Конструкції з чужою мовою в науковому тексті

У статті йдеться про один із аспектів формування мовної культури дослідника, акцентовано на конструкціях із чужою мовою в науковому тексті. Подано різні витлумачення відповідного лінгвістичного явища, окреслено проблемні моменти, пов’язані з потрактуванням тих чи тих його різновидів, засвідчених у науковому тексті. Основну увагу зосереджено на дослівному / трансформованому відтворенні чужих висловлень чи думок (прямій / непрямій цитації). Окреслено їхнє функційне призначення.

Ключові слова: науковий текст, пряма мова, цитата, непряма мова, чуже висловлення.

 

Проблема та її зв’язок з науковими та практичними завданнями. На сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки спостерігається зацікавлення вивченням проблем наукового тексту. Це значною мірою зумовлено як зростанням ролі науки в житті суспільства, так пошуками нових підходів до формування професійної компетентності. У такому разі наголошують не лише на методологічній, але й на мовній культури дослідника, адже, як справедливо зауважують вітчизняні вчені, мовна якість наукової продукції суттєво впливає на її теоретичну і практичну цінність. Щоправда, сучасний рівень наукової мовної культури перебуває далеко не на високому (а подекуди й не на належному) рівні. Попри значні зусилля щодо підвищення культури наукової української мови, попри появу великої кількості відповідних праць, що репрезентують ті чи ті аспекти наукового дискурсу, чимало питань висвітлюється лише принагідно. З-поміж них, гадаємо, на окрему увагу лінгвістів заслуговує категорія конструкцій із чужою мовою (чужим мовленням). Україністика потребує комплексного дослідження таких конструкцій, їх ґрунтовного та всебічного вивчення загалом та в різних зразках наукових текстів зокрема.

Аналіз досліджень та публікацій; постановка завдання. Назване явище свого часу неодноразово привертало увагу як вітчизняних, так і зарубіжних науковців (Б. Ардентов, М. Бахтін, Т. Вавринюк, В. Волошинов, В. Виноградов, Є. Отін, В. Рінберг, Г. Рустамова, Н. Сахарова, В. Топоров, Л. Шитик, К. Шульжук та ін.). Лінгвістичний аналіз конструкцій із чужою мовою (чужим мовленням) здійснювали на прикладі різних функційних стилів, передовсім художнього та публіцистичного. Деінде натрапляємо на праці, у яких представлено функційний аспект «чужої мови» в науковому тексті. Однак такі дослідження, по-перше, виконані не на українськомовному матеріалі, по-друге, репрезентують вибіркову царину наукових знань, скажімо, лінгвістичну (С. Малихіна), по-третє, зосереджують увагу на окремих різновидах, наприклад, цитуванні (Ю. Алейникова).

Завдання запропонованої публікації – окреслити проблемні моменти у витлумаченні певних різновидів конструкцій із чужою мовою (чужим мовленням), використовуваних у науковому тексті, з’ясувати особливості прямої / непрямої цитації.

Викладення матеріалу та результати. Конструкції з чужою мовою (А. Багмут), або чужим мовленням (К. Шульжук), витлумачують переважно як різні способи передачі висловлень чи думок якоїсь особи, уведених в авторський текст.

План вираження та план змісту таких конструкцій залежать від ситуації спілкування: з одного боку, чужа мова має характер прямої цитації, коли автор новоствореного тексту дослівно повторює чужі слова чи думки, тобто повністю зберігає зміст і форму першоджерела; з іншого, – вона, проголошуючи ту чи ту «чужу ідею», передає план змісту, модифікуючи форму. У першому разі зазвичай говорять про форми прямої передачі чиїхось висловлень чи думок (пряма мова), у другому – про форми непрямої передачі (непряма мова).

