Інтеграція сучасної психологічної науки

До ХVІІ ст. психологія розвивалась як складова філософії, потім – як самостійна галузь. З часом сама психологія поділилася на окремі галузі знань. Сучасна психологія являє собою цілісну систему знань, до якої входять понад три десятки галузей психологічних знань.

Зв’язок психології з іншими науками привів до виникнення на “стиках” галузей психології. На межі із суспільними науками виникли соціальна психологія, історична психологія, юридична психологія, психологія мистецтва, психологія управління; на межі з природознавством – зоопсихологія, психофізіологія, нейропсихологія, психофізика; з технічними науками – психологія праці, інженерна психологія; з гуманітарними – гуманістична психологія, педагогічна психологія, психологія творчості, психологія спорту та ін. Одночасно з диференціацією психологічних знань відбувається їх інтеграція в інші галузі (через інженерну психологію з технічними науками, через педагогічну – з педагогікою, через соціальну – з суспільними науками і т. д.).

Інтеграція наукового знання є необхідною умовою розуміння складних закономірностей і глибинних зв’язків світобудови, які відкривають шлях до її розуміння як єдиної системи. Природно, що цей шлях припускає й перманентний перехід до нових, все вищих рівнів аналізу даних, які накопичує кожна конкретна наука. У всьому різноманітті наук психологічна наука має дуже важливу в розглянутому плані особливість, а саме: у психології людина постає і як суб’єкт, і як предмет пізнання.

Прояв людини у пізнанні – одне з основних виражень людської сутності. З пізнавальною діяльністю людини пов’язаний її розвиток, формування світорозуміння і розуміння свого «Я», створення науки як форми суспільної свідомості і всього соціокультурного, духовного багатства людства.

Інтеграційні процеси в психології мають свою специфіку. Можна виділити чотири загальних напрямки психологічної інтеграції:

всередині наукової психології (встановлення взаєморозуміння між різними школами, течіями, напрямками і підходами в психології) ;

між психологією й іншими науковими дисциплінами (посилення міждисциплінарних зв’язків) ;

між науковою і практично-орієнтованою психологією;

між науковим психологічним знанням, з одного боку, і ненауковим і позанауковим, з іншого.

У цих випадках мається на увазі інтеграція психологічного знання, яка є результатом комунікації психологів. Крім того, можлива інша інтеграція – інтеграція особистості (у цьому змісті про інтеграцію говорять представники різних галузей психотерапії, які домагаються за рахунок використання психотерапевтичних процедур зміни психологічних структур особистості, що, на їх думку, має благотворно позначитися на поведінці і самопочутті клієнта).

Перший напрямок пов’язаний з самою психологією, з факторами розвитку психологічного знання. У становленні психології, якщо брати за початкову точку відліку концепцію Вундта, це супроводжувалося зміною уявлень про предмет психології. У якості ілюстрації може бути наведений, наприклад, наступний ряд:

чисті елементи свідомості (структуралізм) ;

свідомість як адаптаційний механізм, внутрішні і зовнішні умови (функціоналізм) ;

особистість і психоенергетична рівновага (психоаналіз) ;

поведінка (біхевіоризм) ;

психічне відбиття і психіка як властивість фізіологічного субстрату – мозку (одна з концепцій, найпоширеніших досі) та ін.

Одержав визнання і науковий напрямок сучасної психології, у самій назві якого чітко відбита його суть – когнітивна психологія.

Таким чином, можна зробити висновок, що перший напрямок інтеграційних процесів у психології, пов’язаний з іманентними особливостями психологічного знання, мав і має дуже важливе значення як для пізнання взагалі, так і для пізнання в конкретній області.

Другий напрямок інтеграції психологічної науки пов’язаний з тим, що психологічні знання все ширше використовуються в інших науках. Успішність розвитку багатьох наук та їх практичного застосування виявляється безпосередно пов’язаною з даними теоретичної і прикладної психології. Все це приводить до зміни соціальної ролі і значимості психології. Серед учених, які дали переконливе обгрунтування цьому явищу, треба, насамперед, назвати ім’я Б. Г. Ананьєва.

Б. Г. Ананьєв показав, що серед усіх наук, так чи інакше пов’язаних з вивченням людини, лише психологія може розглядатися в якості загального науково-методичного центра. Тим самим вона здобуває властивості системного фактора, який утворює велику науково-практичну область (систему) людинознавства. При цьому психологія активно асимілює дані інших наук, насамперед, з метою їх психологічного осмислення і подальшої психологізації сфер практичного застосування.

Зараз уже очевидно, наскільки успішною може бути інтеграція психоло-гічного знання з технічними науками, юриспруденцією, політикою, клінікою тощо. Очевидно, існує достатньо підстав стверджувати про важливість значення цієї лінії психологічної інтеграції для пізнання реалій світу і практичної діяльності людини.

Третя лінія психологічної інтеграції може розглядатися як єдність, проте лише в певному змісті того, що було розглянуто вище. У цій лінії інтеграції можна виділити два рівні. Перший – компілятивний, суть якого полягає в наступному: певний психологічний феномен використовується якоюсь наукою для побудови своїх нових теоретичних концепцій. Повертаючись до психології, ці концепції розширюють знання про суть людської природи і буття. Мова йде, насамперед, про концепції ноосфери (В. І. Вернадський, П. Тейяр де Шарден), етногенезу (Н. И. Гумільов), єдності Всесвіту (А. Л. Чижевський) і ін.

Наступний рівень третьої лінії психологічної інтеграції може бути названий конструктивним або креативним. Результатом його є, по-перше, побудова принципово нової єдиної теорії на основі важко узгоджуваних теоретичних концепцій різних наук. По-друге, адекватний метод та інструмент, які можуть забезпечити успішну практичну діяльність. Все це, безумовно, припускає, тією чи іншою мірою, врахування історичного і дійсного досвіду всіх шкіл світової психології. Отже, мова йде про рівень інтеграції, який відповідає новому напрямку в психології, новій психологічній школі. На сьогодні цим вимогам найбільше відповідає психологічна школа онтопсихології, заснована і розвинута італійським ученим А. Менегетті.

Отже, сьогодні перед психологією стоїть завдання розробки теоретичної моделі, яка б забезпечує інтеграцію психологічного знання. На цій основі повинна бути здійснена реальна робота, спрямована на його інтеграцію.

 

 

Історія психології: навч. -метод. посіб. / І. Гоян, О. Семак; Прикарп. нац. ун-т ім. В. Стефаника. – Івано-Франківськ: Плай, 2008. – 186 с.

Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. М. : Наука, 1984. – 444 с.

Мазилов В. А. Психология на пороге XXI столетия: Методологические проблемы. Ярославль: МАПН, 2001. – 112 с.

Пащенко, С. Інтеграція психології з іншими науками / С. Пащенко // Психолог (Шкільний світ). – 2007. – № 13/15. – С. 12-14.