Сутність соціальної діагностики

Соціальна діагностика – вивчення соціальних мотивів і причин поведінки особистості, групи та суспільства загалом; пошук соціальних детермінант процесів і явищ суспільного життя.

Поняття “соціальної діагностики” можна розуміти як:

окреме дослідження соціальної проблеми клієнта, якому соціальний працівник повинен надати допомогу;

необхідний етап будь-якого впливу в соціальній роботі, технологічний елемент соціального обслуговування;

сукупність наукових методів, які обґрунтовують правильність отриманої інформації.

Соціальна діагностика вирішує типові для неї завдання, до яких відноситься:

виявлення специфічних соціальних якостей, особливостей розвитку й поведінки об’єкта;

визначення ступеня розвитку різноманітних властивостей, їх вираженості в кількісних і якісних показниках;

опис особливостей об’єкта;

ранжування специфічних властивостей об’єкта;

вироблення рекомендацій та розроблення проектів, програм.

Отже, соціальна діагностика – це:

діяльність з розпізнавання й аналізу соціальних патологій і проблем;

процес такого аналізу з формулюванням обгрунтованого висновку про предмет роботи;

галузь соціальних наук, присвячена методам отримання знань про суспільство.

Існує широке і вузьке розуміння поняття “соціальної діагностики”:

соціальна діагностика – процес наукового виявлення і вивчення причинно-наслідкових зв'язків і взаємостосунків в суспільстві, які характеризують його соціально-економічне, культурно-правове, етично-психологічне, медико-біологічне і санітарно-екологічне становище;

вивчення відношення індивіда до соціальних цінностей суспільства, групи і т. д., дослідження сутності соціальних проблем, які створюють скрутну життєву ситуацію для індивіда, сім'ї, групи.

Соціальний діагноз має двоякий характер і стосується щодо:

стану об’єкта;

соціального процесу.

Специфіка соціального діагнозу (ССД) полягає у наступному:

визначити найбільш істотні риси і властивості, які відображають соціальний діагноз і дозволяють виділити засоби діагностичних і соціологічних способів отримання інформації;

визначити структуру і найбільш загальні функції;

уточнити сферу застосування;

класифікувати підходи і основні типи.

Вимоги до соціального діагнозу:

описувати соціальні і лише соціальні цілісності (організацію, цільову групу, окремого працівника, фрагмент зовнішнього соціального середовища) ;

спиратися на уявлення і концептуальні моделі, вироблені в рамках соціології і спеціальних дисциплан;

використовувати методи і прийоми, вироблені в рамках соціології і споріднених наук;

розглядати соціальний об’єкт через призму його приналежності до тієї, власне соціальної підсистеми, організованої системи, яка іменується соціальною організацією;

описувати соціальний об’єкт як поведінкову систему, орієнтуючись на прогнозування його поведінки в реальній ситуації.

Виділяють ряд принципів соціальної діагностики.

Принцип об’єктивності – по-перше, соціальний педагог не повинен залежати від зовнішніх факторів; по-друге, соціальний педагог повинен протистояти впливу на результати власних незнань, аберації власного життєвого досвіду. Це може блокувати корекцію соціальної патології. Вплив таких факторів може негативно відобразитись як на зборі фактів, так і на їх інтерпретації.

Принцип верифікації соціальної інформації як встановлення її достовірності. Соціальна дійсність містить багато противоріч, поодиноких фактів і випадковостей. Тому, щоб формулювати на їх основі закономірності, необхідно перевірити емпіричні дані теорією, співставляти відомості, отримані з різних каналів.

Унаслідок цього необхідно застосовувати в діагностиці й принцип системності. Всі соціальні проблеми є полікаузальними, тобто, їх зародження і розвиток визначається не однією, а декількома причинами. У зв’язку з цим для того, щоб визначити джерело і способи вирішення життєвої трудності клієнта, необхідно проаналізувати його мікросоціальне середовище, сімейні взаємостосунки, мати уявлення про інтелектуальний рівень і особливості характеру клієнта, стан його здоров’я.