У підходах до трактування прямої / непрямої мови науковці здебільшого є одностайними. Проте форми передачі чужої мови не обмежуються згаданими різновидами. До того ж саме з науковими текстами пов’язують специфічні конструкції, кваліфіковані цитатами. Твердження про те, що цитати вводять у текст, зокрема науковий, для підтвердження думки автора авторитетним джерелом, не викликає жодних сумнівів. Але потрактування прямої мови та цитати як різновидів конструкцій із чужою мовою є дещо суперечливим. Якщо пряма мова є дослівно, точно відтвореним чужим висловленням зі збереженням змісту і всіх мовних особливостей (лексичних, граматичних, стилістичних), то чим тоді вона відрізняється від цитати? (пор. : цитата – дослівно переданий уривок із якогось твору, що наводиться іншим автором для підтвердження чи пояснення своєї думки). Цілком очевидно: поняття «пряма мова» і «цитата», не будучи абсолютно тотожними, у межах наукового дискурсу є взаємозамінними, синонімічними, хоч, згідно з традицією, перевагу щодо використання надають останньому, що, власне, зумовлено особливостями його потрактування. І пряму мову, і цитату можна кваліфікувати як точне, дослівне відтворення чужого висловлення, яке здебільшого супроводжується так званими словами автора, що містять інформацію про адресанта прямої мови (прямої цитації), іноді про обставини чи джерело фіксації. Таке витлумачення містить і інші суперечності та спонукає до розмірковувань стосовно пошуків нових підходів до окреслення диференційних ознак аналізованих різновидів конструкцій із чужою мовою, насамперед цитати, або цитування. Відштовхуючись від лексичного значення слова дослівний – «який слово в слово відповідає першоджерелу; абсолютно точний, буквальний», – важко погодитися з думкою, що цитати з іншомовних джерел можна наводити як мовою оригіналу, так і в перекладі. Адже, як відомо, одиниці кожної мови вирізняються своєю національною специфікою, тому, перекладаючи текст, не можна «слово в слово» зберегти його форму. Звідси, відповідно, варто було б говорити не тільки про дослівне, а й про трансформоване відтворення чужих висловлень чи думок (останнє засвідчує використання змісту чужого висловлення чи думки зі суттєвою модифікацією форми). Причому трансформацію чужої мови можна ілюструвати як іншомовними, так і українськомовними зразками (наприклад, українськомовний фрагмент авторитетного висловлення чи думки зазнає лексичних чи граматичних модифікацій).

Відтак у науковому тексті актуалізується ще один різновид конструкцій із чужою мовою, кваліфікований як непряма мова – уведене в авторський текст чиєсь висловлення, що характеризується модифікованим планом вираження і збереженим планом змісту. Зазвичай при непрямій мові послуговуються формою з’ясувальної підрядної частини, супроводжуваної головною, у структурі якої наявний предикат, що йому належить організовувальна роль (наприклад, зазначає, наголошує, переконує, зауважує, акцентує, пояснює і т. ін.). На відміну від дослівного відтворення фрагмента того чи того тексту, маркованого зазвичай лапками та покликанням на автора й відповідне джерело, трансформоване чуже висловлення в різних наукових жанрах супроводжується лише покликанням на авторитетне джерело та його автора.

Наявність / відсутність графічних засобів виокремлення дає змогу диференціювати цитування як експліцитне (виражене) та імпліцитне (приховане).

Конструкції з чужою мовою в наукових текстах зорієнтовані на максимально точну та об’єктивну репрезентацію й популяризацію наукової інформації. Будучи структурним елементом композиційної організації будь-якого наукового тексту, забезпечують його формально-змістову зв’язність (когерентність). Від вмотивованої, дозованої, поданої в логічній послідовності прямої / непрямої цитації великою мірою залежить і цінність тієї чи тієї авторської праці, оскільки відповідні конструкції демонструють ставлення суб’єкта наукового пізнання до знань, отриманих попередниками у відповідній науковій царині.

Конструкції з чужою мовою використовуються на різних етапах створення наукового тексту й у різних його структурних компонентах: їх присутність уможливлює маніфестацію наявних теорій, ідей, гіпотез, методів і методик, напрямків, позицій і т. ін., сприяє окресленню проблемних ситуацій та пошуку шляхів їх розв’язання, експлікує ключові поняття, критично оцінюючи їх, конкретизує зміст і т. ін. Особливості функціонування конструкцій із чужою мовою в науковому українськомовному тексті потребують скрупульозного вивчення.

Висновки та напрямок подальших досліджень. Сучасні наукові тексти характеризуються потужним інформаційним потенціалом, що вимагає високого рівня наукової підготовки. Якість виконання наукової праці залежить не лише від методологічної, але й мовної культури. Культура української наукової мови повинна стати об’єктом різних лінгвістичних студій (передовсім дисертаційних праць). У зв’язку з цим на окрему увагу заслуговують конструкції із чужою мовою, яким в організації наукового тексту належить досить суттєва роль. Попри принагідне їх опрацювання залишається чимало недосліджених аспектів. На основі розмаїтого фактичного матеріалу слід комплексно і системно дослідити всі функції й особливості конструкцій із чужою мовою в різних жанрах наукового тексту.