Виникнення екології як науки

Виникнення екології, як самостійної наукової дисципліни, пов’язане з еволюційною теорією Дарвіна. Вперше термін “екологія” запропонував активний прихильник дарвінізму Ернст Геккель у 1886 році.

Однак проблеми охорони навколишнього середовища вивчалися і раніше. Низький технічний рівень, слабкий розвиток науки і технологічних процесів, відсутність широкого застосування хімії, незначна чисельність населення планети не спричиняла такого зпустошення природи, її забруднення навіть при хижацькому ставленні до неї. Одним із перших, хто на межі 18 та 19 століть усвідомив необхідність цілісної оцінки природних комплексів, був німецький натураліст А. Гумбольдт. Він один із перших став на шлях вияву глибинних звязків між людством і природним середовищем. Цій проблемі він присвятив все своє життя і написав більше 600 робіт, які стали поштовхом до розвитку геології, геоботаніки, гідрології, грунтознавства, кліматології та багатьох інших наук наступними вченими.

Найбільш чітке оформлення екології як самостійної наукової дисципліни пов’язано з опублікуванням у 1895 р. “Екологічної рослинної географії” Вармінга. Прийнято вважати, що екологія виникла в надрах біології. На початку, як і будь-яка наука, біологія диференціювалася на окремі дисципліни: мікробіологію, зоологію, ботаніку. Потім з’явилися морфологія, фізіологія, біохімія, які вивчали будову і функції цих організмів. Все далі вглиб клітини, і ось вже з’явилася молекулярна біологія. Але ж не все ж вглиб, треба вміти й узагальнювати! І процес пішов у протилежному напрямку – в бік узагальнення (інтеграції) біологічних знань. На основі їх синтезу і з’явилася на світ наука екологія. Абсолютно не даремно відомий американський еколог Юджин Одум назвав екологію – біологією оточуючого середовища (environmental biology).

До того моменту, доки екологія відображувала лише взаємовідносини живої природи з оточуючим середовищем, вона вважалася чисто біологічною наукою. Але з того самого моменту, коли людина активно (в більшості випадків навіть агресивно) втрутилася в природу, екологія стала стосуватися абсолютної більшості наукових дисциплін. Увібравши в себе проблеми оточуючого середовища, екологія не тільки використовує досягнення інших розділів біології, але й суміжних з біологією дисциплін – наук про Землю, фізику, хімію, різні інженерні галузі. Крім того, екологія висуває нові вимоги до інформатики і обчислювальної техніки. Екологія також знаходить застосування за межами природничих наук, а саме: економіці, політиці, соціології, етиці, праві тощо. Цей процес проникнення ідей і проблем екології в інші області знань і практики називається екологізацією.

Екологізація, з одного боку, дає можливість різним дисциплінам вирішувати чисто практичні завдання, а з іншого, сприяє тому, що багато галузей сучасної науки відмовляються від подальшої диференціації (природа не знає факультетів і кафедр) і прагнуть досягти синтезу, в тому числі, між природничими і гуманітарними науками. Екологія перетворилася із часткового розділу біології, знайомого лише вузькому колу спеціалістів, у комплекс фундаментальних і прикладних дисциплін, котрий Микола Реймерс (1992 р.) назвав мегаекологією, тобто “великою екологією”. На даному етапі більш широко використовується термін макроекологія.

Засновником екології в її сучасному вигляді вважається німецький вчений Е. Геккель, який визначив екологію як науку про загальну економіку природи. Він ввів і сам термін. Був ще ряд інших вчених, які доповнили екологічну науку своїми працями. Сутність природних комплексів висвітлювали праці Г. Ф. Морозова у 1912 році. А видатний вчений В. В. Докучаєв у першій половині 20 ст. створив вчення про грунт. У 1948 році англійським вченим А. Тенслі було введено поняття екосистеми і її сутність. Особливе місце в історії екології посідають відкриття всесвітньо відомого рядянського вченого В. І. Вернадського (1930-1945), який створив вчення про біосферу та ноосферу, про нерозривність звязку людини з природним середовищем.

Найбільшу роль у становленні сучасної екології відіграла публікація монографій із цієї наукової дисципліни американського вченого Ю. Одума в 1970-1990 роках. Взагалі, починаючи з 1950 року виник широкий фронт екологічних досліджень, у яких помітну роль відіграють й екологи України. Перший науковий центр екологічних досліджень в Україні був створений у 1930 році при Інституті зоології і ботаніки Харківського державного університету. Це був лише сектор екології, який очолив В. В. Сташинський (1930-1940). Він раніше усіх підійшов доідеї біогеоценозу, його праця «До розуміння біоценозу», створена у 1933 році є класичною в області вивчення звязків між організмами в ценотичних системах. Світове визнання отримали дослідження українських вчених І. Г. Підоплічка, Ф. А. Гриня, С. М. Стойка, П. С. Погребняка, Д. В. Воробйова і багатьох інших вчених, які працювали у 1940-1980 роках, розробляючи принципи раціонального природокористування, типологію лісів і інше. Широку відомість отримали дослідження штучних лісів України, виконані О. Л. Бельгардтом у 1971 році, а також А. П. Травлєєвим у 1980-1985 роках – вчення про лісові підстилки та їх екологічну значущість.

У сучасний період в Україні широке визначення отримали екологічні роботи академіків М. А. Голубця, К. М. Ситника, Ю. Р. Шеляг-Сосонка. У головних наукових центрах України в Києві, Львові, Дніпропетровську ведуться активні розробки складних екологічних проблем. Екологи України зробили вагомий внесок у розробку методів оцінки рівня радіоактивного забруднення великих територій та обгрунтування заходів зниження екологічних збитків від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

 

 

Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй P. C. Основи екологічних знань. – К. : Либідь, 2000.

Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй P. C. Основи загальної екології: Підруч. – К. : Либідь, 1993.

Дерій С. І., Ілюха В. О. Екологія. – К. : Вид-во фітосоціолог. центру, 1998.

Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навч. посіб. – К. : Знання, 2000.

Екологія людини: Підруч. для вищ. навч. закл. / О. М. Микитюк, О. З. Злотін, В. М. Бровдій та ін. – X. : Ранок, 1998.

Злобін Ю. А. Основи екології. – К. : Лібра, 1998.