Безпека життєдіяльності

 

Лекція №1. Вступ

Модуль І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Блок 1.1. Лекція №2. Безпека життєдіяльності як категорія.

Блок 1.2. Лекція №3. Системний аналіз у безпеці життєдіяльності

Блок 1.3. Лекція №4. Ризик як оцінка небезпеки

Модуль 2. ЛЮДИНА ЯК ЕЛЕМЕНТ СИСТЕМИ 

„ЛЮДИНА–ЖИТТЄВЕ СЕРЕДОВИЩЕ”

Блок 2.1. Лекція №5. Людина як біологічний та соціальний суб`єкт

Блок 2.2. Лекція №6. Фізіологічні особливості організму людини

Блок 2.3. Лекція №7. Психологічні особливості людини

Модуль 3. НЕБЕЗПЕКИ, ЩО ВЕДУТЬ ДО НАДЗВИЧАЙНИХ

СИТУАЦІЙ І ЗАХОДИ ЗМЕНШЕННЯ ЇХ НАСЛІДКІВ

Блок 3.1. Лекція №8. Природні небезпеки

Блок 3.2. Лекція №9. Небезпеки техногенного характеру

Блок 3.3. Лекція №10. Соціально-політичні небезпеки

Блок 3.4. Лекція №11. Комбіновані небезпеки

Блок 3.5. Лекція №12. Небезпеки в сучасному урбанізованому

середовищі

Модуль 4. БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ

НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ

Блок 4.1. Лекція №13. Запобігання надзвичайним ситуаціям

Блок 4.2. Лекція №14. Організація усунення негативних наслідків

надзвичай-них ситуацій

Модуль 5. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ

ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Блок 5.1. Лекція №15. Правові основи безпеки життєдіяльності

Блок 5.2. Лекція №16. Нормативні й організаційні засади

впровадження безпеки життєдіяльності

Блок 5.3. Лекція №17. Управління в галузі безпеки життєдіяльності

Блок 5.4. Лекція №18. Нагляд за безпекою життєдіяльності

 

 

План

1. Історія розвитку та етапи формування БЖД як науки.
2. Зусилля Уряду України по подоланню глобальної соціоекологічної ситуації.
3. Місце „Безпеки життєдіяльності” серед наук.

 

Проблема захисту людини від небезпек постала водночас з появою на Землі людства. Протягом усієї історії цивілізації кожна окрема людина дбала про власну безпеку та безпеку своїх близьких, так само як і людству доводилося піклуватися про безпеку свого існування.

Первісна людина була тісно зв'язана з природою. Наші предки не просто поклонялися рослинам, тваринам, птахам, сонцю, вітру, воді тощо, а й використовували свої знання про них для життя в єдності з природою, оскільки саме природні небезпеки становили найбільшу загрозу.

Другою групою небезпек, які почали становити загрозу людині з часу існування її на нашій планеті, були дії інших людей. Війни, збройні конфлікти, вбивства, викрадення, погрози, терористичні акти та інші насильства супроводжували і в наш час продовжують супроводжувати розвиток суспільства.

Третьою на Землі була започаткована група небезпек, що походять від об'єктів, створених людьми, так званих антропогенних чинників: машин, хімічних та вибухових речовин, джерел різного роду випромінювань, макро- та мікроорганізмів, тощо. Ці небезпеки пов'язані з прагненням людини глибше пізнати себе й навколишній світ, створювати матеріальні блага і, як це не парадоксально, з пошуком більшої небезпеки.

Протягом усієї своєї історії людство прагне зробити життя зручним. У людському прагненні до пізнання дуже часто засоби витісняють мету, людина стає додатком до створеного нею, а її ж творіння становлять загрозу для неї самої.

Можна навести чимало прикладів, які, здавалося б, свідчать про те, що завдяки набутим знанням з розвитком цивілізації рівень безпеки людей зростає. Людство подолало епідемії тифу, холери, віспи, чуми, поліомієліту. Середня тривалість життя у розвинених країнах світу вже наближається до 80 років і продовжує зростати. Цих результатів досягнуто завдяки розвитку медицини, що сягає своїми коренями часів Гіппократа (460-370 рр. до н.е.), який здійснив реформу античної медицини, і Аристотеля (384-322 рр. до н.е.), який вже в ті далекі часи вивчав умови праці.

Однією з найнебезпечніших галузей людської діяльності була і залишається в багатьох країнах, в тому числі в Україні, гірнича справа. Останні свідчення цьому — постійна гибель українських гірників у шахтах Донбасу. Тому вже з часів середньовіччя вчені досліджували небезпеки, пов'язані з гірничодобувною справою. Георг Агрікола (1494-1555 рр.) у 1545 р. першим зробив запис про випадок виділення та вибуху рудникового газу. Відомому лікарю епохи Відродження Парацельсу (1493-1544 рр.), який теж вивчав небезпеки, пов'язані з гірничою справою, належать слова: «Все є отрута і все є ліки. Лише певна доза робить речовину отрутою чи ліками». Цей вираз можна вважати основою принципу нормування шкідливих речовин, який використовується і дотепер.

Значний внесок у справу розвитку безпеки праці зробив М.В.Ломоносов (1711-1764рр.). У 1763 р. він видав трактат з основ металургії та рудних справ, у якому розглянув різні питання гігієни та безпеки праці  гірників, організації їх праці та відпочинку, укріплення ґрунтів, відведення рудникових вод, небезпечних концентрацій газу та пилу, раціональності одягу.

У 1847 р. А.М.Нікітін видав книгу «Хвороби робітників із зазначенням попереджувальних заходів», де описав заходи, що мають попереджувати професійні захворювання та аварії.

У ХІХ-ХХ ст. у зв'язку з інтенсивним розвитком промисловості проблемами безпеки на виробництві займалося багато вчених. Відзначимо насамперед учених, діяльність яких пов'язана з Україною. Це перший ректор Харківського технологічного і Київського політехнічного інститутів В.Л.Кирпичов (1845-1913рр.), який у своїх працях пов'язав питання безпеки промислового обладнання з теоретичними питаннями прикладної механіки та опору матеріалів, і академік АЛ.Скочинський (1874-1960рр.), який зробив великий внесок у розвиток техніки безпеки на вугільних шахтах.