Роль соціального управління в соціальній роботі

Для досягнення ефективності соціальної роботи дуже важливим є правильне управління організаціями та установами соціальної сфери, процесами соціальної роботи на мікрорівні. Соціальне управління представляє собою систему управління в державі, функція якої полягає у регулюванні соціального положення всіх учасників суспільного життя, в забезпеченні їх прогресивного розвитку. Соціальне управління відрізняється від управління інших систем (технічних та біологічних) тим, що вплив суб’єкта управління на об’єкт відбувається, насамперед, шляхом визначення мети діяльності.

Однозначно соціальне управління покликане планувати, організовувати, координувати, стимулювати та контролювати діяльність колективів і окремих людей, спрямовану на досягнення поставлених цілей. Якщо соціальні системи (колектив, сім’я, територіальна громада) не мають чітко визначеної мети, то керування ними стає неможливим.

Існує три види загальних цілей спільних для всіх організацій.

1. Цілі ставляться суб’єктами управління вищого рівня, переважно з нормативним закріпленням. Такими цілями відображається призначення системи у зовнішньому світі: соціальних захист населення, підготовка фахівців, боротьба зі злочинністю тощо, що закріплено відповідними указами, постановами та наказами.

2. Цілі орієнтації відображають загальні інтереси особи та колективу, призначеного здійснювати поставлену мету, завдання. Навіть за відсутності бажання займатися конкретним видом діяльності людина змушена задовольняти певні свої потреби: здобувати засоби для існування, поліпшувати життєві умови, реалізовувати здібності для того, щоб зробити кар’єру.

3. Цілі власне системи відображають прагнення останньої зберегти свою стабільність, цілісність, рівновагу у взаємодії із зовнішнім середовищем. Тут проявляється зусилля системи, спрямовані на узаконення її структури, забезпечення необхідними ресурсами, забезпечення її стійкості проти несприятливих факторів.

У рамках єдиної для управління мети (забезпечення упорядкованості, узгодженості функціонування елементів системи) ряд функцій соціального управління має власне призначення, зміст та методи реалізації у практиці соціальної роботи.

Аналіз – здійснюється на всіх рівнях управління, є обов’язковою умовою розробки управлінських рішень у соціальній роботі.

Прогнозування – функція, що дає соціальному працівнику інформацію про можливий майбутній стан системи та керованих об’єктів, передбачає вивчення її стану у минулому та сьогодні.

Планування – передбачає визначення стратегії системи, конкретних цілей наступної діяльності, засобів їх досягнення з метою послідовного розвитку системи.

Організація – функція, спрямована на формування в системі відповідних відносин, підтримання їх на відповідному рівні. Здійснюється за допомогою проектування організаційних структур, створення системи інформації, підбору, навчання та виховання кадрів, координування діяльності матеріального, технічного, фінансового та інших видів забезпечення.

Регулювання – забезпечення оперативності управління, ефективності функціонування системи в умовах постійних зовнішніх і внутрішніх впливів на неї, передбачає розробку та організацію виконання оперативних управлінських рішень, їх коригування, навчання спеціалістів діям у конкретних ситуаціях.

Контроль – функція, яка оцінює виконану роботу та визначає шляхи підвищення її ефективності, включаючи спостереження за діяльністю, порівняння її результатів з діючими нормативно-правовими актами, а також вжиття заходів, спрямованих на усунення недоліків та порушень.

Як основні, так і загальні функції управління є об’єктивно необхідними видами діяльності, тобто вони не можуть бути вибрані добровільно, оскільки виходять з мети управління.

Принципи соціального управління є результатами узагальнення людьми об’єктивно діючих законів та закономірностей, притаманних їм загальних рис, характерних фактів та ознак.

До загальних принципів соціального управління належать:

принцип науковості (наукової обґрунтованості, об’єктивності) передбачає цілеспрямований вплив на систему в цілому або на її окремі ланки на основі пізнання та використання об’єктивних законів та закономірностей;

принцип законності полягає в обов’язковому виконанні законів і підзаконних актів соціальними працівниками, посадовими особами, громадянами та громадськими організаціями;

принцип гласності полягає у своєчасному, широкому та регулярному інформуванні громадян про діяльність соціальних служб, реальне становище у суспільстві;

принцип гуманізму виражає систему поглядів на цінність людини як особистості, її права на свободу, щастя, розвиток, виявлення здібностей, він є одним з основоположних принципів соціальної роботи;

принцип системності спрямований на поєднання (при відсутній диференціації) окремих взаємообумовлених видів управлінської діяльності на основі загальної мети, передбачає тісно пов’язані дії різних органів управління, що здійснюються в рамках однієї спрямованості;

принцип плановості забезпечує пропорційний розвиток різних регіонів, напрямків соціальної роботи на різних рівнях системи з врахуванням законів, потреб суспільства, колективів і соціальних груп;

принцип конкретності полягає в тому, що необхідно вивчати конкретні процеси управління, порівнювати їх з відповідними законами, аналізувати їх дію у конкретних обставинах і готувати висновки та пропозиції для практичного використання в соціальній роботі.

Ефективність управління в системі соціальної роботи значною мірою визначається правильним вибором методів, які використовуються в його процесі. Метод управління – це спосіб організуючого впливу об’єкта управління на систему або конкретний об’єкт управління, за допомогою якого реалізуються функції та вирішується досягнення цілей.

Системний підхід як загальний метод дослідження та управління – це загальний метод, сучасна загальнонаукова методологія дослідження та пізнання складних об’єктів (систем), який використовується в усіх сферах науки, в тому числі і в соціальній роботі, суть якого полягає у розгляді об’єктів як систем.

До основних принципів системного підходу належать:

підхід до досліджуваного об’єкта, як до цілого;

наявність системоутворюючих зв’язків, які представляють певну структуру;

можливість реалізації управлінських впливів на систему.

Моделювання – метод теоретичного та практичного опосередкованого пізнання, коли суб’єкт замість безпосереднього об’єкта пізнання вибирає або створює аналогічний йому об’єкт, досліджує його, а здобуту інформацію переносить на реальний предмет вивчення. Під моделлю в практиці соціальної роботи розуміється клієнт, соціальна група або суспільство у цілому.

Організаційно-регулюючі методи управління є способами безпосереднього впливу на функціонування та поведінку керованих об’єктів і осіб. До загальних методів впливу у сфері соціальної роботи належить метод переконання, який переконання передбачає стимулювання свідомості, бажаної інтересам працівника поведінки людини у процесі діяльності.

Економічні методи – методи досягнення цілей на основі реалізації вимог економічних законів. Це сукупність способів впливу шляхом створення економічних умов, які спонукають людину діяти у потрібному напрямі.

Психологічні методи – це способи впливу на об’єкт управління, які базуються на використанні соціально-психологічних факторів і спрямовані на управління соціально-психологічними відносинам, які складаються у колективі, соціальній групі, суспільстві.

Застосування у соціальній роботі системи принципів і методів соціального управління діє змогу систематизувати роботу, прогнозувати її наслідки, передбачати необхідні для цього державні ресурси, формувати у соціальних працівників науковий підхід до виконання своїх функцій.

 

Cоциальное управление: курс лекций / Под ред. В. С. Карпичева. – М. : МГЭУ, 2000.

Тюптя Л. Т., Іванова І. Б. Соціальна робота: теорія і практика. – К., 2005. – 408 с.

Удальцова М. В. Социология управления: учеб. пособие. – М. : СоцИс, 2002.