Специфічним принципом діагностики можна вважати і принцип клієнтоцентризму, тобто розгляду всіх сторін соціальної дійсності, всіх зв’язків соціальної ситуації з точки зору інтересів і прав клієнта. Інші соціальні інститути захищають інтереси держави і суспільства, їх окремих закладів або організацій. Соціальний працівник – інтереси клієнта (звичайно, якщо це не входить у конфлікт із законом) і з урахуванням такої позиції будує всю свою діяльність.

У реальній дійсності всі явища і процеси знаходяться в універсальному взаємозв'язку і взаємодії, тому важливим принципом діагностики є принцип причинної обумовленості.

Принцип комплексного підходу в соціальній діагностиці полягає в необхідності обліку і аналізу всіх умов і чинників, що спричинили або сприяють виникненню певного соціального явища.

Принцип конфіденційності – нерозголошення результатів соціального діагнозу без персональної згоди на це особи, яка виступала об’єктом дослідження.

Принцип наукової обгрунтованості передбачає, що результати аналізу повинні бути валідними і надійними.

Принцип ненанесення шкоди – діагностичні результати ні в якому випадку не повинні бути використані на шкоду людині, яка досліджувалась.

Принцип ефективності – не варто пропонувати людині рекомендації, які за наслідками діагнозу для неї не корисні, можуть призвести до небажаних або непередбачуваних наслідків.

Соціальна діагностика відноситься до найбільш загальних комплексних соціальних технологій, що використовується на всіх етапах соціальної роботи і соціального обслуговування. Вивчення наукових досягнень і оволодіння навиками, які дозволяють займатися діагностичною діяльністю, відноситься до числа необхідних вмінь спеціалістів з соціальної роботи у будь-якої галузі діяльності. При проведенні діагностичних досліджень певна технологія звільняє дослідника від суб’єктивного підходу, відображає рівень компетентності спеціаліста й адекватно виражає конкретну соціальну ситуацію.

Практично соціальна діагностика використовується в різних сферах життєдіяльності людей. Спеціаліст соціальної роботи є автором або учасником прикладних психолого-педагогічних, соціологічних, економічних досліджень, займається консультуванням у вирішенні соціальних проблем, корекцією й реабілітацією, формами й методами терапевтичного впливу. Але частіше всього в діяльності соціального педагога діагностика виступає в якості вихідної, самостійної сфери діяльності. З соціальної діагностики стану клієнта повинні починатися і нею ж закінчуватися дії соціального працівника чи педагога.

Соціальна діагностика – необхідна стадія технологічного процесу, початок роботи в будь-якій сфері обслуговування, з будь-якою категорією осіб і будь-яким типом соціальних проблем. Вона ні особистісно, ні організаційно не відокремлена від інших етапів соціального втручання. Ні один соціальний педагог не займається тільки соціальною діагностикою, але кожний соціальний працівник одночасно з іншими обов’язками повинен виконувати функції соціального діагноста.

Реалістична оцінка і сформульований діагноз служать основою для ухвалення рішення, визначення стратегії і тактики діяльності.

Соціальна діагностика – це галузь соціальних знань, пов'язаних з розробкою методології і методики для точної оцінки властивостей, станів або рівня соціального розвитку, досягнутого індивідом або групою. Об'єктом діагностичної оцінки може виступати практично все – починаючи від відчуттів окремої людини, взаємодії людей, груп у певному соціумі – до аналізу соціальних інститутів, що впливають на розвиток людини або людства. Реалістична оцінка і діагноз служать основою для ухвалення рішень.

 

 

Теорії і методи соціальної роботи: підр. для студ. ВНЗ / за ред. Т. В. Семигіної, І. І. Миговича. – К. : Академвидав, 2005. – 328 с.

Тюптя Л. І., Іванова І. Б. Соціальна робота: теорія і практика: навч. пос. – К. : Знання, 2008. – 574 с.