Гарантії конституційного права особи не давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів

 

Грицик В. В.

 

У статті визначено сутність гарантій конституційного права особи не давати показання щодо себе чи членів сім’ї. Проаналізовано особливості нормативно-правового закріплення таких гарантій. Розкрито систему гарантій конституційного права особи не давати показання щодо себе чи членів сім’ї.

Ключові слова: свобода особи від самовикриття, система гарантій конституційних прав, конституційно-правова норма, юридичні гарантії, інституціональні гарантії.

В статье определена сущность гарантий конституционного права лица не давать показания в отношении себя или членов семьи. Проанализированы особенности нормативно-правового закрепления таких гарантий. Раскрыто систему гарантий конституционного права лица не давать показания в отношении себя или членов семьи.

Ключевые слова: свобода личности от саморазоблачения, система гарантий конституционных прав, конституционно-правовая норма, юридические гарантии, институциональные гарантии.

Grytsyk V. V. GUARANTEES CONSTITUTIONAL RIGHT NOT TO TESTIFY OR TO EXPLAIN ANYTHING ABOUT THEMSELVES, FAMILY MEMBERS OR CLOSE RELATIVES

The essence of guarantees of a constitutional human right to the freedom from the self-expose and relatives expose was defined. The features of legal fixing of such guarantees were analysed. The system of guaranties of a constitutional human right to the freedom from the self-expose and relatives expose was determined.

Key words: liberty of self-expose, system of guarantees of constitutional rights, constitutional law, law-fixed guarantees, institutional guarantees.

Постановка проблеми. Зламні процеси в українському суспільстві й самосвідомості української нації, які почалися майже рік тому, остаточно детермінували Україну як європейську, прогресивну, демократичну державу. Світоглядні орієнтири кожної окремої людини також змінилися, що породило суспільні вимоги щодо встановлення реальної, а не номінальної законності та правопорядку, а також реальне верховенство права, а не провладних політичних і бізнес-еліт. У таких умовах влада, відповідаючи на потреби громадян, мала змінити саму парадигму державного управління шляхом акцентуації уваги на дотриманні конституційних прав особи та громадянина, гарантії цих прав і миттєве їх поновлення у випадку необґрунтованого незаконного утиснення чи порушення. У контексті революційних процесів одним із провідних у системі конституційних прав стало право особи не давати показання щодо себе чи членів сім’ї, дотримання якого однак залишається досить слабким місцем у роботі правоохоронних органів.

Ступінь розробленості проблеми. Проблема гарантування конституційного права особи не давати показання щодо себе чи членів сім’ї не достатньо розвинена у працях вітчизняних учених, оскільки це питання розглядалося переважно в контексті кримінально-процесуального статусу учасників кримінального судочинства. Разом із тим окремі аспекти гарантій указаного права особи все ж таки були висвітлені в дослідженнях таких учених, як Р. В. Бараннік, С. Г. Волкотруб, А. П. Гетьман, О. В. Грошевой, М. І. Хавронюк та ін.

Метою статті є визначення й аналіз системи гарантій конституційного права особи не давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів.

Відповідно до мети, завданнями роботи є такі: а) розкриття сутності та природи гарантій права особи не давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів; б) аналіз системи гарантій права особи на свободу від самовикриття.

Виклад основного матеріалу. Право особи не давати показання проти себе і членів своєї сім’ї є загальновизнаним міжнародно-правовими актами. Відтак його закріплення в конституції держав є нормою, що демонструє рівень демократизації суспільства й намагання влади створити по-справжньому правову державу.

Свобода особи від самовикриття логічно обґрунтовується необхідністю захисту учасника кримінального процесу від тиску органів слідства або сторони обвинувачення чи навіть суду. Але не варто думати, що захист у цьому контексті полягає в умисному укритті винної особи від правосуддя. Навпаки, право особи не свідчити проти себе унеможливлює перекручування реальних обставин справи та сприяє всебічному повному дослідженню всіх доказів по справі. Крім того, воно запобігає ситуації, у якій сторона обвинувачення у кримінальній справі намагається довести свої обвинувачення, спираючись на докази, отримані методами тиску і примусу проти волі обвинуваченого. З цих позицій гарантування державою права особи не свідчити проти себе вбачається необхідним доповненням до інституту презумпції невинуватості, що є невід’ємним елементом судового процесу, а також розширює можливості для захисту особи від кримінально-процесуального переслідування.

Право на захист невіддільне від гарантій його здійснення. Закон не лише надає підозрюваному, обвинуваченому, підсудному (засудженому) низку прав, використовуючи які вони можуть захищатися від підозрювань, обвинувачення, а і створює гарантії того, що цих прав будуть дотримуватися. Гарантією забезпечення права на захист є вимога закону, звернена до прокурора, слідчого, ужити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи, виявити обставини, які як викривають, так і виправдовують обвинуваченого, а також пом’якшуючі й обтяжуючі його відповідальність обставини. Тому в органів досудового слідства не повинна виникати необхідність отримання свідчень безпосередньо від особи, що вважається підозрюваною, або його близьких родичів. Дотримання конституційного права особи не давати показання щодо себе чи членів сім’ї є важливими елементом усього кримінального судочинства, без якого воно не може вважатися таким, що реалізоване на засадах законності, демократичності, поваги до честі й гідності особи.

Саме в такому поєднанні – система процесуальних прав обвинуваченого з обов’язком органів, що ведуть процес, забезпечити