Об'єкт, предмет вивчення і завдання психології праці

 

1. Об'єкт, предмет вивчення і завдання психології праці

2. Категорії «діяльність» і «праця» у психології

3. Взаємозв'язок психології праці з іншими дисциплінами

4. Історія зарубіжної психології праці

Список використаної літератури

 

 

Під об'єктом науки найчастіше розуміється область реальності, на вивчення якої спрямована дана наука. Предметом називають ті сторони реальності, якими представлений у даній науці її об'єкт, який є областю інтересу вчених у даний історичний період. У психології праці вчені частіше говорять про її предмет і рідше – про її об'єкт, а характеризуючи дисципліну, використовують поняття «комплекс наук про працю». Психологія праці є саме науковою дисципліною – як галузь психології, яка вивчає умови, шляхи і методи науково обгрунтованого вирішення практичних завдань в області функціонування і формування людини як суб'єкта праці. [7, c. 25]

Праця у вітчизняній психології розглядається як процес, у якому людина, за допомогою своєї діяльності, опосередковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою. Праця – це свідома діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб суспільства і особистості.

У широкому змісті психологією праці називають комплекс наукових дисциплін про працю як культурну і соціальну активність людини, яка виступає в якості її суб'єкта, її ключового компонента, «системоутворюючого фактора».

У вузькому змісті психологія праці – це комплекс наукових дисциплін про працю як процес функціонування і розвитку людини (суб'єкта праці), окремого індивіда, про теоретико-методологічні, психофізіологічні і психологічні основи праці, психологічні характеристики конкретної професійної діяльності, професійно важливі якості окремого індивіда як суб'єкта праці, професійні кризи, деформації і захворювання.

Об'єкт психології праці – праця як соціальна активність людини як суб'єкта трудової діяльності. [7, c. 29]

Предмет психології праці – це процеси, психологічні факти і закономірності, які породжені трудовою діяльністю людини, її розвитком і функціонуванням як індивіда, суб'єкта, особистості та індивідуальності.

Головне завдання психології праці – вивчати і допомагати людині будувати оптимальну мотивацію і змістовну насиченість праці. [6, с. 22]

 

 

У сучасній психології використувується декілька підходів до визначення категорій “праці” і “діяльності”, але найбільш поширеними є концепції А. Н. Леонтьєва та С. Л. Рубінштейна.

Концепція діяльності А. Н. Леонтьева названа «теорією діяльності», а пізніше – «діяльнісним підходом». Діяльність розглядається А. Н. Леонтьєвим як система (а не сукупність реакцій), включена у суспільні відносини, як процес, у якому відбувається взаємний перехід між полюсами «суб'єкт-об'єкт». Суспільні умови життя людини задають мотиви і цілі її діяльності, її засоби і способи, тобто суспільство створюється діяльністю складаючих його індивідів. Основною характеристикою првці при цьому є предметність, яка зумовлює предметний характер образів, потреб, емоцій і почуттів людини. Поняття діяльності пов'язане з поняттям мотиву, тобто предметом діяльності є її реальний мотив. Складовими праці є дії-процеси, які підлягають уявленню про той результат, який має бути досягнутий, тобто процеси, які підлягають свідомій меті. Розвинена діяльність здійснюється через сукупність дій, які підпорядковуються цілям, виділеним із загальної мети, при цьому роль загальної мети виконує усвідомлений мотив, який перетворюється, завдяки його усвідомленню, на мотив-мету. [7, c. 30]

Концепція С. Л. Рубінштейна будується на більш складних зв'язках різнопланових компонентів схеми «рух-дія-операція-вчинок» з цілями, мотивами і умовами діяльності її суб'єкта. У центрі всіх різнопланових відносин перебуває дія «одиниці», «осередку» психології. Адекватність використання вироблених суспільством способів забезпечується індивідуально-психологічними механізмами і припускає процесуальність, співрегуляцію індивіда з дійсністю. Акцентування уваги на активній ролі суб'єкта діяльності перетворює цю концепцію на діяльнісно-процесуальний» підхід. [7, c. 31]

Основним видом людської діяльності є праця, головні характеристики якого також визнаються характеристиками професійної (предметної) діяльності, проте остання, щоб вважатися саме працею, а не просто певною діяльністю суб'єкта, повинна відповідати наступним психологічним ознакам праці:

свідоме передбачення соціально цінного результату;

усвідомлення обов'язковості досягнення соціально фіксованої мети;

свідомий вибір, застосування, удосконалення або створення знарядь і засобів діяльності;

усвідомлення міжособистісних виробничих залежностей і відносин («живих» і опредметнених) /

Таким чином, праця – це завжди діяльність, але не кожна діяльність може бути названа працею, праця – не завжди професійна діяльність (наприклад, суспільно корисна праця, праця з догляду за дитиною, за хворим), а професійна діяльність не завжди є працею (псевдодіяльність, діяльність з нульовим соціально значимим змістом).

