Предмет:
Тип роботи:
Реферат
К-сть сторінок:
10
Мова:
Українська
Санітарно-епідеміологічна служба України займає ключову позицію в системі охорони здоров'я населення.
Державна санітарно-епідеміологічна служба України є системою органів, установ, закладів, частин і підрозділів, діяльність яких спрямовується на профілактику інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей, запобігання шкідливому впливу на стан їх здоров'я і життя факторів середовища життєдіяльності, здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду щодо безпеки для життя і здоров'я людини продукції та середовища життєдіяльності.
Діяльність державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ України регламентується Законом «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення», Положенням про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні, Положенням про санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні, Законом «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» і Санітарним кодексом України.
Основною формою здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду є:
здійснення контролю за проведенням санітарних і протиепідемічних заходів, виконанням програм профілактики захворювань, охорони здоров’я населення;
перевірка дотримання санітарного законодавства;
проведення попереджувального і поточного санітарного нагляду за об’єктами господарювання.
До системи державної санітарно-епідеміологічної служби України належать:
Державна санітарно-епідеміологічна служба – урядовий орган державного управління, який діє у складі МОЗ (Держсанепідемслужба) ;
регіональні (міжобласні) установи Держсанепідемслужби, установи Держсанепідемслужби в Автономній Республіці Крим, областях, у містах, районах, на водному, залізничному та повітряному транспорті, об'єктах з особливим режимом роботи;
заклади Держсанепідемслужби в Автономній Республіці Крим, областях, у містах, районах, на водному, залізничному та повітряному транспорті, об'єктах з особливим режимом роботи;
дезінфекційні станції;
спеціалізовані заклади Держсанепідемслужби, утворені для боротьби з особливо небезпечними (у тому числі карантинними) і небезпечними інфекційними хворобами;
установи, заклади, частини і підрозділи Міноборони, МВС, СБУ, Адміністрації Держприкордонслужби, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державного управління справами;
наукові установи санітарно-епідеміологічного профілю;
об'єднання, центри, лабораторії (наукові та науково-практичні, контрольні, експертні, проблемні) ;
Комітет з питань гігієнічного регламентування та інші установи і заклади, утворені згідно із законодавством.
Посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України є головні державні санітарні лікарі, їх заступники, лікарі-гігієністи, лікарі-епідеміологи та помічники лікарів, які здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд на засадах єдиноначальності, підпорядкованості, підконтрольності та підзвітності головному державному санітарному лікарю установи Держсанепідемслужби вищого рівня.
Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює головний державний санітарний лікар України, яким за посадою є перший заступник Міністра охорони здоров'я. Призначення на посаду і звільнення з посади головного державного санітарного лікаря України здійснюється Кабінетом Міністрів України.
Регіональні (міжобласні) установи Держсанепідемслужби, установи Держсанепідемслужби в Автономній Республіці Крим, областях, містах, районах, на водному, залізничному та повітряному транспорті, об'єктах з особливим режимом роботи очолюють головні державні санітарні лікарі.
Структуру, чисельність працівників, штатні розписи, кошториси установ і закладів Держсанепідемслужби затверджує головний державний санітарний лікар України у порядку, встановленому законодавством.
До Державної санiтарно-епiдемiологiчної служби МОЗ України вiдносяться 776 санепiдстанцiй, а також 1 протичумна станцiя, 27 дезiнфекцiйних станцiй, 50 госпрозрахункових закладiв, 14 науково-дослiдних iнститутiв, кафедри гiгiєнiчного та епiдемiологiчного профiлю вищих навчальних закладiв та закладiв післядипломної підготовки лікарів медичних працівників.
Державний санiтарно-епiдемiологiчний нагляд в Україні здійснюють 804 санепiдзаклади, в яких працюють працюе 49998 осiб. З них лiкарiв – 10241 осiб, спецiалiстiв з вищою немедичною освiтою- 1253, середнiх медичних працiвникiв – 21065 осiб. Забезпеченiсть санепiдзакладiв лiкарями (фiзичнi особи) на 10 тис. населення становить 2, 2 (2005р. – 2, 2, 2004 piк – 2, 2).
Укомплектованiсть санепiдзакладiв працiвниками ycix професiй складає до штатних посад – 78, 3% (2004р. – 78, 8%), лiкарями – 69, 0% (2004р. – 69, 6%), середнiми медпрацiвниками – 82, 1% (2004р. – 82, 3%, 2003р. – 84, 1%).
За 8 мiсяцiв 2007 року Державною санітарно-епідеміологічною службою проведено понад 400 тис. обстежень об'єктiв пiдвищеного епiдризику. Порушення вимог caнітарного законодавства реєструвались при проведеннi майже 30% обстежень, (на 26% більше ніж у минулому році). За результатами перевірок не вiдповiдало нормативам 20, 5 тис. проб харчових продуктiв, питної води, об'єктiв довкiлля.
За 8 мiсяцiв 2007 року на порушникiв caнітарнoгo законодавства було:
накладено більше 100 тис. штрафiв на суму близько 8 млн. гривень (у 2006 р. – 92 тис. штрафiв на суму 6, 5 млн. гривень),
понад 600 справ подано на розгляд до opraнів прокуратури (у 2006 роцi – ¬397 справ),
припинялась експлуатацiя 32 тис. об' єктів пiдвищеного епiдризику;
знято з реалiзацiї близько 650 тон недоброякiсних i небезпечних продуктiв харчування, з них 65% вiтчизняного виробництва.
Держсанепідслужбою країни проводиться постійний лабораторний контроль за якістю питної води у місцях водозаборів, на водопровідних спорудах і мережах централізованого господарсько-питного водопостачання з вживанням відповідних заходів у разі виявлення порушень. В Україні за 10 місяців 2007 р. здійснено 38, 6 тис. обстежень водопровідних споруд, з них при 4838 (12, 6%) виявлені грубі порушення протиепідемічного режиму. Найбільша кількість обстежень, при яких встановлені суттєві порушення протиепідемічного режиму, – у Харківській, Полтавській, Луганській областях, найнижча – у Чернівецькій областях і м. Києві. На бактеріологічні показники досліджено 262 тис. проб питної води централізованого водопостачання, відхилення від стандарту встановлено у 9893 пробах (3, 8%). Найвищі рівні невідповідності питної води зареєстровані у Вінницькій, Харківській, Закарпатській, Тернопільській областях, найнижчі – у Волинській області, мм. Севастополі та Києві. На відповідальних осіб