Напівстаціонарні форми соціального обслуговування

Напівстаціонарні форми соціального обслуговування включають:

відділення денного і нічного перебування (притулки) ;

реабілітаційні центри;

медико-соціальні відділи.

Напівстаціонарне соціальне обслуговування включає в себе соціально-побутове, медичне і культурне обслуговування, організацію харчування, відпочинку, забезпечення участі в посильній трудовій діяльності і підтримання активного способу життя.

Згідно Закону України “Про житловий фонд соціального призначення”, тимчасовий притулок для дорослих – це організація нічного або тимчасового проживання громадян без визначеного місця проживання, осіб, які постраждали від фізичного або психічного насильства, стихійного лиха, катастрофи тощо, з наданням їм правової, психологічної, соціальної, медичної та побутової допомоги в подоланні тимчасових труднощів, сприянні у встановленні особи, відновленні документів, паспортизації та працевлаштуванні.

Тимчасові притулки для дорослих будуються (створюються) та утримуються за рахунок коштів місцевих бюджетів і перебувають у комунальній власності.

У разі відсутності у мешканця тимчасового притулку для дорослих документів, що посвідчують особу, та актів громадянського стану відповідний орган місцевого самоврядування протягом двох місяців з дня надання йому жилого приміщення в тимчасовому притулку для дорослих забезпечує відновлення втрачених громадянином документів за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету.

Після отримання документів, що посвідчують особу, та актів громадянського стану мешканець тимчасового притулку для дорослих звертається до органу місцевого самоврядування із заявою щодо взяття його на соціальний квартирний облік відповідно до статті 13 цього Закону.

Громадянин без визначеного місця проживання може бути виселений з тимчасового притулку для дорослих:

за власним бажанням;

у разі одержання жилого приміщення у соціальному гуртожитку або квартири чи садибного (одноквартирного) жилого будинку з житлового фонду соціального призначення;

за рішенням суду.

Притулок для неповнолітніх – це заклад соціального захисту, створений для тимчасового перебування у ньому неповнолітніх дітей віком від 3 до 18 років. Діти, які потрапляють до притулку, отримують необхідну медичну допомогу, забезпечуються одягом і харчуванням.

Працівники притулків проводять роботу із встановлення особи неповнолітнього. Коли особу дитини встановлено, приймається рішення про її подальшу долю: притулок сповіщає батьків про місцезнаходження дитини або порушує питання щодо позбавлення батьків батьківських прав, притягнення їх до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Таким чином, притулки для неповнолітніх є закладами соціального захисту неповнолітніх, повернення їх до нормального життя.

Основними завданнями притулку є:

профілактична робота з попередження бездоглядності неповнолітніх, надання допомоги по ліквідації важкої життєвої ситуації у сім’ї;

забезпечення тимчасового проживання дітей і підлітків у нормальних побутових умовах з наданням безкоштовного харчування, комунальних послуг, медичного обслуговування, належного догляду і дотримання норм гігієни до визначення, разом з органами опіки і піклування, найбільш оптимальних форм їх подальшого життєвого влаштування;

надання медичної допомоги і проведення санітарної обробки;

надання підліткам на період перебування в притулку можливості відвідувати освітню установу;

розробка і реалізація індивідуальної програми соціальної реабілітації неповнолітніх.

Дитячий соціальний притулок:

утримує неповнолітніх, здійснює їх психолого-педагогічну, соціальну реабілітацію, захист прав і законних інтересів, організовує медичне обслуговування і навчання неповнолітніх відповідно до освітніх програм, сприяє їх професійній орієнтації і одержанню ними спеціальності;

повідомляє батьків, усиновителів, опікунів або піклувальників неповнолітніх про поміщення їх у притулок;

надає тимчасові місця перебування, у тому числі спальні місця і харчування, жертвам торгівлі людьми у віці від 3 до 18 років – на строк до 6-ти місяців у календарному році;

сприяє органам опіки і піклування у здійсненні влаштування вихованців, які залишилися без піклування батьків, усиновителям, опікунам або піклувальникам;

надає першу долікарську допомогу і проводить санітарну обробку;

виявляє і аналізує причини, які зумовили соціальну дезадаптацію неповнолітніх;

здійснює психолого-педагогічну діагностику, організовує медичну діагностику, діагностику рівня психічного і фізичного розвитку неповнолітнього і відхилень у його поведінці;

розробляє і реалізує комплексні програми соціально-педагогічної і психологічної допомоги неповнолітнім, які мають проблеми в навчанні, розвитку, соціальній адаптації;

розробляє і контролює виконання індивідуальних міжвідомчих планів захисту прав і законних інтересів неповнолітніх, спрямованих на подолання ними важких життєвих ситуацій;

веде пошук і підготовку сімей для влаштування у них вихованців притулку з числа неповнолітніх, які залишилися без піклування батьків;

здійснює психологічну і педагогічну підготовку дітей до переходу на виховання у прийомних сім’ях.

Аналогічних закладів в Україні не існувало до 1996 року. Створення притулків розпочалося в 1997 році і тривало протягом 1998-1999 років. Таким чином, якщо кількість інших соціально-культурних закладів скорочувалася, мережа притулків зростала. Нині в Україні діє 81 притулок на 3482 місця. У деяких містах, населених пунктах виникли притулки на 10-15 місць при типовому притулку – 50 місць. Створення таких дрібних закладів не завжди доцільне. Тому слід упорядкувати мережу притулків для неповнолітніх шляхом ліквідації притулків з низькою завантаженістю та збільшення кількості місць у вже діючих.

 

 

Меланчук А. Потрібні не притулки а реабілітаційні центри // Шкільний світ. – 2004. – № 24. – С. 6-7.

Організація і технології соціальної роботи з дітьми вулиці / за ред. нроф. А. Й. Панської. – К. : Інтернаціональний Союз. Ліга соціальних працівників України. 2003.

Шумакова Л. Я поганий герой: Науково-методичні коментарі до робіт из «дітьми вулиці», що перебувають у притулку) // Практична психологія та соціальна робота. – 2001. – № 3. – С. – 50-51.