Акти кабінету міністрів України у системі джерел адміністративного права України

 

О. Б. Чорномаз

 

Проаналізовано акти Кабінету Міністрів України у системі джерел адміністративного права та нормативно-правових актів України. Враховуючи, що юридична чинність підзаконних нормативних актів залежить від становища органів держави, які видають ці акти, їх компетенції, а також характеру і призначення актів, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України посідають чільне місце серед актів інших органів виконавчої влади, маючи серед них найбільшу юридичну силу.

Ключові слова: нормативно-правовий акт, Кабінет Міністрів України, уряд, юридична сила, джерела адміністративного права.

Постановка проблеми. В Україні багато років триває невпинний процес реформування. Майже кожна сфера суспільного життя продовжує зазнавати змін. Змінюється і нормативно-правове регулювання суспільних відносин. Оскільки закони повинні бути стабільними, акти Кабінету Міністрів України мають швидко реагувати на зміни у суспільному житті та ефективно вирішувати проблеми, які потребують правового регулювання. Вони регулюють значний обсяг суспільних відносин та посідають чільне місце серед інших джерел права. Саме тому дослідження змін, які відбуваються в системі нормативно-правових актів, та їх вплив на місце актів уряду в ній є актуальним сьогодні та має важливе значення для теорії та для практики [4, с. 36].

Стан дослідження. Акти уряду були предметом дослідження зарубіжних і вітчизняних науковців. Питання юридичної сили актів Кабінету Міністрів України та їх місця в системі нормативно-правових актів України висвітлені, зокрема, у працях: В. Авер’янова, А. Колодія, О. Колба, М. Кельмана, А. Степанюка, П. Фріса, О. Ющика, М. Яци- шина та інших дослідників.

Метою цієї статті є дослідження визначення понять, ознак місця та ролі актів Кабінету Міністрів України у системі джерел адміністративного права.

З приводу визначення понять, ознак і класифікацій актів Кабінету Міністрів України більш наближеною до теми статті (у теоретичному розумінні) є робота О. Томкіної «Акти Кабінету Міністрів: теоретичні засади видання та реалізації» [3] – єдине поки що в юридичній науці дослідження з цієї проблематики, виконане відповідно до вимог Закону України «Про Кабінет Міністрів України» [5].

Вирішення наукового завдання про встановлення місця актів Кабінету Міністрів України в системі джерел адміністративного права України здійснюватиметься нами у межах тлумачення цих джерел у формальному значенні, тобто як «зовнішніх форм встановлення і вираження адміністративно-правових норм» [2, с. 7; 3, с. 10].

Щоб з’ясувати це, потрібно вирішити певні завдання, зокрема щодо: визначення місця і ролі Кабінету Міністрів у механізмі творення і реалізації норм права; класифікації актів Кабінету Міністрів України для формування цілісного уявлення про форми вираження завдань і функцій вищого виконавчого органу у сфері адміністративно- правових відносин [6, с. 364]; встановлення рівня актів Кабінету Міністрів України в системі джерел адміністративного права України і їх співвідношення з нормативно-правовими актами інших галузей права.

Виклад основних положень. У теорії адміністративного права наявні різні класифікації джерел цієї галузі права. Але усі пропоновані класифікації характеризують джерела адміністративного права з позиції їх системної якості, що формує цілісне уявлення про взаємодію елементів системи і дозволяє визначити в ній місце кожного елемента, зокрема актів Кабінету Міністрів України. Перед цим коротко розглянемо систему джерел адміністративного права України, адже вона – ключова категорія у вирішенні наукового завдання дослідження, пов’язаного з визначенням місця урядових актів у системі джерел адміністративного права України [3, с. 16].

Сьогодні місце нормативно-правових актів уряду, Кабінету Міністрів України визначається нормами Конституції України. Вона встановлює, що його постанови за юридичною силою нижчі за Конституцію та закони України, укази Президента України, проте вищі за акти всіх інших органів виконавчої влади [4, с. 37].

Наприклад, О. Константий включає до системи джерел адміністративного права України такі нормативно-правові акти: закони і постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази міністрів та керівників інших центральних органів виконавчої влади, рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, постанови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, накази керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрації, рішення місцевих рад, накази керівників державних підприємств, установ, організацій, міжнародно-правові угоди, міжнародні акти, визнані Україною, а також акти Конституційного Суду України як специфічні (нормативно-допоміжні) джерела [7, с. 147].

Нормативні акти Кабінету Міністрів України становлять численну групу джерел адміністративного права в тій частині, в якій виражені норми адміністративного права (хоча, звісно, акти Уряду виступають джерелами й інших галузей права – конституційного, фінансового, земельного та ін.) [3, с. 16].

В адміністративній науці норми адміністративного права визначають межі належної, допустимої або рекомендованої поведінки людей, порядок діяльності органів виконавчої влади та їх посадових осіб, а також державних і недержавних підприємств, установ, організацій і об’єднань громадян у сфері здійснення виконавчої влади (державного управління) ; встановлюють правовий режим взаємовідносин суб’єктів державного управління і місцевого самоврядування; визначають права і обов’язки громадян у сфері виконавчої влади та гарантії їх реалізації та ін. [8, с. 4].

Засадничим у формуванні системи джерел адміністративного права є конституційний принцип верховенства закону: «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно – правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй» (ч. 2 ст. 8