Профілактика злочинності серед неповнолітніх

Першоджерелами протиправної поведінки дитини перш за все є особливості середовища, в якому вона знаходиться, зокрема: перебування у криміногенному оточенні, виховання у проблемних та кризових сім’ях, відсутність індивідуального підходу до проблемної дитини у навчально-виховних закладах, негативний вплив асоціальних груп однолітків.

Основними напрямами державної політики щодо профілактики злочинності серед неповнолітніх є:

забезпечення добробуту сім’ї і добробуту дитини як основи виховання законослухняного громадянина;

визначення ролі органів юстиції в попередженні підліткової злочинності та і запобіганні бездоглядності;

кримінологічна характеристика і попередження злочинності неповнолітніх;

організація підлітково-молодіжних співтовариств у механізмі криміногенної соціалізації неповнолітніх;

профілактика насильства в сім’ї як причини виникнення злочинності серед неповнолітніх;

створення соціальних служб для запобігання та попередженні злочинності серед неповнолітніх;

організація профілактичної роботи з неповнолітніми, які утримуються в установах кримінально-виконавчої системи;

визначення роль судів у попередженні злочинності серед неповнолітніх.

розробка альтернатив засудженню до ув’язнення.

Основні форми реалізації державної молодіжної політики щодо неповнолітніх правопорушників включають наступні заходи.

І. Застосування конкретних заходів, спрямованих на усунення непристосованості та злочинності неповнолітніх, зокрема:

шляхом запровадження всебічної політики, що сприятиме соціальній інтеграції молоді;

шляхом надання спеціальної допомоги і запровадження в школах, молодіжних або спортивних закладах спеціалізованих експериментальних програм, спрямованих на кращу інтеграцію молоді, яка відчуває серйозні труднощі в цих питаннях;

шляхом вжиття технічних та ситуативних заходів задля обмеження існуючих можливостей для скоєння молоддю правопорушень;

ІІ. Непритягнення до відповідальності – соціального посередництва%

сприяти розвиткові процесу непритягнення до відповідальності і посередництва на рівні органу, що притягає до відповідальності (відмова від порушення кримінальної справи) або на рівні міліції для того, щоб запобігти притягненню неповнолітніх до відповідальності за системою кримінального судочинства з відповідними наслідками; залучати до цієї справи служби або комісії у справах захисту дітей;

вживати необхідних заходів для забезпечення згоди неповнолітнього на застосування заходів, згідно з якими непритягнення до відповідальності є умовним і, в разі необхідності, домогтися взаємодії з його сім’єю; – належної уваги до прав та інтересів як постраждалого, так і неповнолітнього.

ІІІ. Забезпечення умов правосуддя стосовно неповнолітніх правопорушників:

забезпечити, щоб справи стосовно неповнолітніх розглядались більш оперативно, уникати невиправданих відстрочок з метою створення ефективної виховної дії;

уникати передачі неповнолітніх до судів для дорослих, якщо існують суди для неповнолітніх;

уникати, за можливості, затримання неповнолітніх і за будь-яких обставин сприяти уповноваженим органам у здійсненні нагляду за умовами такого затримання;

заборонити утримання неповнолітніх під вартою, крім особливих випадків скоєння більш дорослими підлітками дуже тяжких злочинів; у цих випадках обмежувати тривалість тримання неповнолітніх під вартою і тримати їх окремо від дорослих. Передбачити, щоб такі рішення приймались переважно після консультації з соціальною службою на предмет альтернативних пропозицій;

зміцнювати правовий статус неповнолітніх під час розгляду справи, у тому числі під час розслідування поліцією, визнаючи презумпцію невинуватості, право використовувати захисника, право на присутність батьків або іншого законного представника, право неповнолітніх на виклик свідків, проведення їх допиту та очних ставок, можливість для неповнолітніх просити проведення повторної експертизи або будь-якого іншого рівноцінного заходу розслідування, право неповнолітніх на висловлювання і, в разі необхідності, на вираження своєї думки з приводу заходів, що можуть бути вжиті стосовно них, право на апеляцію, право вимагати перегляду призначених заходів, право неповнолітніх на повагу до їхнього особистого життя;

сприяти створенню умов для одержання всіма особами, які задіяні на різних етапах ведення слідства (поліція, захист, обвинувачення, судді, соціальні працівники), спеціальної підготовки в галузі прав неповнолітніх і щодо злочинності неповнолітніх;

забезпечити, щоб записи в по-ліцейських протоколах, які стосуються неповнолітніх, були конфіденційними і надавались тільки органам судової влади або рівнозначним органам, а також щоб ці записи не використовувались після того, як особи, котрих це стосується, досягли повноліття, за виключенням вагомих на це підстав, визначених у національному законодавстві.

