Система соціального страхування СРСР

Соціальна тематика в історичних дослідженнях набуває науково-теоретичного і практичного значення, прикладним виявленням якої є зосередження уваги істориків на проблемах повсякденного життя різних суспільних груп. Актуальність наукового дослідження історичних етапів формування сиссетми соціального страхування в СРСР зумовлена двома основними факторами: новизною теми та вагомістю соціального аспекту. Важливо з’ясувати історичний досвід вирішення соціальних питань у республіках, які зазнали руйнівних наслідків воєн, революцій та більшовицьких експериментів, що дасть змогу уникнути аналогічних проблем і помилок у майбутньому.

Радянська історична наука не досліджувала проблеми функціонування системи соціального забезпечення, а пріоритетні для неї соціально-класові відносини розглядала в контексті більшовицької теорії класової боротьби, радянського способу життя, захисту найманої робочої сили.

У 90-х рр. історіографія поповнилася низкою праць з історії кооперативного руху, автори яких виокремлювали соціальні функції кооперації по захисту економічних інтересів дрібних товаровиробників. Інститут соціального забезпечення залишився поза увагою істориків та соціологів, хоча тема вирізнялася повсякденним соціологічним дискурсом, тому що йшлося про умови життя великих груп людей.

Організаційні форми соціального забезпечення існували в Росії до революції, засновниками яких були окремі особи або громадські об’єднання. Тоді існувало дві форми: приватна філантропія та соціальне страхування, запроваджене Державною думою у 1912 р., але набуло поширення у 1914 р.

Принципи обов’язковості та прозора структура страхування (лікарняні та загальноміські каси) забезпечували ефективність її діяльності,хоча кількість застрахованих найманих робітників була мізерною (три на сотню), а витрати на медичну допомогу, забезпечення на випадок смерті годувальника, утримання безробітних, професійне захворювання не передбачалися.

Після Жовтневої революції, 23 березня 1918 року над страхуванням був встановлений державний контроль. Акціонерне страхування поєднувалося з радянським, особисте здійснювалося в ощадкасі. З остаточним витисненням не-комуністів від влади, 28 листопада 1918 р. утворився монополіст у страхуванні - Держстрах (з 1921 р.). Держстраху була надана значна господарська самостійність у 1922 р., і із цього часу починається історія Держстраху як єдиної ланки соціального страхування.