Соціальна підтримка дітей з особливими потребами

Актуальність проблеми. Діти-інваліди є в усіх країнах світу, їхня кількість є значною і продовжує зростати. Причини й наслідки інвалідності різняться в залежності від країни. Це пояснюється різними соціально-економічними умовами та засобами державної допомоги громадянам, особливо дітям зі специфічними потребами.

Сучасна політика у відношенні дітей-інвалідів є результатом розвитку суспільства. Багато в чому ця політика відображає загальні умови життя та соціально-економічну політику держави. Невігластво, зневажання, упереджене ставлення та страх ось ті соціальні фактори, що протягом усієї історії були перешкодою для нормального розвитку дітей-інвалідів та призводили до ізоляції як самих хворих, так і їх родин.

За даними ООН в світі нараховується 450 мільйонів людей з порушеннями психічного та фізичного розвитку. Це складає 1/10 від загального населення нашої планети. Статистика ВООЗ свідчить, що 3% усіх дітей народжуються з порушеннями розумового розвитку та 10% з іншими психічними й фізичними вадами. Загальна кількість дітей з обмеженими можливостями сягає 200 мільйонів.

Загальновідомо, що базовими характеристиками здоров’я населення, поряд з демографічними, є показники інвалідності. Значення цих показників настільки велике, що деякі автори розглядають їх в контексті репродуктивних збитків суспільства. Проблема інвалідності з дитинства є однією з найгостріших не лише в педіатрії, але й у соціальній програмі суспільства. Свідченням цьому є прийняті в Україні за останні роки законодавчі та нормативні документи щодо охорони здоров я жінок і дітей, які визначають стратегію і тактику державних органів у вирішенні медико-соціальних проблем.

На сьогодні в Україні, як і в усьому світі, інвалідність розглядають як біосоціальне явище, а інваліда як особу зі стійкими порушеннями функцій організму, що зумовлені захворюваннями, є наслідками травм, вродженими дефектами і призводять до обмежень життєдіяльності, у тому числі й працездатності, і спричиняють необхідність надання медико-соціальної допомоги та юридичного захисту. Серед дитячого контингенту інвалідів необхідним є найбільш повне відновлення втрачених функцій для забезпечення виховання, професійної орієнтації та підготовки, тобто для отримання оптимальної соціальної інтеграції у суспільство.

За звітними даними в Рівненській області дітей-інвалідів до 16 років, що знаходяться під наглядом лікувально-профілактичних закладів системи МОЗ України 4946 осіб, або 204,4 на 10 тисяч дитячого населення. В інтернатних закладах різних міністерств і відомств станом на 01.01.2002 р. знаходилося 299 дітей-інвалідів. Наведені цифри свідчать про те, що наша область стоїть на першому місці в Україні по інвалідизації дітей. При цьому в Україні лише в трьох областях відсутні центри медико-соціальної адаптації дітей з органічними ураженнями нервової системи (Харківська, Запорізька та Рівненська).

Мета курсової роботи – охарактеризувати стан справ у країні стосовно соціальної підтримки дітей з особливим потребами, проаналізувати основні напрямки соціальної роботи з ними і визначити рекомендації щодо покращення існуючої ситуації.

Об’єкт дослідження – діти з особливими потребами як об’єкт соціальної роботи.

Предмет дослідження – особливості психолого-педагогічного консультування дітей з особливими потребами.

Відповідно до мети, об’єкта і предмета дослідження визначено наступні завдання:

• вивчити історичний досвід соціально-педагогічної діяльності з дітьми з особливими потребами;
• проаналізувати шляхи інтеграції дітей з особливими потребами у суспільство;
• дати характеристику сучасній системі підготовки педагогів до роботи з дітьми з особливими потребами;
• висвітлити особливості психологічного консультування дітей з особливими потребами
• розробити практичну модель формування компетентності дітей з особливими потребами.

Проблемами виховання, соціальної підтримки і соціалізації дітей з обмеженими можливостями займалося багато вітчизняних фахівців. Зокрема, питання соціальної інтеграції дітей з особливим потребами у сусільство досліджуються у роботах Заплотинської Н. “Передумови формування компетентності дітей з особливими потребами”, Сварника М. “Найважливіші пріоритети для дітей із особливими потребами”, Стадієнко Н. “Шляхи інтеграції дітей з особливими потребами у суспільство”, Стрижеус С. “Досвід та проблеми включення дітей з особливими потребами” тощо.

Проблематиці особистісного розвитку дітей з особливими потребами присвячені роботи Артемова Л. “Задоволення особливих потреб дитини у спілкуванні з однолітками”, Левінець Н. “Роль засобів народної педагогіки в роботі з дітьми, які мають особливі потреби”, Скрипника Т. “Розвиток особистості в процесі інтеграції дитини з особливими потребами”, Марчук Т. “Батькам про розвиток дітей, які потребують особливої уваги” та ін.