IV. Заходи у формі в втручання:

забезпечити, щоб втручання, яке здійснюється відносно неповнолітніх правопорушників, відбувалось переважно у звичному для них оточенні, при повазі їхнього права на освіту та їхньої особи, а також задля сприяння їхньому особистому розвиткові;

передбачити, щоб строк втручання мав точно визначені межі, щоб тільки судові або рівнозначні адміністративні органи мали право його встановлювати, щоб ці самі органи могли достроково припиняти втручання;

якщо необхідна державна опіка: урізноманітнити форми державної опіки з метою створення для неповнолітнього найсприятливіших умов, які відповідали б його віку, проблемам і середовищу (прийомні родини, дитячі будинки) ; засновувати виховні установи, які б вписувались у соціальне, економічне та культурне оточення неповнолітніх; передбачити, щоб особиста свобода неповнолітнього обмежувалась якнайменше і щоб спосіб здійснення цього обмеження перебував під контролем судових органів; сприяти, по можливості, підтриманню зв’язків неповнолітнього з його сім’єю при застосуванні всіх форм виховання під опікою. Для цього рекомендується уникати поміщення неповнолітнього у місцях, які знаходяться занадто далеко або є важкодоступними; підтримувати зв’язки між місцем перебування неповнолітнього та його сім’єю;

з метою поступової відмови від ув’язнення та збільшення кількості альтернативних заходів надавати перевагу тим із них, які дають більше можливостей для соціальної інтеграції неповнолітніх шляхом навчання і професійної освіти, а також шляхом використання дозвілля чи інших видів діяльності.

Серед таких заходів звернути особливу увагу на ті, які:

передбачають умовний нагляд і надання допомоги;

спрямовані на те, щоб подолати стійкість злочинної поведінки неповнолітніх шляхом покращення їхньої здатності до соціальної адаптації завдяки активним виховним діям (включаючи «інтенсивну посередницьку діяльність») ;

включають відшкодування збитків, завданих злочинними діями неповнолітнього;

включають громадські роботи, які відповідають віку неповнолітнього та виховній меті.

Держава сприяє та заохочує проведення порівняльних досліджень щодо злочинності неповнолітніх з метою створення засад для формування політики з цього питання, приділяючи основну увагу:

запобіжним заходам;

взаємовідносинам між поліцією та молоддю;

впливові нової кримінальної політики на функціонування правової системи стосовно неповнолітніх;

спеціалізованому навчанню кожного, хто працює у цій галузі;

порівняльній характеристиці злочинності неповнолітніх і молодих дорослих правопорушників, а також заходам перевиховання і соціальної інтеграції для кожної з цих вікових груп;

заходам, альтернативним позбавленню волі;

залученню громадськості до піклування про молодих правопорушників;

взаємозв’язку між демографічними факторами та ринком праці, з одного боку, і злочинністю неповнолітніх, з іншого;

ролі засобів масової інформації у питаннях, що стосуються злочинності та впливу на неї;

закладам на зразок молодіжного омбудсмена або комісії з розгляду скарг щодо захисту прав молоді;

заходів і процедур примирення молодих правопорушників з потерпілими.

Протиправна поведінка неповнолітнього, яку можна охарактеризувати як наслідок неспроможності чи небажання підлітка знайти дозволений юридичними нормами спосіб задоволення власних потреб, призводить правопорушника до соціальної ізоляції або інших форм покарання. Завдання щодо реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань в Україні покладено на Державну кримінально-виконавчу службу.

З метою розширення партнерських стосунків з органами державної влади та недержавними організаціями, вдосконалення участі громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених, здійсненні громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань Державний департамент з питань виконання покарань постійно взаємодіє з міністерством України у справах сім’ї, молоді та спорту, міністерством освіти і науки, міністерством праці та соціальної політики, міністерством внутрішніх справ та з іншими державними інституціями, недержавними організаціями, які опікуються правами неповнолітніх, науковими і навчальними закладами.

Задля здійснення громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань, надання допомоги адміністрації виховної колонії в організації навчально-виховного процесу і зміцненні матеріально-технічної бази колонії, вирішення питань соціального захисту засуджених, трудового і побутового влаштування осіб, які звільняються, при спеціальних виховних установах функціонують піклувальні ради, до складу яких входять представники державних і громадських організацій, підприємців, духовенства.

Суспільство декларує, що воно прагне допомогти ресоціалізуватись особистості. Водночас воно робить все можливе, щоб цього не сталось – знецінює можливості особи і маніфестує відношення до нього як наперед неблагонадійного елементу. Молода людина, яка звільнилась з місць позбавлення волі, має практично мізерні шанси отримати достойну роботу, хоча саме робота є важливим механізмом ресоціалізації.

 

 

Декларація «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» від 15 грудня 1992 року № 2859-XII (зі змінами) // Урядовий кур’єр. – 2007. – №7.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про стан реалізації державної молодіжної політики» від 18 листопада 2007 року № 9 // Урядовий кур’єр. – 2007. – №7.

Корецький С. М. Профілактика девіантної поведінки молоді як протидія організованій злочинності / Уряду України… – К., 2001. – Т. 22. – с. 636-640.

Молодіжна політика в Україні: практична реалізація. Збірник нормативних документів, розробок та методичних матеріалів стосовно роботи з молоддю. – К., 2003.

Соціологія права неповнолітніх: Навч. Посіб. / О. М. Джуджа, І. Г. Кириченко, В. С. Ковальський та ін. ; за заг. ред. О. М. Джуджи. – К. : Юрінком Інтер, 2004.