на працю, на захист від безробіття, на допомогу в працевлаштуванні і матеріальну підтримку в разі втрати роботи згідно з Конституцією України.

Зайнятість – складна і багатоаспектна економічна категорія, що характеризує дуже важливі соціально-економічні відносини. Вона характеризується різними аспектами, основними з яких є види, форми і показники. Класифікація основних видів та форм зайнятості подана на рис. 1.1.

Як бачимо з рис. 1. 1, форми зайнятості класифікуються за багатьма ознаками. За способом участі працівника в суспільній праці розрізняють зайнятість за наймом і самозайнятість (підприємництво). За формами власності підприємств розрізняють зайнятість на державних, колективних і приватних підприємствах. За легітимністю працевлаштування розрізняють формальну (законно зареєстровану в офіційній економіці) зайнятість на підприємствах і в організаціях реального сектору та неформальну (не зареєстровану в офіційній економіці) – вулична торгівля, домашнє виробництво, особисте підсобне господарство з реалізацією продукції без реєстрації, зайнятість на підприємствах тіньового сектору економіки і т. ін. Неформальний сектор ринку праці виникає внаслідок зростання безробіття, коли формальний сектор не може забезпечити роботою всіх бажаючих, а соціальна підтримка непрацюючих слабка. Між тим масове зубожіння населення за роки економічної кризи призвело до того, що абсолютна більшість людей не може залишатися без роботи, яка є єдиним джерелом засобів існування. Тому вони шукають роботу в межах неформального сектору. Зайнятість в неформальному секторі характеризується такими рисами:

• відсутність офіційної реєстрації діяльності;
• переважання самозайнятості;
• низька капіталоозброєність праці, застарілі і шкідливі технології;
• легкий доступ для працівників, відсутність перешкод;
• низький рівень доходів, безправ'я працівників;
• нерідко «контроль» діяльності з боку кримінальних структур.

Оцінюючи зайнятість в неформальному секторі, слід мати на увазі, що низький рівень оплати праці та значне поширення прихованого безробіття стимулює і зайнятих у формальному секторі працівників шукати додаткові джерела доходу в неформальному і нетоварному секторах. Часто основну частину часу і трудових затрат цілком добросовісний працівник, законослухняний громадянин віддає вторинній зайнятості, тобто зайнятості за сумісництвом в формальному або в неформальному і нетоварному секторах.

За формами організації розрізняють стандартну зайнятість, що характеризується стабільністю трудових відносин, стаціонарністю робочого місця, повною нормою робочого часу, та нестандартну зайнятість, що характеризується протилежними ознаками: нестабільністю трудових відносин, нестаціонарністю робочого місця, неповною нормою робочого часу і виявляється як робота вдома, вторинна зайнятість (сумісництво), маятникова трудова міграція, робота за тимчасовими контрактами, випадкова робота і т. ін.

Одним з різновидів нестандартної зайнятості є нетоварна зайнятість. Вона означає всі види неоплачуваної роботи, результати якої споживаються самими працівниками або членами їх