Товар і його властивості. Конкретна і абстрактна праця, втілена в товарі

Товар – це продукт праці, призначений для обміну. В. І Ленін зазначав, що товар, це, по-перше, річ, що задовольняє яку-небудь потребу людини, по-друге, це річ, обмінювана на іншу річ.

Вже із самого визначення товару видно, що він має дві властивості: здатність задовольняти яку-небудь потребу людини і здатність обмінюватися у певних пропорціях на інший товар. Здатність товару задовольняти потребу споживача надівається споживною вартістю товару. Споживну вартість визначають ще як корисність його. Здатність товару обмінюватися у певних пропорціях на інші товари називається вартістю товару.

Потреби, що їх задовольняють товари як споживні вартості, можна ділити на дві групи: ті, що служать задоволенню виробничих потреб виробництва), і ті, що задовольняють особисті потреби людей (предмети споживання).

Споживні вартості утворюють матеріальний зміст багатства в будь-якому суспільстві. Деякі види споживних вартостей даються природою в готовому вигляді і не є продуктами людської праці (як, наприклад, повітря, вода і ін).

Зрозуміло, що ці споживні вартості не є товаром.

Слід відмітити, що в історії мали місце такі економічні умови, при яких навіть продукти праці як споживні вартості, що призначалися не для свого, а для чужого споживання, не були товарами. Скажімо, якщо кріпосний селянин виробив якийсь продукт і віддав його поміщику, то він виробив суспільну споживну вартість. Проте ця суспільна споживна вартість не є товаром, бо вона передана в інші руки даремно. Щоб продукт праці функціонував як товар, він повинен переходити з рук в руки не безплатно, а в обмін на щось, на якісь інші споживні вартості в тій чи іншій пропорції. Іншими словами, цей продукт повинен мати не тільки суспільну споживну вартість, але й мінову вартість.

Властивості товару як корисної речі взагалі, його фізико-хімічні особливості вивчаються особливою наукою – товарознавством.

Політична економія розглядає споживну вартість з іншого боку – в зв'язку з певними суспільними відносинами. В природних властивостях продуктів праці ці відносини не відображені. В той час як економічну науку не може не цікавити питання, чому в умовах капіталізму в одних країнах існує надвиробництво товарів, тоді як в цих же країнах чимало людей погано харчуються і одягаються, а в других (особливо в Азії, Африці) десятки мільйонів людей просто не мають шматка хліба, зазнають злиднів. Зрозуміло, що таке становище викликане не споживною вартістю товарів. Політичну економію цікавить в даному випадку питання про протиріччя між корисністю цих продуктів для людей і неможливістю їх продаж), їх споживання, про причини цього протиріччя.

Споживні вартості неоднорідних товарів не порівнюються, оскільки вони якісно різні. Проте всі товари прирівнюються одні до одних за своєю міновою вартістю. Так, чоловічий костюм і жіночі туфлі не можна порівняти за споживною вартістю, але вони можуть бути порівняні по міновій вартості.

К. Маркс звернув увагу на те, що одну і ту ж споживну вартість можна обміняти на кілька мінових вартостей. Наприклад, один мішок зерна можна обміняти на одну вівцю, три сокири, п'ять грамів золота тощо. Виходить, що в міновій вартості виражається щось однакове, але це «однакове» не схоже ні на один з названих товарів, хоча властиве всім товарам. І цим «однаковим» є те, що всі товари являють собою продукти пращ і мають вартість. Вартість товару – це уречевлена в ньому суспільно необхідна праця товаровиробників. Саме вартість лежить в основі тих пропорцій, в яких один товар обмінюється на інші. Так, в нашому прикладі мішок зерна обмінюється на одну вівцю, три сокири і п'ять грамів золота тому, що на виробництво кожного із чотирьох товарів затрачено однакову кількість праці і кількість праці вимірюється величиною робочого часу.

Вартість тісно зв'язана з міновою вартістю, проте це не тотожні категорії. Вартість є внутрішньою властивістю товару, а мінова вартість – це форма прояву вартості ззовні. Втілена в товарах праця товаровиробників може проявлятися тільки опосередковано – шляхом обміну одних товарів на інші.

Отже, кожен товар має споживну вартість і вартість.

При цьому слід пам'ятати, що, вартість товару визначається не затратами часу робітника, який безпосередньо виробляв певний товар, а суспільно необхідним робочим часом, тобто часом, який затрачається на виробництво певного товару в середньому, в суспільстві в цілому. Суспільно необхідний робочий час, це такий час, який потрібний для виготовлення будь-якої споживної вартості при існуючих суспільно нормальних умовах виробництва і при середньому в даному суспільстві рівні вмілості та інтенсивності праці.

На величину вартості впливають продуктивність праці – чим вища продуктивність праці, тим нижча величина вартості товару, і якість праці, що проявляється як проста праця і складна праця.

Проста праця не потребує попередньої великої підготовки. Складна праця потребує попередньої підготовки виробника.

Тому й продукт складної праці має більш високу вартість. За одиницю часу складна праця створює більшу вартість, ніж проста.

Існують різні погляди на суть вартості. Серед них чільне місце посідає теорія трудової вартості, розвинута класиками буржуазної політичної економії Вільямом Петті, Адамом Смітом і Давідом Рікардо.

Так, Петті визначав вартість товару рівним робочим часом, джерелом вартості вважав працю. Проте Петті був непослідовним. Він давав суперечливі визначення вартості і споживної вартості і помилково вважав, що справжньою формою