Мороз Олексій Григорович

 

Мороз Олексій Григорович – академік АПН України, доктор педагогічних наук, професор. Народився 14 січня 1940 р. у с. Новоселиця Катеринопільського р-ну Черкаської обл. 1 грудня 2007 р. передчасно пішов із життя.

Після закінчення Київського державного педагогічного інституту імені О.М. Горького в 1967 р. вчителював у Розсоховатській СШ Катеринопільського р-ну та Юрківській СШ Звенигородського р-ну на Черкащині. 

Після навчання в аспірантурі Київського державного університуту ім. Т.Г. Шевченка на кафедрі педагогіки вищої школи в 1972 р. захистив кандидатську дисертацію «Шляхи забезпечення наступності в самостійній навчальній роботі учнів середньої загальноосвітньої школи і студентів ВУЗу» і повернувся працювати у КДПІ імені О.М. Горького спочатку асистентом кафедри методики викладання фізики, потім старшим викладачем, доцентом, заступником декана фізико-математичного факультету, головою місцевкому, завідувачем лабораторією наукових основ вищої педагогічної освіти, завідувачем кафедри наукових основ управління загальноосвітньою школою, деканом педагогічного факультету.

Захистив докторську дисертацію, присвячену проблемі адаптації молодого вчителя.

У 1992 р. обраний дійсним членом Академії педагогічних наук України. Протягом наступних років брав активну участь у розбудові національної освіти: плідно працював заступником міністра освіти України, був директором Інституту післядипломної освіти Національного ун-ту імені Т.Г. Шевченка.

 

 

В управлінні процесом підготовки майбутнього вчителя Мороз виокремлював дві групи проблем. Перша зумовлена особливостями відносин системи педагогічної освіти із зовнішнім середовищем; друга пов'язана з процесами, що відбуваються всередині неї. До зовнішніх факторів належить насамперед дія об'єктивних закономірностей соціального розвитку; внутрішні ж фактори визначають рух системи педагогічної освіти до цілісності й характеризуються взаємозв'язком і взаємозумовленістю закономірностей її розвитку й функціонування, внутрішньосистемними суперечностями та специфічними принципами їх розв'язання в процесі управління фаховою підготовкою освітян.

Найпродуктивнішими щодо систематизації різноманітних функцій управління в системі педагогічної освіти є, на нашу Мороза, розгляд на базовому, безпосередньо управлінському, рівні особливостей планування, організації та контролю за ходом підготовки майбутніх педагогічних працівників. Планування системи педагогічної освіти для її вдосконалення, переведення на вищий щабель цільового функціонування в суспільстві значною мірою залежить від низки економічних, політичних, соціокультурних, правових та інших чинників, їх вплив зумовлює необхідність розроблення сучасної психолого-педагогічної моделі педагога з урахуванням його спеціальності й освітньо-кваліфікаційного рівня, на основі яких мають розроблятися державні стандарти педагогічної освіти й здійснюватися підготовка спеціалістів в Україні. Нова генерація педагогічних кадрів має бути не лише сама готовою до педагогічної діяльності в нових соціально-економічних і політичних умовах, а й здатною готувати молодь до праці та життя в період утвердження української державності, відродження і примноження національно-духовних цінностей, запровадження ринкових економічних механізмів. 

Демократизація суспільства зумовлює розроблення демократичного механізму управління в педагогічних навчальних закладах на засадах гуманізації та гуманітаризації, що веде до розвитку їх самостійності. Водночас процес демократизації нерозривно пов'язаний із зростанням самосвідомості, політичної культури й активності людей. Соціокультурні фактори значною мірою також визначають зміст підготовки вчителя. Це зумовлює необхідність формування національної самосвідомості майбутніх педагогів на основі ґрунтовного вивчення історії України та її місця у світовому історичному поступі, пізнання національних традицій і усвідомлення культурної самобутності свого народу, підвищення мовленнєвої культури щодо своїх рідномовних обов'язків і утвердження в освітньому просторі української мови як державної тощо.

Загострення Глобальних економічних проблем нагально ставить на порядок денний необхідність формування екологічної культури майбутніх вихователів, опанування природоохоронною та рекреаційною діяльністю, розвитку навичок творчого використання дозвілля й дотримання здорового способу життя. 

