ПЛАН
1. Сутність і види зайнятості
Для визначення поняття “безробіття” насамперед необхідно з’ясувати поняття “зайнятості”. Відповідно до законодавства України зайнятість визначається як не заборонена законом діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка, як правило, приносить дохід. З погляду економічних позицій суспільства зайнятість – це діяльність працездатного населення по створенню суспільного національного доходу або продукту. Як економічна категорія зайнятість виражає виробничі відносини з приводу включення працівника (окремої соціальної групи) у конкретну організацію праці з метою задоволення попиту на робочу силу. Зайнятість показує, як працездатне населення забезпечене робочими місцями.
До зайнятого населення відносяться, в першу чергу, наймані працівники, а також особи, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, тобто суб’єктів підприємницької діяльності, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю і т. д. Під зайнятістю розуміється робота, яка є корисною не лише для конкретної особи, але й для суспільства в цілому, наприклад, навчання у загальноосвітньому і вищому навчальному закладах, служба в армії, зайнятість у домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і старими, участь у роботі громадських організацій (не за наймом).
Однак з погляду розвитку самого суспільства вирішальне значення має зайнятість у суспільному виробництві, яке визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень якості життя населення в цілому і добробут окремих громадян.
У зайнятості як економічному явищі виділяють два аспекти: кількісний і якісний. За своїм змістом вони відповідають поняттям повної і ефективної зайнятості. Під повною зайнятістю розуміється надання всім бажаючим і здатним працювати робочі місця у суспільному виробництві. Ефективна ж зайнятість означає такий розподіл трудових ресурсів у територіальному і галузевому розрізах, за сферами і видами діяльності, що дає можливість у кожен момент часу одержати найбільший приріст матеріальних і духовних благ.
При повній і ефективній зайнятості вирішуються два завдання:
1) створюється достатня кількість робочих місць;
2) забезпечуються необхідною робочою силою підприємства і організації;
Перше завдання відбиває інтереси населення, яке проживає на визначеній території, друге – інтереси галузі, підприємств. Досягнення ефективної зайнятості – завдання господарських одиниць, а повної –держави. Оптимальне поєднання повної і ефективної зайнятості визначає раціональну зайнятість.
Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами застосування праці, професіями, спеціальностями і т. д. Структурні види зайнятості виділяють за наступними ознаками:
- за характером діяльності: робота на підприємствах усіх видів і громадських організацій; служба в армії; індивідуальна трудова діяльність; особисте підсобне господарство і т. д.;
- за приналежністю зайнятих до визначеного класу і соціального шару: робітники; інженерно-технічні працівники і службовці; управлінський персонал; підприємці; селяни.
- з врахуванням міжгалузевих і внутрішньогалузевих пропорцій у розподілі трудових ресурсів;
- за територіальною ознакою: по регіонах; по областях; по економічних районах і т.д.
- за рівнем урбанізації;
- за професійно-кваліфікаційним рівнями: рівень освіти; стаж роботи; ступінь механізації праці і т. д.;
- за віковою ознакою: неповнолітні, повнолітні;
- за формами організації праці - співвідношення між зайнятими, охопленими індивідуальними і колективними формами організації праці;
- за видом власності: приватний сектор; комунальний сектор; державний сектор.
Форми зайнятості являють собою організаційно – правові способи і умови використання робочої сили. У рамках кожного виду зайнятості праця людей організується за допомогою різноманітних організаційно-правових форм, які відрізняються нормами регулювання тривалості і режимів робочого дня: регулярністю або стабільністю трудової діяльності, місцем виконання роботи (на підприємствах або вдома), статусом діяльності. Отже, форми зайнятості класифікуються з врахуванням наступних ознак:
- форми організації робочого часу: повна (робота на умовах повного робочого дня); неповна (робота на умовах скороченого дня, скороченого робочого тижня або неповного робочого дня при скороченому робочому тижні);
- робота вдома (коли особи працездатного віку з ряду причин не можуть працювати на виробництві);
- значимості для робітника: первинна; вторинна.
- стабільності: постійна (з відносно стабільним місцем роботи); тимчасова (з тимчасовим, епізодичним або сезонним характером роботи).
- форм правового регулювання використання робочої сили: основна (реалізується трудовим законодавством); спеціальна (має потребу у спеціальному трудовому регулюванні, наприклад, зайнятість з режимом неповного робочого дня, на умовах виконання роботи вдома, гнучкого робочого часу, різновиду вторинної і тимчасової зайнятості).
В умовах ринкових відносин зростання зайнятості має об’єктивно існуюча економічну межу. Досягнення повної зайнятості може бути стратегічною метою відповідної політики держави, однак при цьому повна зайнятість у відповідності зі стандартами Міжнародної організації праці, розглядається не як загальна для працездатного населення в працездатному віці, а як забезпеченість пропозиції робочої сили в кількісному і якісному відношенні попитом на неї, тобто кожен бажаючий працювати і активно шукаючий роботу може задовольнити свою потребу в робочих місцях.
2. Безробіття, його типи і форми
Як відомо, для будь-якої роботи необхідний стимул, який може бути позитивним або негативним. Позитивним стимулом називається сподівання на матеріальну або моральну винагороду. Негативні стимули можна умовно поділити на прямі і непрямі. До прямих негативних стимулів відносяться, наприклад, загроза голодування, фізична розправа і т. д. В економіці все частіше використовується непрямий примус: працюй як хочеш або як вмієш, але якщо з’явитися людина, здатна працювати краще, ти поступишся їй своїм місцем і підеш у чергу або по допомогу по безробіттю. Цей