Стареча немічність як основна медична проблема людей похилого віку

 

1. Стареча немічність як основна медична проблема людей похилого віку

2. Типові захворювання, притаманні людям похилого віку

Список використаної літератури

 

 

Стареча немічність – це стан орагнізму людини, при якому, внаслідок фізичного і психічного старіння організму, виникає ряд проблем фізіологічного і психічного хаарктеру, зокрема, повна або частоква нездатність до самообслуговування без проявів інвалідності, швидка стомлюваність, склеротичні реакції та ін.

Розглядаючи проблему виникнення старечої немічності, слід зазначити, що до проблеми старості і її визначення вчені і практики підходили й підходять з різних точок зору біологічної, фізіологічної, психологічної, функціональної, хронологічної, соціологічної та ін., звідки виникла і специфіка вирішення проблем суспільного і соціального стану, ролі і місця у сім’ї, в організації соціального забезпечення і обслуговування, соціальної реабілітації, соціального піклування про людей похилого віку і т. д.

Фізіологічні аспекти виникнення старечої немічності пов'язані з ослабленням ряду функцій. Відбувається погіршення зору, слуху, органів почуттів, зникає рухливість, діяльна активність. Можуть спостерігатися процеси збідніння емоційного життя, звуження комунікативних зв'язків, що може привести до деградації людини, зведення її життєдіяльності до фізіологічних потреб: їжі, сну тощо.

Старі люди можуть бути піддані страхам, занепокоєнням, у них може спостерігатися підвищена тривожність. Характерними для старечої немічності є хвороби серця, склероз, пухлини. Фізичні захворювання, як і психічні розлади можуть приводити до декомпенсації, старечих нічних делиріріїв, коли звичайно спокійні люди стають агресивними, неспокійними, марять. У результаті емоційних навантажень можуть відбутися порушення мозкового кровообігу, які приводять до розладу мови, паралічу, епілептичних припадків. Зміни настрою приводять до пригніченості, депресивних, іпохондричних станів, у таких випадках старі люди можуть звинувачувати себе в уявних провинах. Психічні розлади при старечій немічності мають комплекс причин, пов'язаних із психосоматикою, органічними розладами, біологічними і соціальними факторами.

Клітинні і молекулярні основи виникнення старечої немічності вивчає фундаментальна геронтологія. Серед досягнень останніх десятиліть не можна не виділити відкриття апоптозу – механізму запрограмованої клітинної смерті. З кожним поділом клітина стає старшою, щось втрачає (наприклад, частину генів, у таких клітинах як еритроцити і нейтрофіли ядра або зникають зовсім разом з усіма хромосомами і генами, або скручуються, зменшуються в розмірах), щось отримує, стає все більше специфічною, синтезуючи строго певні речовини. Відсутність апоптозу властива кліткам раку – при цій хворобі клітини практично не вмирають, стають безсмертними. Відомі клітки пухлини Хеля, отримані від однієї хворої, які прививають (пересаджують з однієї чашки з поживним розчином в іншу) уже десятки років, у сотнях і тисячах лабораторій світу.

Поряд з апоптозом серед фізіологічних причин виникнення старечої немічності слід назвати і клітинний некроз. Якщо апоптоз запрограмований, закладений у спадковій інформації, то клітинний некроз розвивається або через внутрішньоклітинні метаболічні порушення (поява надлишку перекисів, вільних радикалів) або внаслідок зовнішніх причин – дефіцит кисню (гіпоксія), вплив хімічних і фізичних агентів. Клітин, стійких до факторів, які викликають некроз немає, хоча чутливість до них різна: ниркові клітки гинуть протягом 2-5 хвилин гіпоксії, тоді як клітини головного мозку можуть пережити багато хвилин без кисню. Таким чином, клітини організму гинуть або через зовнішні впливи, або в результаті реалізації закладеної в них програми самознищення.

Структурно-функціональна інволютивна (вікова) перебудова органів і тканин, яка відбиває процес старіння, пов'язана з апоптозом і клітинним некрозом і заміщенням загиблих клітин сполучною тканиною (склерозом тканин). Але якщо на апоптоз сьогодні практично немає можливості впливати, зупинка склерозу тільки обговорюється, то некроз піддається терапевтичним втручанням – у багатьох випадках його можна попередити.

Серед теорій виникнення старечої немічності можна виділити і відносно новий напрямок – судинну (ендотеліально-тромбоцитарну) теорію. Суть теорії наступна: всі тканини для життєдіяльності мають потребу в постійному надходженні кисню і поживних речовин, що забезпечується нормальним функціонуванням судин і рухом по них крові. Якщо судини звужуються або по них не тече кров, то клітинам не доставляється потрібна кількість кисню і поживних речовин, і вони гинуть.

Судини піддаються постійному впливу хвороботворних факторів. Так, найбільш відоме захворювання судин – атеросклероз – це захворювання переважно великих судин, при якому нормальні клітини стінки судин (ендотеліальні клітини) заміщаються сполучною тканиною – склерозують. Дрібні судини також піддані склерозу, але він розвивається в результаті запалення – наприклад при грипі або застуді, запаленні легенів або інфекційному ураженні нирок – пієлонефриті.

При всіх цих станах пошкоджуються дрібні судини (капіляри), їх стінка і прилеглі тканини надалі склерозують і клітини, які живилися цією судиною, гинуть. Згодом накопичуються вогнища загиблих клітин, а також тих, які замінилися сполучною тканиною, такі ділянки склерозу можуть зливатися між собою, приводячи до порушення функцій практично всіх органів і тканин. Обумовлені таким процесом хвороби відомі як пневмосклероз з розвитком емфіземи легенів, цироз печінки, кардіосклероз з розвитком серцевої недостатності, нефросклероз з розвитком ниркової недостатності.

Особливістю людського організму є величезний запас міцності. Підраховано, що клінічно виражені прояви склерозу органу, а відповідно і старечої немічності, з'являються тоді, коли 70-80% його клітин загине і буде заміщено сполучною тканиною. Тому стареча немічність притаманна людям похилого віку, які перенесли за своє життя безліч інфекцій, травм і т. д. або вели надто малоактивний спосіб