Соціально-педагогічна компетентність спеціаліста з соціальної роботи

Соціальний працівник завжди знаходиться серед людей, серед людей, під час вирішує складні людські долі, тому є неприпустимим невігластво в сфері людських відносин, в сфері соціального захисту особи. Фахывець з соцыальноъ роботи повинен мати широкий спектр психолого-педагогічних знань, а тому соціальний працівник, це, образно кажучи, соціальний педагог, людина, яка не лише надає відповідну матеріальну допомогу, але й своєю поведінкою, мовою, усмішкою, добротою створює такий клімат навколо себе, коли людям легко дихається і легко працюється. Таким чином, соціальна педагогіка як наука має важливе значення для практичної діяльності соціального працівника, вона допомагає йому оволодіти всім спектром людських відносин, визначити і вибрати найбільш раціональний підхід до кожної особистості, позитивно вплинути на психічні, емоціонально-вольові процеси людини, надати їй належний імпульс для переборення життєвих негараздів, підтримати і зберегти здоров’я людей, які потребують соціального захисту на належному рівні.

Соціально-педагогічна компетентність соціального працівника визначається як інтегративна якість особистості майбутнього фахівця, яка характеризує його готовність до здійснення соціально-педагогічної діяльності.

Когнітивний компонент соціально-педагогічної компетентності містить у собі сукупність загальнокультурних, психолого-педагогічних і соціально-педагогічних предметних показників.

Професійно-діяльнісний компонент визначають як сукупність вмінь фахівця з соціальної роботи. На основі принципу групування вмінь, необхідних для здійснення соціально-педагогічної діяльності в початкових класах, виділяють наступні соціально-педагогічні вміння: діагностичні, комунікативні та організаційні.

Професійно-особистісний компонент являє собою значимі якості соціального працівника, згруповані в наступний спосіб:

якості, які характеризують фахівця з погляду морального регулювання поведінки;

якості, які виражають відношення до дітей;

якості, які виражають відношення до себе і майбутньої професійної діяльності;

риси і якості, які виражають відношення до професійного колективу, до клієнтів, їх оточення тощо.

Виділяють наступні рівні соціально-педагогічної компетентності соціального працівника:

оптимальний;

достатній;

критичний.

Оптимальний (високий) рівень характеризується глибокими знаннями в області соціальної педагогіки. Такому фахівцю притаманний глибокий, змістовний аналіз особливостей психічного і соціального розвитку клієнтів різного віку і соціального стану, виділення соціальних проблем клієнтів та їх правильна інтерпретація. Він володіє вмінням використовувати знання для вирішення професійних завдань, створює сприятливий психологічний клімат у групі в процесі тренінгової і консультаційної діяльності. Спілкування із клієнтом будується на основі довіри, спільна діяльність носить характер взаємодії. Такий працівник має високі моральні якості, володіє емпатією, впевненістю і високою самооцінкою. Для нього характерне творче вирішення професійних завдань, зацікавленість у соціально-педагогічному самовдосконаленні.

Достатній (середній) рівень – фахівець володіє знаннями в області соціальної педагогіки, вміє виділять найбільш помітні, найчастіше типові особливості психічного і соціального розвитку клієнтів різного віку і соціального стану. Організовує свою діяльність з опорою на найбільш активних клієнтів, в основному за окремими напрямками соціального розвитку. Спілкування здійснюється на рівні порад, особливо у проблемних напрямках. Педагогічна діяльність здійснюється відповідно до вузькопрофесійних цілей, не прагне розширювати коло професійних завдань.

Критичний (низький) рівень – працівник не усвідомлює важливості соціально-педагогічної роботи, спостерігається дефіцит знань і вмінь при вирішенні професійних завдань. Йому притаманна наявність вузькоаспектного аналізу особливостей клієнтів, діяльність не носить попереджувального характеру і спрямована лише на «виправлення». Відсутня потреба у взаємодії із клієнтами, використовується неефективний стиль спілкування з ними. Характерна несформованість адекватного уявлення про себе і про професійну діяльність, вирішення соціально-педагогічних проблем вимагає багатьох зусиль і затрат часу, подальший професійний розвиток здійснюється лише на вимогу адміністрації місця роботи.

Більшість фахівців погоджуються з тим, що об'єктом соціальної педагогіки в соціальній роботі є цілісна система соціальних відносин, а предметом – процес педагогічного впливу на соціальні взаємодії індивіда протягом всіх періодів життя і в різних сферах його мікросередовища, його багатопланової соціальної життєдіяльності. У центрі уваги соціальної педагогіки перебуває особистість, її взаємодія із соціумом, становлення людини як повноцінного члена суспільства, розвиток її сутнісних сил, дарувань, здатності до інтеграції в суспільство і адаптації у мінливих умовах соціального середовища.

У зв'язку з тим, що останнім часом підсилюється соціально-педагогічна спрямованість професійної діяльності фахівців соціальної роботи, соціально-педагогічна компетентність соціального працівника стає базову моделлю, яка є основою для розробки загальної моделі компетентності соціального працівника. Соціально-педагогічна компетентність трактується як сукупність знань, умінь, навичок і особистісних якостей соціального працівника, яка характеризує готовність фахівця здійснювати соціально-педагогічну діяльність і реалізовувати соціально-педагогічні функції. Компонентний склад соціально-педагогічної компетентності обумовлений специфікою формування соціально-педагогічної компетентності в соціальній роботі, що створює сприятливі умови для підготовки висококваліфікованого, компетентного фахівця. При моделюванні соціально-педагогічної компетентності соціального працівника застосовують рівневий підхід, який, з огляду на багатокомпонентний склад соціально-педагогічної компетентності, вимагає поліпараметричних характеристик. Існуючі рівні соціально-педагогічної компетентності носять еталонний характер, є ідеальною моделлю, порівняння з якою стає рушійною силою розвитку професійних якостей.

 

 

Безпалько О. В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. – К. : ЦНЛ, 2003. – 134 с.

Беляева Л. А., Беляева М. А. Категории «социальная работа» и «социально-педагогическая деятельность» в их взаимосвязи // Понятийный аппарат педагогики и образования / отв. ред. М. А. Галагузова. – Вып. 3. – Екатеринбург: изд-во «Св-96», 1998. – 139 с.

Бурая Н. П. Соціальна робота: Навч посібник. – Харків: ун-т внутрішніх справ, 1996. – 104 с.

Коваль Л. Г., Звєрєва І. А., Хлєбік С. Р. Соціальна педагогіка / Соціальна робота: Навч. посібник. – К. : ІЗМН, 1997. – 392 с.

Малько А. О. Соціальна педагогіка: Основи соціальної педагогіки: конспект лекцій. – X., 1998. – 48 с.

Мудрик А. В. Социальная педагогика. – М. : Академия, 2000. – 200 с.

Соціальна педагогіка / за ред. А. Й. Капської. – К. : Лібра, 2000. – 434 с.

Тюптя Л. Т., Іванова І. Б. Соціальна робота: теорія і практика. – К., 2005. – 408 с.