В умовах гуманізації та демократизації всього суспільного життя посилюється роль психологічної культури спеціаліста з вищою освітою. Це зумовлює, зокрема, завдання формування у студентів — майбутніх педагогів комунікативних умінь, здатності спілкуватися з дітьми на основі принципів взаєморозуміння та взаємоповаги, готовності конструктивно розв'язувати конфліктні ситуації, що виникають у педагогічній взаємодії. 

Організаційно-педагогічною основою управління процесом підготовки вчителя є сукупність мети, завдань, принципів, функцій, методів, які Мороз розглядав на трьох рівнях: різноступенева педагогічна освіта в Україні, педагогічний навчальний заклад і педагогічний процес у вищій педагогічній школі. Такий підхід, дає змогу прогнозувати перспективи розвитку педагогічних навчальних закладів, поліпшувати матеріально-технічне та правове їх функціонування, сприяти вдосконаленню науково-методичної роботи, розробляти шляхи вдосконалення підготовки й перепідготовки педагогічних кадрів, а також організувати ефективну профорієнтаційну роботу з обдарованими випускниками шкіл і здійснити на належному рівні прийом абітурієнтів до педагогічних навчальних закладів.

Системний підхід до аналізу педагогічних явищ має передумовою налагодження зв'язку між змістом, засобами й формами навчання, а також між навчальною та позанавчальною діяльністю студентів на всіх етапах їх педагогічної освіти. У цьому разі поняття системності включає як його основну ознаку чітку наступність цілісного педагогічного процесу, коли на кожному новому етапі педагогічної освіти відбувається поглиблення, розширення й ускладнення завдань професійно-педагогічної освіти майбутнього вчителя. 

Реалізація принципу наступності збагачує зміст, форми й методи навчання та виховання і цим акумулює позитивні результати на всіх рівнях управління системою педагогічної освіти. Встановлення взаємозв'язків між етапами педагогічного процесу дає змогу передбачати логіку його подальшого розвитку. При переході від одного етапу педагогічної освіти до наступного ускладнюються, змінюються мотиви, спрямованість, життєва позиція особистості. Таким чином, на основі наступності накопичуються факти для аналізу, корекції та прогнозування розвитку особистості майбутнього вчителя. Багатогранність розглянутого принципу дає можливість для вивчення наступності і по лінії "школа — ВНЗ — інститут удосконалення вчителів", і в зворотному напрямі.

Поряд із наступністю в системі педагогічної освіти відбуваються й інтеграційні процеси, які відображають рух її окремих елементів до цілісності. 

Новою формою, що інтегрує діяльність педагогічних навчальних закладів, стали навчальні науково-педагогічні комплекси (ННПК) "педагогічний клас — педагогічне училище (коледж) — педагогічний університет". Як показав аналіз, це забезпечує можливість педагогічної взаємодії учнів, студентів, учителів і викладачів, сприяє оперативній апробації та впровадженню педагогічної науки в навчально-виховний процес. 

Майбутня структура управління педагогічною освітою будується саме на основі створення подібних комплексів, а також об'єднання навколо регіональних педагогічних університетів низки профільних педагогічних інститутів. Наприклад, у структурі Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова працюють два інститути, три педагогічні коледжі, гімназія, ліцей, філіал у м. Євпаторія. 

Управління навчально-виховним процесом у вищому педагогічному закладі — це планомірний вплив на його зміст, структуру, передумови ефективності з метою забезпечення високого рівня професійного становлення й особистісного зростання майбутнього вчителя й вихователя, його науково-теоретичної та практично-методичної підготовки. 

Центром і точкою відліку в системі педагогічної освіти є особистість того, хто навчається, потреба його загального й професійного розвитку. Головна роль у процесі педагогічної освіти належить цілісним уявленням про формування особистості студента як майбутнього вчителя. Такий підхід до вивчення особистості є актуальним завданням управління підготовкою вчителя. У системі педагогічної освіти особистість проходить три стадії розвитку. На етапі допрофесійної підготовки формуються мотиваційна готовність до вибору педагогічної професії, низка настанов щодо діяльності та особи педагога. На етапі базової педагогічної освіти особистість оволодіває професією вчителя, а на етапі професійно-педагогічної діяльності досягає професійної зрілості. У цій системі кожний її наступний етап (компонент) є логічним продовженням розвитку та саморозвитку особистості вчителя. 