 

 

Відзначаючи інтегральний характер дисципліни і нечіткість меж між психологією праці та іншими суміжними дисциплінами, виділяють три категорії наук, які характеризуються різним ступенем взаємозв'язку із психологією:

економіка праці, соціологія праці, фізіологія праці, гігієна праці, області медицини, пов'язані з вивченням професійних захворювань та експертизою працездатності, професійна педагогіка;

технічні дисципліни, предметом яких є теорія, розрахунок і конструювання машин і приладів, тобто оснащення трудових процесів;

області об'єктів людської діяльності – біологічні, технічні, знакові, соціальні системи, мистецтво. [3, c. 25]

Особливості розуміння і вивчення праці та її суб'єкта в різних науках відбиваються у їх понятійному апараті, наприклад, філософія і політична економія використовують поняття суб'єкт праці, об'єкт праці, знаряддя праці, процес праці, необхідна праця, упредметнена праця і т. д. ; соціологія праці: праця як процес, який формує людину і суспільство, функції суспільної праці, соціальні фактори вибору професії, праця в умовах технічного прогресу, відношення до праці тощо; економіка праці: трудові ресурси, продуктивність, організація праці, нормування, оплата, планування праці та ін. ; законодавство про працю: трудовий договір, тривалість робочого дня, відпустка, обов'язки, права, пільги різних категорій працівників, процедури трудових суперечок; фізіологія, гігієна праці, виробнича санітарія: режим праці і відпочинку, працездатність.

Таким чином, аналіз змісту значеннєвих категорій і робочих понять відбиває певну однобічність відображення в різних науках феноменів людської праці, оперуючи при цьому знеособленим суб'єктом. Людина як активний суб'єкт діяльності (праці) у сукупності своїх соціальних, психологічних, фізіологічних, анатомічних особливостей найбільш повно представлена лише в психології праці, яка інтегрує досягнення природних і гуманітарних наук.

 

 

Становлення психології праці датується 1879 р., коли створена В. Вундтом перша у світі психологічна лабораторія стала Міжнародним центром експериментальної психології. Вивчення окремих психічних функцій у ній послужило поштовхом для розробки аналітичного і синтетичного методів дослідження і визначило основні підходи до оцінки професійної придатності.

Становлення психології праці як самостійної наукової і прикладної дисципліни багато в чому було підготовлено рядом законоположень про працю, її безпеку і гігієну, захист праці дітей, захист трудящих у випадках каліцтва, прийнятих у промислово розвинених країнах Європи наприкінці XIX ст.

Швидке розширення масштабів виробництва вимагало наукових знань про управління, резерви зниження собівартості продукції. Класиком наукового управління став американський інженер Ф. Тейлор, який сформулював ряд принципів наукового управління, базованих на психологічному підході. А. Файоль у Франції, Л. Урвік в Англії розвивали теорію управління організацією, виступаючи одночасно в ролі успішних практиків, консультантів, теоретиків. У 1927-1933 р. у ході досліджень на заводі Хоторна компанії «Вестерн електрик» Е. Мейо і Ф. Ротлісбергер виділили важливу роль соціально-психологічних факторів у діяльності робітників. Нові ідеї управління персоналом одержали подальший розвиток у роботах М. Фоллет, Д. Мак-Грегора, А. Маслоу, Ф. Герцбергера та ін.

У 1950-1960-і рр. під впливом ідей теорії систем і методів структурно-функціонального аналізу формується й інший напрямок – школа соціальних систем. Її представники – Ч. Бернар, Г. Саймон, Ф. Селзник й ін. – розглядають організацію як систему з такими компонентами, як «індивід», «формальна структура», «неформальна структура», «статуси», «ролі», «фізичне й соціальне оточення». У 1960-1970-і рр. оформляється сучасний «ситуаційний підхід». Його лідери – Р. Моккер, Дж. Вудсворд, Д. Ломбард й ін. – розвинули ідеї ситуаційних, імовірнісних факторів управління. [7, c. 43]

Психологія праці – спочатку індустріальна (промислова, професійна) психологія, або психотехніка, – активно розвивалася і у плані вивчення діяльності безпосередніх виконавців – робітників.

В 1908 р. у Бостоні Ф. Парсон відкрив перше бюро консультації молоді з вибору професії. У 1923 р. у США відкрито Національну асоціацію професійного консультування. У Німеччині на початку 1920-х рр. функціонували більше 500 бюро профконсультування населення. У Франції в 1896 р. А. Біне і В. Анрі розробили методи оцінки розумових здібностей («коефіцієнт інтелекту» – IQ), одна із цілей яких – забезпечення класно-визначеної форми загального початкового навчання населення як першого етапу професійної підготовки кадрів для промисловості. [7, c. 45]

Соціальні катаклізми (Світові війни, економічні депресії) не тільки не перервали поступального розвитку психології праці, але, навпаки, зіграли роль передумов і каталізаторів розвитку дисципліни. У США індустріальна психологія одержала широке поширення завдяки успішному досвіду комплектування підрозділів американської армії в період Першої світової війни. Ще більш масштабного досвіду і авторитету психології праці набула при комплектуванні армій у період Другої світової війни.

Сьогодні психологія праці у зарубіжних країнах стоїть на чільному місці при професійному відборі, тісно інтегруючись з організаційною, соціальною та класичною психологією.

 

 

Крушельницька Я. В. Фізіологія і психологія праці: Навч. посібник. – К. : КНЕУ, 2000. – 232 с.

Леонова А. Б., Чернишева О. Н. Психологія праці і організаційна психологія: «Сучасний стан і перспективи»: Хрестоматія. – К. : Освіта, 1995. – 683 с.

Лукашевич Н. П. и др. Психология труда. – К. : МАУП, 2004. – 112 с.

Пряжников Н. С., Пряжникова Е. Ю. Психология труда: уч. пос. для вузов. – М. : Академия, 2001. – 480 с.

Самоукина Н. В. Психология и педагогика профессиональной деятельности. – М. : ЭКСМО, 2000. – 281 с.

Тимош І. М. Основи фізіології та психології праці. – Тернопіль: Економічна думка, 1999. – 167 с.

Толочек В. А. Современая психология труда: учеб. пос. – СПб. : Питер, 2006. – 479 с.