Традиційно становлення майбутнього вчителя розглядається в межах часу навчання його в педагогічному навчальному закладі. Водночас студент приходить сюди із вагомим багажем знань і умінь, системою очікувань і настанов щодо педагогічної сфери діяльності, які сформовані протягом усього попереднього періоду життя, особливо за умов різних освітньо-виховних інституцій. Реалізація в педагогічному університеті науково-практичної моделі підготовки майбутнього вчителя має враховувати цю повсякденно-особистісну педагогічну парадигму студента, допомагати теоретично осмислювати й систематизувати, коригувати його фрагментарний життєвий досвід відповідно до системи педагогічної науки.

Вчорашній старшокласник приходить до педагогічного навчального закладу з власним проектом майбутньої професійної поведінки, зі своїми світоглядними орієнтирами та цінностями як відображенням ментальності етносу й духовно-педагогічних вартостей усіх його попередніх вихователів. Професійне ж навчання має сприяти осмисленню цього досвіду та наближувати його до когнітивної моделі педагогічної науки.

Сказане вище дає підстави стверджувати, що в педагогічній освіті управління процесом професійної підготовки спеціаліста слід розглядати насамперед як управління формуванням особистості студента як майбутнього вчителя. Йдеться про цілеспрямоване оперативне регулювання процесу професійного становлення та особистісного зростання студента педагогічного навчального закладу. 

Особлива увага при цьому має приділятися педагогічній практиці, яка пов'язана передусім з ідентифікацією студента з новою соціальною роллю майбутнього вчителя-практика і, як наслідок, зрушенням у його "Я-концепції", трансформацією уявлень його про себе, коригуванням самооцінки.

 

 

З 2000р. і до останнього подиху життя очолював створену ним кафедру педагогіки і психології вищої школи НПУ імені М.П. Драгоманова, яка здійснює психолого-педагогічну підготовку магістрантів і аспірантів – майбутніх викладачів ВНЗ. 

Академік О.Г. Мороз – відомий український учений у галузі педагогічної науки. Ним розроблена система психолого-педагогічної підготовки майбутнього вчителя, зокрема гуманізації та гуманітаризації змісту педагогічної освіти, удосконалення самостійної навчальної роботи студентів, формування педагогічної творчості і професійної майстерності майбутніх учителів, підвищення якості перепідготовки педагогічних кадрів та ін. 

Його книги «Професійна адаптація молодого вчителя», «Навчальний процес у вищій педагогічній школі», «Педагогіка і психологія вищої школи», «Викладач вищої школи: психолого-педагогічні основи підготовки» та численні публікації в наукових часописах і матеріалах міжнародних і всеукраїнських наукових конференцій узагальнюють плідний багаторічний науковий і педагогічний досвід.

Науковий доробок Олексія Григоровича активно впроваджується в практиці роботи педагогічних ВНЗ і загальноосвітніх шкіл. Створена ним наукова школа впродовж багатьох років досліджує психолого-педагогічні проблеми підготовки майбутніх учителів. 

Під його керівництвом захищено 19 докторських і 77 кандидатських дисертацій. Він багато років був головою та членом спеціалізованих рад по захисту кандидатських і докторських дисертацій із педагогіки і психології в НПУ імені М.П. Драгоманова. 

Науково-педагогічна і громадська діяльність О.Г. Мороза високо оцінена державою. 

Олексій Григорович був неперевершеною індивідуальністю, яскравою всебічно обдарованою особистістю, шляхетною людиною з аналітичним розумом і винятковими організаторськими здібностями, витонченим почуттям гумору, сповідуванням принципу чесних і ясних стосунків із людьми

Усе його непересічне професійне життя пов'язане з навчанням і вихованням молоді, якій він віддавав свій педагогічний талант, розум і душу.

 

 

1. Навчальний процес у вищій педагогічній школі: Навч. посібник / За заг. ред. О.Г. Мороза. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2006.

2. Педагогіка і психологія вищої школи: Бібліографія / Укл. О.Г. Мороз, В.І. Юрченко. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2005.

3. Мороз О.Г., Юрченко В.І. Підготовка майбутнього викладача вищої школи: психолого-педагогічний ракурс // Наукові записки: Зб. наук. пр. - К.: НПУ, 2009.

4. Самодрин А., Мороз О. Проблеми допрофесійної підготовки у зарубіжній школі // Директор школи. Україна. - 2005. 

5. Мороз О. Особистість майбутнього педагога (Управління підготовкою вчителя: психолого-педагогічний аспект) //Вища освіта України. - 2008.